Читати книгу - "Алмазна труба"

займалися своєю справою. Раптом Чурилін приглушено вигукнув і поквапно дістав з нагрудної кишені складну лупу. Султанов кинув лотік і підбіг до нього. На синювато-чорному фоні невеликого куска породи сиділи майже поряд три прозорих кристалики, завбільшки з горошину. Трикутні площадки їх граней не були абсолютно гладкими, але все-таки яскраво блищали. Кожний кристал являв собою дві з’єднані основами чотиригранні піраміди. Геологи не зводили очей з кристала. В блакитній тиші лісу чулося лише уривчасте дихання людей.

— Алмази, алмази! — горло Султанова стиснулося спазмою.

— Так, типові октаедри[16], як у Південній Африці, — сказав Чурилін. — Чистої води, хоч і не голубуваті. За тамтешньою номенклатурою — другий сорт вищого класу, так званий Перший Капський. От і все, Арсенію Павловичу, наша справа зроблена. Це ви… — Чурилін не доказав, стиснувши забруднену глиною руку Султанова. Той стомлено опустився на забризканий гряззю, прим’ятий багульник.

— Отже ця руда глина й є «іеллоу граунд» — жовта земля африканських копалень, — говорив Чурилін, — саме верхня і, до того ж, завжди збагачена алмазами покришка алмазної труби. Кількома метрами нижче піде синя земля — «блю граунд» — оця сама, грудки якої ми знайшли в жовтій землі. Це менш зруйнована, менш окислена кімберлітова порода. А наш ялиновий горб, без сумніву, оконтурює межу алмазної труби. Такі горби часто допомагають в Південній Африці при розвідуванні алмазних родовищ, показуючи виступаючу на поверхню, але сховану під ґрунтом верхню, розширену частину труби.

І пам’ятайте, дорогий Арсенію Павловичу, головна заповідь африканських шукачів алмазів: де одна труба, там шукай ще декілька. Вони ніколи не бувають поодинці! Зараз нам треба промити всю нариту жовту землю, старанно відібрати зразки. Щоб нести їх, доведеться відмовитися від частини продовольства. Репер[17], заявочний стовп, — і вдосвіта виходимо звідси: наше життя тепер особливо дорогоцінне.

* * *

Султанов востаннє струснув лотік і висипав на аркуш чистого паперу все, що залишилося після промивання цілої тонни жовтої землі. На білому аркуші розсипалися дрібні кристали — стовпчасті, призматичні, багатокутні, червоного, бурого, чорного, блакитного, зеленого кольорів. Це були супровідні алмазові ільменіт, піроксен, олівін та інші стійкі мінерали. А серед них, наче кусочки скла і все ж не схожі з ним, своїм сильним блиском вирізнялися дрібні кристали алмазів. Тут було біле, як чиста вода, каміння, було й вкрите шершавою бурою кіркою. Деякі кристали мали рожевий або зелений відтінок.

— От дивіться, крім октаедрів-ромбододекаедр[18], — Чурилін відділив сірником зелений дванадцятигранник. — Цей вид алмаза відрізняється надзвичайною навіть для цього каменя твердістю. В Африці такі алмази зустрічаються переважно в трубі Фоорспед. А не борт[19], — він показав сірником на округле зернятко чорного кольору, — зросток найдрібніших алмазних кристаликів. Я зміряв діаметр нашого горба, — продовжував Чурилін, — ця алмазна труба не з маленьких, не менше, ніж чверть кілометра впопеоек. Правда, в Південній Африці є і більші, наприклад, Дютойтспан — мало не сімсот метрів. Це вже не труба, а ціле вулканічне жерло.

Султанов замріяно дивився на горб. Він намагався уявити собі велику трубу, що йде майже прямовисно на глибину в декілька кілометрів і заповнену дорогоцінною чорнувато-синьою породою з алмазами. І це було тут, в заболоченій похмурій рівнині, під мохом та гряззю, що Ледве прикривають панцир вічної мерзлоти.

Мовчав і Чурилін. Він зсипав у торбинку алмази, написав етикетки до кусочків порід, старанно загорнув зразки й заходився викреслювати докладний план родовища. Все це геолог робив без усякого запалу, немов зараз, біля досягнутої, нарешті, мети, кудись щезли всі прагнення, що раніш володіли ним. Втома була занадто великою…

Султанов обтесав високий пень у вигляді стовпа і, розжаривши кайло, випалив на ньому декілька літер та цифр. Незабаром був готовий репер — висока ялина з обрубаними гілками і перекладиною вгорі…

* * *

Дорога навпростець через гори була не легкою: пересікаючи безліч розпадків[20], доводилося переходити біля п’ятнадцяти перевалів на день. Геологи механічно шили без слів і думок. Мізерних порцій їжі не вистачало на покриття великої затрати сил. Пересування починалося при перших проблисках ранішнього світла, а закінчувалося далеко за північ. Обсипалася яскраво-жовта хвоя модрин, ліс був вологий від безперервного дощу впереміжку з снігом. Волога стікала з гілок, ватники геологів швидко промокали наскрізь і ввечері довго курились біля великого вогню, а наступного ранку знову промокали в першу ж годину дороги. Вода виступала на болотах, покривши на чверть високі купини, між якими при найменшому невірному кроці люди провалювались по пояс. Тонкий льодок хрустів під розмоклими чобітьми. Ніякої личини не зустрічалося по дорозі — гори мов вимерли, і бердана поперемінно тиснула плечі товаришам непотрібним вантажем.

Вранці четвертого дня Чурилін і Султанов піднімалися на стрімкий підйом. На вершині перевалу перед мандрівниками розступився червонувато-сірий серп я нок туману і відкрився широкий пологий спуск, утворений розсипом[21] величезних гострокутних кам’яних брил. Вдалині піднімався темно-синьою, поплямованою рудим стіною протилежний схил долини великої ріки.

— Ну, от і Мойєро! — Чурилін, присівши на камінь, вивернув кишеню, шукаючи останніх кришок махорки. — Як вони тут пройшли з кіньми? Остання зарубка на вершині, а далі нічого не видно.

— Спустимося прямо по розсипу в долину і підемо вниз по річці, — запропонував Султанов, — потім вернемося вгору, де-небудь обов’язково перетнемо їх слід.

* * *

Начальник виробничого відділу інституту ввійшов у кабінет Івашенцева й мовчки опустився в крісло.

— Я серйозно турбуюсь за Чуриліна, — заклопотано сказав професор, —