Читати книгу - "Камертон Дажбога, Олександр Павлович Бердник"

— Нарешті. Ви зважилися. Це знак вірної дороги. Запитуйте.

— Чому ми опинилися тут? — запитав Григір.

— Сплелася причинність кількох сфер і епох. Марно тепер теоретизувати. Я не можу просто так розв’язати причинний вузол і повернути вас у вашу реальність.

— Невже ми залишимося тут? — скрикнула Галя.

— І так, і ні.

— Як це може бути?

— Слухайте уважно. І вирішуйте блискавично. Бо канал може раптово перерватися — умови міста чужі для такого єднання. Ми з Гледіс проаналізували вашу ситуацію в спів’єдності з долею всієї сфери життя. Коротко картина вимальовується така: той набір реальностей, що формує долю двадцятого віку, — штучний спектакль Арімана та його тисячолітніх земних виконавців. Правдива еволюція та історія зупинена давно, замість них твориться псевдоеволюція і псевдоісторія. Але в цьому космоісторичному сні нагромаджена така енергія карми, що вона може зачати в субстанційному полі Великої Матері стабільну реальність. Монстр сновидіння почне жити як суверенна сутність, експлуатуючи єдиний потік Буття.

— Невже Вищі Світи дозволять народження потворної реальності? — скрикнула Юліана. — Мільйони душ на Землі мріють про справедливість тієї сили, яку йменують Богом, Вітцем Небесним, а виявляється, що така Сила… безсильна?

Прекрасні очі Горіора ніби затуманилися від печалі. Він якусь хвилю мовчав, потім у свідомості Григора й дівчат знову почулися лагідні, але вольові слова:

— Друзі мої! Доки ви в земних тілах, море знання, яким ви вже володієте, заховане, законсервоване. І лише ви самі можете звільнити його з глибин лабіринту тримірної щільності. Прошу відчути визначальне, те, що маєте здійснити тепер. Слухайте… Щоб пробудити потік сплячих монад і ввести до Дії енергію правдивого Світу, вам треба втілитися в прадавній реальності, де Предки людства формували під гіпнотичною волею Арімана теперішній містифікований світ.

— Сновидіння Брахмана, дрімота Вішну? — схвилювався Григір.

— Далеко дивишся, — схвально мовив Горіор. — Це мене тішить.

— Ти кажеш — втілитися в прадавній добі. Що це означає? Зникнути тут? Відчути себе в інших тілах, зберігаючи теперішню свідомість?

— Не так, друзі, — м’яко заперечив Корсар. — Ваші тіла залишаться тут. Ви приймете на себе весь жах цієї сфери. Якщо залізли в чужу грядку, не мрійте, щоб вас зустрічали з фанфарами. Згадайте Христа чи інших Великих Учителів. Хрести і вогнища, на яких вони вмирали, — бумеранг від того Вогню, що його вони дарували людям. Бідна Земля! Вона ненавидить Вогонь, але розкладається, якщо не матиме його благодаті. Отже, зберіть все терпіння, все розуміння, йдучи тут по гострому камінні. Я не покину вас. спрямую назустріч вітрила інших кораблів.

— Інших Космократорів? — Радісно скрикнула Юліана.

— Так. Ви неодмінно зустрінетеся, — ласкаво підтвердив Горіор. — І тут, і там, за п’ять тисяч літ до сьогодення.

— Так далеко? — зітхнула Галя.

— На відстані однієї миті, — заперечив Корсар. — Для пас є лише мить і вічність. Одна дорівнює другій.

— Ми й там будемо знати, хто ми і звідки? — запитав Григір.

— Ні. Там ви будете людьми того віку. А тут — подвійна свідомість. Це терзатиме вас, ви перетворитеся у ноосферні мости понад епохами, а по них рушать легіони співробітників видимих і невидимих сфер.

— Яким же чином ми зможемо змінити причинну ситуацію там, у передісторичну епоху? Адже ця свідомість розтане… і просто забудемо, звідки й куди?

— Кожен з вас тут аналізуватиме те, що відбуватиметься з вашими двійниками т а м, у минулому. І прийматиме коригуюче рішення. Парадоксальне рішення, щоб збурити вже сформовану програму, реалізований алгоритм Арімана. Коли це станеться, весь його задум впаде. І тоді засяє реальне Буття. І ми повернемося до рідної Оселі, щоб стати садівниками Великої Матері. Нам теж тяжко у Небесному Вітаполісі. Нам самотньо. Свобода потрібна не лише живим духам, а й живі духи потрібні Свободі. Ви збагнули, рідні мої?

— Так, — сказав Григір.

— Ви готові прийняти такий тягар? Іти поміж громами і прислухатися до майже нечутного камертону Неба?

— Я готова, — рішуче мовила Юліана. — Я вже вирвалася з однієї лабіринтної реальності, тепер можна рвати скільки завгодно інших.

— Я готова, — загорілася радістю Галя. — Нам не звикати до втрат і пригод. Правда, Григорчику?

— Я готовий, Корсаре! — Твердо відповів Бова. — Лише не забувай про нас. І про друзів, які шукають нас.

— Не забуду! — Просто сказав Горіор. — Ваша воля стала волею об’єднаної ноосфери. Приготуйтеся. За вами йдуть ваші мучителі. Приготуйтеся — до вас простяглися руки далеких батьків. Народжуйтеся і пробуджуйте героїчну добу пращурів! До зустрічі, Корсари! До зустрічі, Герої!..

…За дверима почулися кроки багатьох людей. Забряжчали ключі. Григір схвильовано глянув на дівчат.

— Прийшли по наші душі. Дівчаточка, я навіть не знаю, як вас втішити. Ми в цих тілах не Космократори, а лише слабенька тінь їхньої могутності. Готуйтеся до найгіршого. П’ятдесяті роки двадцятого століття — апофеоз культу страшного тирана.

— Але ж у цій реальності результати можуть бути інші, — зауважила Галя. — Досить значні відмінності. У нас культ Леніна, а тут — Троцького.

— А режисер той самий: Сталін, — гірко сказав Бова. — Не сподівайтеся на випадковості. Тримайте контакт з Горіором. Уважно дивіться в очі зустрічних людей. Корсар запевнив, що нам назустріч ідуть інші Космократори. Коли зберуться всі — спалахне повна пам’ять.

— Як вести себе? — запитала Юліана. — Що відповідати? Мовчати? Чи скласти якусь легенду?

— Лише повна правда врятує нас, — суворо промовив Григір.

— Повна правда? — прошепотіла Юліана. — Але ж вони вважатимуть нас божевільними… або містифікаторами…

— Треба витерпіти все. Можливо, нас навіть згодом відправлять до психіатричної лікарні. Хіба це найгірший варіант? Проте спочатку з нас постараються вибити якісь безглузді визнання.

— Як вибити? — Сполохано кинулась Галя.

— Буквально. Певен, що в цій реальності чекісти