read-books.club » Публіцистика » Св. Петро Могила 📚 - Українською

Читати книгу - "Св. Петро Могила"

254
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Св. Петро Могила" автора Юрій Андрійович Міцик. Жанр книги: Публіцистика / Наука, Освіта / Езотерика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 30
Перейти на сторінку:
з розбудови Києво-Печерської лаври, із піднесення її авторитету в усьому православному світі. Грамотою від 17 січня 1629 р. св. Петро Могила зобов’язав правити Службу Божу велично й урочисто, велику увагу приділив також хорові та церковним проповідям. Як слушно зауважив класик української літератури Іван Нечуй-Левицький у своєму нарисі «Унія і Петро Могила, київський митрополит», «новий архімандрит, як людина розумна і вчена, завів у Лаврі нові порядки, відремонтував церкву, збудував Голосіївський монастир неподалік від Києва…; збудував у Лаврі шпиталь для старців своїм коштом». Про цей монастир, архімандритом якого св. Петро Могила залишався і ставши митрополитом, він невтомно піклувався аж до самої своєї смерті. Почався капітальний ремонт шести підземних церков Києво-Печерської лаври, де були встановлені іконостаси, зміцнені келії храмів, обладнані 73 саркофаги з мощами у Ближніх печерах і 45 – у Дальніх. Після тривалої роботи повністю відреставрували церкву Христа Спасителя (Спаса) на Берестові, що біля лаври, збудовану ще за київського князя Володимира Мономаха між 1113 і 1125 рр. Ця робота була завершена у 1640—1643 рр., причому її здійснювали спеціально запрошені святим архітектори й малярі – ченці з Афону, які 1644 р. виконали його ктиторський портрет. Ці ж майстри розписували стіни і Свято-Успенського собору в Києво-Печерській лаврі. Зусиллями святого були відреставровані такі церкви, як Трьохсвятительська та Михайлівська у Видубичах, низка храмів по всій Україні – Луцьку, Кременці, Куп’яничах та інших містах. Збідніла через режим дискримінації Православної Церкви, Києво-Печерська лавра вимагала значних фінансових дотацій, і новому архімандритові доводилося шукати джерела поповнення лаврської скарбниці. Зокрема, йому також довелося йти звичним шляхом – просити фінансової допомоги у московського царя Михаїла Романова (1628). Такий напрям зовнішньої політики, зорієнтований на підтримання добросусідських відносин із московським урядом, святий розвивав і згодом, уже на посаді київського митрополита. Але з цих стосунків аж ніяк не випливає його прагнення до переходу під омофор московського патріарха, як дехто пробує витлумачити!

Чимало сил і часу нового архімандрита забирали численні судові справи, що в них доводилося виступати і як позивачу, і як відповідачеві, нерідко продовжуючи процеси, які виникли ще за його попередників, зокрема за Єлисея Плетенецького. Цим важким справам св. Петро Могила приділяв багато уваги й пізніше, коли став митрополитом. Особливо довготривалими були процеси з магнатським родом Горностаїв, маєтності яких межували з лаврськими (Вишеньки та Гнідин) і стали яблуком розбрату принаймні з 1609 р. Варто зазначити, що на той час Горностаї були кальвіністами. Відкриті недавно документи, що вписані в знамениту Литовську метрику – архів центральних державних установ Великого князівства Литовського, зокрема в українську її частину (Руську, або ж Волинську метрику), засвідчують участь святого і як архімандрита Києво-Печерської лаври, і як київського митрополита принаймні в 20 інших судових процесах. У Книзі Київського підкоморського суду вміщена група документів, які засвідчують, що влітку 1638 р. в суді розглядали суперечливі справи суміжних земель (села Гвоздов, Бугаївка, Дмитровичі та Вишеньки). Для фахівця-історика справи такого зразка аж ніяк не є сенсаційними. Тогочасні архіви судових установ були сповнені подібних справ, які вели між собою не тільки світські, але й духовні землевласники, причому як православні, так і греко-католицькі та римо-католицькі. У специфічних умовах Речі Посполитої ХVІ—ХVІІ ст. – шляхетської республіки зі слабкою центральною владою звичним явищем були так звані «наязди» – збройні напади. Не тільки шляхтичі, але і єпископи нерідко відстоювали свою правоту за допомогою своїх слуг та підданих, не покладаючись на суд, що часто виявлявся неефективним. Не був винятком і св. Петро Могила, який теж мав своїх «ренкодайних», причому насамперед вихідців із Молдавії. Цікаво, що він спирався час від часу і на запорозьких козаків, отже, не слід однозначно трактувати відносини святого із ними як ворожі чи прохолодні.

Читаючи документи судових процесів, пов’язаних зі св. Петром Могилою, не можна не підкреслити, що жодного разу ні він, ні послані ним у «наязд» слуги не були звинувачені у вбивстві! Крім того, є документи, які чітко вказують на фальсифікованість низки процесів і провокацій проти святого. Так, 30.03.1637 р. до суду звернувся із заявою мандрівний «корельський» (із Близького Сходу?) єпископ Афіноген Крижановський, який визнав, що за намовою уніатських єпископів Афанасія Крупецького (перемиський), Кирила Ставровецького (чернігівський) та вірменського архієпископа Миколая Порозовича він під вигаданим іменем вніс до чернігівського ґродського суду написану цими особами скаргу на св. Петра Могилу, що той нібито послав своїх слуг, щоб вони пограбували посланця «патріарха архидонського». Є ще одна справа такого зразка, але й тут правда швидко вийшла на поверхню. Судовий позов князя Домініка Острозького-Заславського (від 24.03.1640 р.) до волинського чашника Лаврентія Древинського (це вже православний!) стосується звинувачення ним київського митрополита, а також луцько-острозького єпископа Афанасія Пузини, Олександра Музелі й трьох шляхтичів (братів Гулевичів) у нападі на с. Боголюбське. Частину тягаря судових справ святому допомагали нести його вірні сподвижники, насамперед Філофей Кизаревич та Силуян Мужиловський (син слуцького протопопа, письменника-полеміста Андрія Мужиловського) – майбутній сподвижник Богдана Хмельницького), а також шляхтич Федір Сусло. Мабуть, у зв’язку з цими конфліктними справами святому довелося побувати в низці лаврських маєтностей, зокрема 24.01.1629 р. у с. Забілоччя (суч. Користишевського р-ну Житомирської обл.), а 4.12.1630 р. відбулася його зустріч з Олександром Музелею у с. Городок.

Невтомна й виснажлива праця Петра Могили на цих теренах принесла свої плоди. Його рішучість у поєднанні з господарсько-адміністративними талантами вперше після тривалого часу дозволили припинити пограбування Києво-Печерської лаври з боку як сусідніх феодалів, так і уніатів. Вивільнені кошти молодий архімандрит пустив на реставрацію занедбаних поховань у печерах, зробив для нетлінних мощей преподобних отців нові раки із кипариса й кедра, «викупив із застав золотий і срібний посуд, саккоси, фелоні з шовку й парчі, що їх мусили дати в заставу попередні архімандрити, придбав чимало цінних книг…, залучив до роботи золотарів, малярів, різьбярів та інших митців…, відновив славу києво-печерських ремісничих і мистецьких майстерень».

Собори 1629 року

Господарські, судові й науково-освітні справи не відволікали уваги святого від надзвичайно злободенної на той час проблеми. Маємо на увазі питання унії та легалізації вищої ієрархії Православної Церкви в Речі Посполитій. Тоді серед православних ієрархів сформувалися три основні течії щодо його розв’язання: консервативна, яка відкидала будь-який діалог з УГКЦ (Ісайя Копинський, колишній слуцький протопіп Михайло Загоровський); проуніатська, що прагнула, по суті, повторити шлях Михайла Рогози, Іпатія Потія, Кирила Терлецького

1 ... 12 13 14 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Св. Петро Могила», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Св. Петро Могила"