Читати книгу - "Майже опівночі, Мартін Кейдін"

Лью Кербі зняв з живота запобіжний ремінь і потягся. Потім, на превелику втіху Вінсента, який спостерігав за ним, почав один по одному витягувати пальці на руках, хрускаючи суглобами. Скинув черевики, полегшено закректав. Далі випростав ноги й з видимою втіхою поворушив у шкарпетках пальцями. Вінсент підморгнув йому і сказав, усміхнувшись:

— Бачу добрі ознаки. У твоїй черепній коробці щось дозріло.

— Еге ж.

— Тільки «еге ж» — і все? Кербі гмукнув.

— У нас, неандертальців, свої звички. До того ж я ще не прокинувся. — Він потягся до кнопки виклику стюардеси, дивлячись на Вінсента. — Каву?

— Слушна думка, — кивнув Вінсент.

— Авжеж, — мовив Кербі. — Кава допомагає, коли розплутуєш вузлики.

Він уже хотів був щось сказати, але завагався й прикусив язика. Потім таки повернувся до Вінсента й процідив, мовби знехотя, мовби сам сумнівався у своїх словах:

— Мені здається, — і він глибоко зітхнув, — я знаю, хто ті хлопці.

— Та невже? — з іронією відгукнувся Вінсент. — Твоя вичерпна заява просто-таки приголомшила мене.

Кербі востаннє затягся сигаретою й загасив її в порожній чашці.

— Знаю. — Він говорив зовні спокійно, але Вінсент помітив, що внутрішньо він весь напружився. — Я не жартую, Бобе. Просто хочу ще раз упевнитися, що все збігається.

— Отакої! Боїшся самому собі повірити?

— Можливо…

— Пам'ятаєте той банк у Джорджії?

— У Беннінгу?

— Атож.

— Пам'ятаю, — підтвердив Вінсент. Він був розчарований і не приховував цього. — Ти гадаєш, це та сама банда? Що ж, можливо. Далі можеш не продовжвуати, Лью, — сказав він. Вінсент не терпів марних розмов.

— Може, в цьому куди більше сенсу, ніж здається на перший погляд.

Вінсент промовчав. Кербі зачекав і, коли той кивнув, повів далі:

— Давайте розглянемо хід подій крок за кроком. Стежте уважно за розвитком моїх міркувань і перевіряйте.

Він поглянув на Вінсента, — який нахилив голову на знак згоди.

— По-перше, — повів далі Кербі, — всяка організована банда скрізь залишає свій «підпис». Те, що вони робили, і навіть те, чого вони не робили, так чи так дає нам якусь нитку. Ця компанія, хай там хто вони є, залишила свої фірмові знаки де тільки можна… Вони…

— Ти маєш на увазі Джорджію чи…

— І те, й те, — швидко відказав Кербі. — Подумайте, адже у справі з банком усю операцію здійснили з повітря. З початку до кінця, хіба не так? Вони могли кількома способами потрапити до банку, обминувши сигналізацію, — провадив Кербі майже скоромовкою. — Як ми з'ясували, напередодні польоту вони попрацювали з дверима, які виходять на дах. Вони чудово впоралися з механічною та електронною системами охорони. Вони добре знаються на вибухових і хімічних речовинах, але найважливіше — вони якимось чином дістали всі необхідні їм відомості. Це відверто свідчить про участь у тому пограбуванні досконало організованої банди.

— Як вони проникли до банку? — Вінсент вирішив, що пора нарешті втрутитися в цей монолог.

Кербі здивовано поглянув на нього.

— Я вже сказав. Крізь двері, які виходять на дах.

— Ти цього не знаєш, — зітхнув Вінсент. — Контрольна панель показувала, принаймні на індикаторах, що всі двері замкнені. Але цього не досить, щоб твердити, ніби вони зайшли через дах.

— А в який ще спосіб могли вони проникнути в будинок?

— А про підлогу ти забув? — ущипливо кивнув Вінсент. — І не можна скидати з рахунку, бодай як імовірність, що вони ховалися в середині банку.

— Звісно, могло бути й так, — зневажливо пирхнув Кербі, — але вони цього не зробили. Ті двері були так підправлені, що відчинити їх можна було тільки ззовні. І проводку підімкнули в такий спосіб, щоб індикатори знизу показували, ніби двері замкнені. Якби вони відчинили двері зсередини, то замкнули б сигналізацію. До речі, — Кербі виклав свій головний козир, — так і сталося, коли той, хто був у банку, вибирався назад на дах.

Вінсент подумав трохи і запитав:

— Підтверджено?

— Так. Це один з тих фактів, які я перевірив особисто. Я повинен був переконатись, оскільки це означало, що починали вони з даху, а не зсередини.

— Гаразд, — погодився Вінсент. — А зараз поясни мені, будь ласка, в який спосіб вони потрапили на дах.

Кербі посумнішав.

— У перший-ліпший із десятка можливих способів, — відказав він. — Могли сховатися на даху. Найпростіший, хоч аж ніяк не безпечний, спосіб. Ніколи не можна бути певним, що дах не перевірять. — Він відкинувся в кріслі й запалив ще одну сигарету. — Можна видертися вночі на дах по мотузяній драбині. Можна спуститися з вертольота і…

— Ти ж у це не віриш, правда? — насмішкувато спитав Вінсент.

— Ні, але ж ви запитали, в який спосіб вони могли опинитися на даху.

— А твоє власне припущення?

— Не вертоліт, це точно. Надто багато шуму. Та й не так там темно, щоб такий гуркотливий птах міг непомітно пролетіти. — Кербі заговорив упевненіше. — Мотузяна драбина ймовірніша, але мені цей спосіб не подобається. Полісмени патрулюють вулицю не за розкладом. Треба надто багато тягти з собою, закидати гак, видиратися. Крім того, — закінчив Кербі впевнено, — видертися-то було можна, а от вибратися назад — ні. Людина, яку ми шукаємо, ніяк не могла спуститися з даху по мотузяній драбині й утекти. Будинок було оточено майже негайно після сигналу тривоги.

Вінсент хотів був щось сказати, але роздумав. Кербі це помітив. Отже, в шефа виникли певні сумніви, які він притримує до більш слушної миті.

— Багато існує способів потрапити на дах будинку, — неквапно мовив Кербі, — але при пильному аналізі усі їх доводиться відкинути. По-перше, вони не могли ховатися на