Читати книгу - "Легенди про зоряних капітанів, Генріх Саулович Альтшуллер"

— У нас немає випробовувачів. Генеральний Конструктор завжди сам випробовував свої машини. Він сам провів усі випробовування “Синього птаха”. Сьогодні… Сьогодні він теж літав.

— Він загинув вісім днів тому, — повільно вимовив пілот. — Він загинув, а мертві не літають.

Лікар заперечно похитав головою. Треба було багато що пояснити; це пригнічувало його.

Він узяв калейдоскоп, що лежав на книжці, і присунув книжку до пілота.

— Ось, подивіться. Орел летів до Сонця — і загинув. Загинув у польоті… і не впав, а продовжував летіти.

Книжку було розкрито на інших віршах, але пілот упізнав автора і згадав ці рядки:

Пілот м’яко сказав:

— Це поезія.

— Так. Це поезія, — машинально повторив лікар.

У нього тремтіли руки, і в калейдоскопі жалібно дзвеніли скельця.

— Авжеж, — спроквола вимовив пілот після тривалої мовчанки. — Авжеж. Але ж ви самі сказали, що Генеральний Конструктор ніколи не підіймався на справжніх машинах. Автопілоти? Ні. Для випробовування нової машини, для польоту крізь ураган потрібна людина. Потрібен розум, сміливість, воля, вигадливість.

— Згоден, — сказав лікар. — Машини можуть робити те, що можуть. Людина вміє робити і неможливе.

— Отже, автопілоти відпадають. Генеральний Конструктор керував кораблем із Землі. Тільки так. Але, якщо це звичайне радіокерування, потрібна дуже точна координація рухів. Треба вміти в одну мить перенести руку з одного важеля керування на другий, потрібне… майже таке ж здоров’я, як і для польотів. Ні, це теж відпадає. Лишається єдина можливість — біоелектронне керування на відстані. Так?

— Ага, — коротко відповів лікар.

— Гаразд, — вів своє пілот. Тепер він говорив упевненіше, жорсткіше. — Отже, біоелектроніка. Людина сидить на Землі, біля пульта керування, з допомогою приладів стежить за польотом машини і в думках пересуває важелі керування. Апаратура підсилює в мозку і в м’язах біоструми, рація передає сигнали на машину. Я бачив такий політ. В ясну, безвітряну днину ця штуковина піднялася метрів на сто і не поспішаючи описала коло над майданчиком. Потім приземлилася. Літаюча канапа…

Лікар нетерпляче перебив:

— “Синій птах” — четверта його машина. І всі вони випробовувалися тільки ним. Це зовсім інакше. Він сидів у кріслі. І ніякого пульта, жодних приладів. Ви розумієте — нічого! Він сидів із заплющеними очима і в думках уявляв увесь політ — від зльоту до посадки. Він уявляв — у всіх подробицях — кожен рух пілота. Біоструми записувались. На плівці дві серії коливань: одна — уявні умови польоту, друга — уявні дії людини. Потім цей запис правив за програму для електронних автоматів на ракетоплані. Машина відтворювала політ, уявно здійснений людиною. Прилади реєстрували поведінку корабля. Вносилися зміни в конструкцію. І знову провадились випробовування — у складніших умовах. Людина уявляла ці умови, в думці переживала політ — і запис біострумів поповнював електронну пам’ять керуючих автоматів… Я знаю, що ви хочете сказати. Знаю! Так, можуть бути непередбачені обставини. Але й машина має різні записи. Людина переживає польоти в найрізноманітніших умовах. Передбачає всі випадки, які можуть трапитися в реальному польоті.

— Неможливо передбачити все, — заперечив пілот. Він намагався говорити спокійно. — Це — як калейдоскоп. Ви можете передбачити незліченні поєднання скелець?

— Я не можу, — твердо сказав лікар, дивлячись на калейдоскоп. — Генеральний Конструктор… він міг. Він знав свої машини. Він починав з простих польотів і поступово переходив до складніших. Після кожного уявного польоту здійснювались контрольні реальні польоти. У нас не було жодної аварії. Випробування “Синього птаха” ведуться вже півроку. Генеральний Конструктор здійснив тридцять шість польотів до Юпітера. Звичайне крісло і звичайна кімната. Уявні польоти — щоразу все далі й далі в глибину атмосфери Юпітера. Ось ви… ви, по суті, ледве доторкнетесь до атмосфери Юпітера. Перевантаження. Поки на ракетоплані людина, більшого не досягнеш. Корабель витримає, людина — ні. Генеральний Конструктор міг спускатися дуже глибоко. В цьому перевага його методу. І ще в тому, що можна зібрати електрограми уявних і реальних польотів, здійснених кращими пілотами, і тоді в розпорядженні автоматів буде узагальнений людський досвід. Не тільки досвід, але й людська сміливість, людська самовідданість. Людський стиль, якого бракує звичайним електронним машинам. Можна віддрукувати комплект електрограм сто, тисячу разів. Для багатьох кораблів. Для багатьох машин тут, на Землі. Так. Ми не встигли…

— Гаразд, — сказав пілот. — Уявні польоти до уявного Юпітера. Можна уявити найстрашніший ураган, та чи буде він такий, як реальний?

— Буде! — з несподіваною злістю викрикнув лікар. — Немає таких ураганів, яких людина не могла б уявити. Думка людини — це… це… Зрозумійте просту річ. Фізичні можливості людини мають певні межі. Природа скупо відміряла їх. Так, так, звичайно, можна з них вирватися. Можна створити триметрових людей, дужих і витривалих. Але це, по суті, нічого не змінить. Межі існують, їх можна лише трохи розсунути. І тільки одна здатність людини не має ніяких меж — це здатність мислити. Ви… розумієте?

Пілот хитнув головою:

— Розумію. Я все розумію, крім одного. Мене запросив Генеральний Конструктор. І ось сьогодні тут дивляться на мене, як на ворога. Чому?

Лікар поклав на стіл калейдоскоп і втомлено потер очі.

— Чому? — повторив пілот.

— Важко пояснити, — сказав лікар. — Розумієте, ми всі колись сумнівалися, що Генеральний Конструктор… ну,