Читати книгу - "Невидимець (збірка)"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я спіймав його! — закричав Джеферс задихано і рушив, спотикаючись, повз людей, багряний з обличчя та з набряклими венами, борючись зі своїм невидимим супротивником.
Люди розступалися ліворуч і праворуч, а незвичайна колотнеча швидко прямувала до парадних дверей і, звиваючись, долала півдюжини сходинок, що вели з готелю. Джеферс кричав задушеним голосом, досі міцно тримаючи Невидимця й енергійно махаючи коліном… Та раптом захитався і важко впав головою на гравій. Тільки після цього його пальці розслабилися.
Було чути збуджені крики «Тримайте його!» і «Невидимий!» тощо. Один юнак — цілком випадковий перехожий, імені якого так і ніхто й не дізнався, — відразу кинувся всередину, щось упіймав, потім відпустив — і впав на розпростерте тіло полісмена. На дорозі заверещала якась жінка, запевняючи: щось її штовхнуло; собака, якого, певно, копнули ногою, заскавучав і побіг на подвір’я до Гакстера. Аж тут стало ясно, що Невидимець більше не продирається крізь натовп. Деякий час люди стояли вражені, жестикулювали, а далі почалась паніка, яка розвіялася по містечку, як порив вітру розганяє сухе листя.
Тільки Джеферс нерухомо лежав горілиць на порозі готелю, підігнувши коліна.
Розділ VIIIВ дорозі
Восьмий розділ надзвичайно короткий і розповідається в ньому про Гібонса, місцевого натураліста-любителя. Лежачи на широких відкритих пагорбах, де на кілька миль навкруги, як йому здавалося, не було ні душі, він крізь дрімоту почув неподалік звук, схожий на людський кашель і чхання, а потім люту лайку; але, поглянувши в тому напрямі, не побачив нічого. Проте факт, що він чує голос, був незаперечним. Голос і далі лаявся з такою винахідливістю і розмаїттям, які характерні тільки для освіченої людини. Лайка наблизилася — то була кульмінація, та згодом почала віддалятись і глухнути десь у далечині, як Гібонсу здалось, у напрямі Адердіна. Потім вона перейшла в судомне чхання і нарешті припинилася. Гібонс нічого не чув про ранкові пригоди, але явище, яке він спостерігав, було настільки вражаючим і тривожним, що його філософський спокій випарувався; він спішно підвівся і чимшвидше почав спускатися крутими стежками геть із пагорба, щоб повернутись до містечка.
Розділ IXМістер Томас Марвел
Містер Марвел був людиною з великим жвавим обличчям, з циліндричним носом, з жадібним, великим і живим ротом і зі щетинистою бородою, що надавала йому певної ексцентричності. Він був схильний до повноти, і це тільки підкреслювали його короткі кінцівки. Він носив фетровий циліндр, а той факт, що в критичних місцях свого костюму він використовував шворки та шнурки замість ґудзиків, яскраво свідчив про те, що він і досі парубкує.
Звісивши ноги у рів, містер Томас Марвел сидів при дорозі, яка вела в Адердін, десь за півтори милі від Айпінга. На ногах він не мав нічого, окрім драних шкарпеток; пальці на ногах він мав широкі й настовбурчені, як вуха пильного собаки. Неквапливо — він усе робив повільно — він приміряв пару черевиків, роздивляючись її. Це були дуже міцні черевики, такі йому давно вже не траплялися, проте завеликі на нього; ті ж, котрі він носив, за сухої погоди були вельми зручні, але на вологу погоду мали занадто тонку підошву. Містер Томас Марвел терпіти не міг просторих черевиків, але волога дратувала його не менше. Раніше він ніколи не замислювався, що саме йому не подобається більше, але день був гарний, а йому більше не було чого робити. Отож він виклав чотири черевики рівним рядком на доріжку і розглядав їх. І коли він побачив їх отак серед трави і весняних реп’яхів, йому зненацька спало на думку, що обидві пари надзвичайно потворні на вигляд… Тож голос позаду його взагалі не перелякав.
— Так чи інак, це просто черевики, — сказав Голос.
— Так… ці черевики мені пожертвували, — озвався містер Томас Марвел, похиливши голову і невдоволено їх роздивляючись, — я навіть не можу вирішити, яка з цих пар у цілому благословенному всесвіті потворніша.
— Гм, — сказав Голос.
— Я носив і гірші… а бувало, взагалі без черевиків ходив. Але жодні не були такими потворними… перепрошую за грубість. Багато днів уже я випрошував черевики. Мої мені набридли. Звісно, вони досить міцні. Але я звик багато подорожувати і мені набридло весь час дивитись на одні й ті самі черевики. І, повірте, у цілій благословенній околиці для мене не знайшлося жодних черевиків, окрім цих. Погляньте на них! А загалом у цій місцевості черевики роблять гарні. Це якесь моє випадкове невезіння. Свої черевики я дістав саме тут — років десять тому, а може, й більше. І після всього так до мене тут поставитися…
— Це жахлива місцевість, — сказав Голос. — І люди тут свині.
— Ви так гадаєте? — вигукнув містер Томас Марвел. — О Боже! Але ж черевики! Тут їх шиють.
Він обернув голову праворуч, аби поглянути на черевики свого співрозмовника і порівняти їх, — і ось! Де ж тут можуть бути черевики його співрозмовника, якщо тут і ніг його немає!.. Містер Томас Марвел
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невидимець (збірка)», після закриття браузера.