Читати книгу - "Кобзар, Шевченко Т. Г."

А за ним хлоп՚ята.

Запорожці ті хлоп՚ята,

Сини йо­го, діти,

Поміркує, за­га­дає,

Чи би­ти, чи пи­ти,

Чи тан­цю­вать; то й ушк­ва­рять,

Аж зем­ля тря­сеться.

Заспіває - заспіва­ють,

Аж ли­хо сміється.

Горілку, мед не чар­кою -

Поставцем чер­пає,

А во­ро­га, зап­лю­щив­шись,

Ката, не ми­нає.

Отакий-то наш ота­ман,

Орел си­зок­ри­лий!

І воює, і гар­цює

З усієї си­ли -

Нема в йо­го ні оселі,

Ні са­ду, ні ста­ву…

Степ і мо­ре; скрізь би­тий шлях,

Скрізь зо­ло­то, сла­ва.

Шануйтеся ж, вражі ля­хи,

Скажені со­ба­ки:

Йде Залізняк Чор­ним шля­хом,75

За ним гай­да­ма­ки».

Запорожець

Оце-то так! вчис­тив, нічо­го ска­за­ти: і до ла­ду, і прав­да. Доб­ре, да­лебі, доб­ре! Що хо­че, то так і втне. Спа­сибі, спа­сибі.

Гайдамака

Я щось не вто­ро­пав, що він співав про гай­да­маків?

Запорожець

Який-бо ти бевзь і справді! Ба­чиш, ось що він співав: щоб ля­хи по­гані, ска­жені со­ба­ки, ка­ялись, бо йде Залізняк Чор­ним шля­хом з гай­да­ма­ка­ми, щоб ляхів, ба­чиш, різа­ти…

Гайдамака

І віша­ти, і мор­ду­ва­ти! Доб­ре, єй-бо­гу, доб­ре! Ну, це так! Да­лебі, дав би кар­бо­ван­ця, як­би був не про­пив учо­ра! Шко­да! Ну, не­хай ста­ра в՚язне, більше м՚яса бу­де. По­бор­гуй, будь лас­кав, завт­ра од­дам. Ут­ни ще що-не­будь про гай­да­маків.

Кобзар

До гро­шей я не ду­же ла­сий. Аби бу­ла лас­ка слу­ха­ти, по­ки не ох­рип, співа­ти­му; а ох­рип­ну - ча­роч­ку, дру­гу тії ле­да­щиці-жи­виці, як то ка­жуть, та й зно­ву. Слу­хай­те ж, па­но­ве гро­ма­до!

«Ночували гай­да­ма­ки

В зе­леній діброві,

На при­поні пас­ли коні,

Сідлані, го­тові.

Ночували ляш­ки-пан­ки

В бу­дин­ках з жи­да­ми,

Напилися, прос­тяг­ли­ся

Та й...»

Громада

Цить ли­шень! здається, дзво­нять. Чуєш?.. ще раз… о!..

«Задз­во­ни­ли, задз­во­ни­ли!» -

Пішла лу­на гаєм.

«Ідіть же ви та молітесь,

А я доспіваю».

Повалили гай­да­ма­ки,

Аж стог­не дібро­ва;

Не по­вез­ли, а на пле­чах

Чумацькі во­лові

Несуть во­зи. А за ни­ми

Сліпий Во­лох зно­ву:

«Ночували гай­да­ма­ки

В зе­леній діброві».

Шкандибає, кур­ни­кає,

І гич не до речі.

«Ну лиш іншу, стар­че бо­жий!» -

З во­за­ми на пле­чах

Кричать йо­му гай­да­ма­ки.

«Добре, хлопці, на­те!

Отак! отак! доб­ре, хлопці!

А ну­те, хлоп՚ята,

Ушкваримо!»

Земля гнеться.

А во­ни з во­за­ми

Так і ріжуть. Коб­зар грає,

Додає сло­ва­ми:

«Ой гоп та­ки так!

Кличе Ганд­зю ко­зак:

«Ходи, Ганд­зю, по­жар­тую,

Ходи, Ганд­зю, поцілую;

Ходім, Ганд­зю, до по­па

Богу по­мо­литься;

Нема жи­та ні сно­па,

Вари ва­ре­ниці».

Оженився, за­жу­рив­ся -

Нічого не­має;

У ряд­нині рос­туть діти,

А ко­зак співає:

«І по хаті ти-ни-ни,

І по сінях ти-ни-ни,

Вари, жінко, ли­ни,

Ти-ни-ни, ти-ни-ни!»

«Добре! Доб­ре! Ще раз! Ще раз!»

Кричать гай­да­ма­ки.

«Ой гоп то­го ди­ва!

Наварили ля­хи пи­ва,

А ми бу­дем шин­ку­вать,

Ляшків-панків час­ту­вать.

Ляшків-панків по­час­туєм,

З па­нян­ка­ми по­жар­туєм.

Ой гоп та­ки так!

Кличе пан­ну ко­зак:

«Панно, пташ­ко моя!

Панно, до­ле моя!

Не со­ром­ся, дай ру­ченьку,

Ходім по­гу­ляй­мо;

Нехай лю­дям ли­хо сниться,

А ми заспівай­мо.

А ми заспівай­мо,

А ми посідай­мо,

Панно, пташ­ко моя,

Панно, до­ле моя!»

«Ще раз, ще раз!»

«Якби та­ки або так, або сяк,

Якби та­ки за­по­розький ко­зак,

Якби та­ки мо­ло­дий, мо­ло­дий,

Хоч по хаті б по­во­див, по­во­див.

Страх мені не хо­четься

З ста­рим дідом мо­ро­читься.

Якби та­ки...»

«Цу-цу, ска­жені! сха­меніться!

Бач, роз­хо­ди­ли­ся! А ти,

Стара со­ба­ко, де б мо­литься,

Верзеш тут по­гань. От чор­ти!»

Кричить ота­ман. Опи­ни­лись;

Аж цер­ков ба­чать. Дяк співа,

Попи з ка­ди­ла­ми, з кро­пи­лом;

Громада - ніби не­жи­ва,

Анітелень… Поміж во­за­ми

Попи з кро­пи­ла­ми пішли;

За ни­ми ко­рог­ви нес­ли,

Як на Ве­лик­день над пас­ка­ми.

«Молітесь, братія, молітесь! -

Так бла­го­чин­ний76 на­чи­на:-

Кругом свя­то­го Чиг­ри­на

Сторожа ста­не з то­го світу,

Не дасть свя­то­го роз­пи­нать.

А ви Ук­раїну хо­вай­те:

Не дай­те ма­тері, не дай­те

В ру­ках у ка­та про­па­дать.

Од Ко­на­ше­ви­ча77 і досі

Пожар не гас­не, лю­де мруть,

Конають в тюр­мах, голі, босі…

Діти нех­ре­щені рос­туть,

Козацькі діти; а дівча­та!..

Землі ко­зацької кра­са

У ля­ха в՚яне, як перш ма­ти,

І не­пок­ри­тая ко­са

Стидом січеться; карі очі

В не­волі гас­нуть; роз­ку­вать

Козак сест­ру свою не хо­че,

Сам не со­ро­миться ко­нать

В ярмі у ля­ха… го­ре, го­ре!

Молітесь, діти! страш­ний суд

Ляхи в Ук­раїну не­суть -

І за­ри­да­ють чорні го­ри.

Згадайте пра­вед­них гетьманів:

Де їх мо­ги­ли? де ле­жить

Останок слав­но­го Бог­да­на?

Де Ост­ря­ни­ци­на стоїть

Хоч би убо­гая мо­ги­ла?

Де На­ли­вай­ко­ва?78 не­ма!

Живого й мерт­во­го спа­ли­ли.

Де той Бо­гун, де та зи­ма?

Інгул що­зи­му за­мер­зає -

Богун не вста­не за­га­тить

Шляхетським тру­пом.79 Лях гу­ляє!

Нема Бог­да­на - чер­во­нить

І Жовті Во­ди,80 й Рось зе­ле­ну.

Сумує Кор­сунь ста­ро­ден­ний:

Нема жур­бу з ким поділить.

І Альта пла­че: «Тяж­ко жи­ти!

Я сох­ну, сох­ну… де Та­рас?

Нема, не чуть… не в батька діти!»

Не плач­те, братія: за нас

І душі пра­вед­них, і си­ла

Архістратига Ми­хаїла.

Не за го­ра­ми ка­ри час.

Молітесь, братія!»

Молились,

Молились щи­ро ко­за­ки,

Як діти, щи­ро; не жу­ри­лись,

Гадали теє… а зро­би­лось -

Над ко­за­ка­ми хус­точ­ки!

Одно доб­ро, од­на сла­ва -

Біліє хус­ти­на,

Та й ту знімуть…

А ди­якон:

«Не­хай во­рог ги­не!

Беріть ножі! ос­вя­ти­ли».

Ударили в дзво­ни,

Реве гаєм: «Освя­ти­ли!»

Аж сер­це хо­ло­не!

Освятили, ос­вя­ти­ли!

Гине шлях­та, ги­не!

Розібрали, заб­ли­ща­ли

По всій Ук­раїні.81

Ще день Ук­рай­ну ка­ту­ва­ли

Ляхи ска­жені; ще один,

Один, ос­танній, су­му­ва­ли

І Ук­раїна, і Чиг­рин.

І той ми­нув - день Ма­ковія,

Велике свя­то в Ук­раїні.

Минув - і лях, і жи­до­вин

Горілки, крові упи­ва­лись,

Кляли схиз­ма­та, роз­пи­на­ли,

Кляли, що нічо­го вже взять.

А гай­да­ма­ки мовч­ки жда­ли,

Поки по­ганці ля­жуть спать.

Лягли, і в го­ло­ви не кла­ли,

Що вже їм завт­ра не вста­вать.

Ляхи зас­ну­ли, а іуди

Ще лічать гроші уночі,

Без світла лічать ба­риші,

Щоб не по­ба­чи­ли, бач, лю­де.

І ті на зо­ло­то ляг­ли

І сном не­чис­тим задріма­ли.

Дрімають… навіки бо­дай задріма­ли!

А тим ча­сом місяць пли­ве ог­ля­дать

І не­бо, і зорі, і зем­лю, і мо­ре

Та гля­нуть на лю­де, що во­ни мо­то­рять,

Щоб бо­гові вранці про те роз­ка­зать.

Світить біло­ли­ций на всю Ук­раїну,

Світить… а чи ба­чить мою си­ро­ти­ну,

Оксану з Вільша­ни, мою си­ро­ту?

Де її мор­ду­ють, де во­на вор­кує?

Чи знає Яре­ма? чи знає, чи чує?

Побачимо потім, а те­пер не ту,

Не ту заспіваю, іншої заг­раю;

Лихо - не дівча­та -