read-books.club » Детективи » Таємниця Золотого Будди 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Золотого Будди"

204
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємниця Золотого Будди" автора Йозеф Несвадба. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 38
Перейти на сторінку:
от і все.

— Справді?

— Слово честі. Ну, які я тут можу мати інтереси? Чому ви мене боїтесь?

Ганка полегшено зітхнув.

— Та в нас тут хіба що сухоти можна дістати.

— Вчора ти казав щось про мільйони.

— Це тому, що ти мене налякав. Не певен був, чи можна тобі вірити.

— Чому це?

— Та ти ж мені весь час торочиш, ніби приїхав у справі Павлати. А сам тиняєшся по селу, наче сліпий, розпитуєш дурнів, а до людини, що знала Павлату найкраще, не підеш.

— Хто ж міг знати його найкраще, ніж власна донька?

— Коханка, мабуть! — Ганка переможно посміхнувся. — Ти, може, й справді не знаєш, що в Ліберці у нього була вдовичка? Її прізвище Бреттшнайдер, чоловік був управителем на фабриці. Вона й досі сама скуповує у ткачів домашні вироби. Коли людина безцеремонна, їй завжди везе. Зрозуміло, це не те, що фабрика, але гроші і так можна заробляти. В усякому разі треба менше думати про злидні в тих халупах, а більше про свою власну кишеню. Риссіг саме так і починав. Якісь там рахунки були в Павлати з пані Бреттшнайдер. Ти ж розумієш, є такі місця, куди навіть така козир-баба не наважувалась сама піти. От за неї й ходив туди Павлата. Дивно, що тобі ніхто про це не казав.

— А я думав, що Павлата тільки про свою дочку й дбав. — Краслові раптом стало не по собі. Він уже вважав себе видатним детективом, вже не сумнівався, що розкрив таємницю і що досить буде лише дізнатися, де Ганка переховується, щоб завтра повідомити жандармам місцеперебування вбивці Павлати. І раптом нове ускладнення.

— І ні на кого з жінок, мовляв, не дивився? Ото й видно, що не знав ти Павлати. Він жодної спідниці не лишав поза увагою. Адже це був чолов'яга, як дуб. Таких зараз вже й не побачиш. — Ганка, мабуть, ще б довго розбалакував, але Красл раптом урвав його патякання.

— Ти, напевне, знаєш адресу цієї пані Бреттшнайдер?

Ну, звичайно ж. Ганка знав її, навіть напам'ять.

І взагалі він не здивувався, коли Красл раптом схопився з місця.

Ганка провів Красла аж у двір, показав йому й вікно, через яке добирався у хату до Альбінки. Під даховим віконцем унизу до стінки була притулена будка для кролів. Влізши у віконце, треба було продиратись далі напівзігнувшись. Без допомоги Альбінки він ні за що не міг би потрапити в будинок. Було ясно, що після вбивства, в якому його Красл підозрював, навряд чи він зміг би тікати цим карколомним шляхом. Адже будка для кролів раніше стояла десь в іншому місці, а віконце напевне було зачинене, бо Павлата позабивав усі ходи й виходи.

Отже, Красла спіткало розчарування. З цим почуттям він і замкнув ворота Павлатового обійстя. Їхати знову до Ліберця і висповідувати там вдовицю йому не хотілося. Спроквола повертався він до школи.


2

Біля входу до школи й досі стояла лікарева карета. Красл поспішив до вчителевої комірчини. Альбіна спала. Зате в класі було людно. Старий доктор у розстебнутому жилеті сидів за кафедрою, закинувши ногу за ногу, вигляд у нього був, наче в полководця, що тільки-но виграв бій.

— Отруєння фосфором. Ніякого сумніву! — упевнено промовив він.

— Але як? Ми вимагаємо пояснення. — Два жандарми, ті, що їх бачив Красл на мості біля фабрики, також були тут. Вчитель усе записував, рука його трошки тремтіла. Решта присутніх також були далекі від спокою і рівноваги.

— Можливо, хтось підсипав їй сірку до їжі, — доктор складав свої інструменти до великої подорожньої сумки. — Дівчина потребує догляду, доповім усе панові барону, можливо, він накаже відвезти її до лікарні за власний рахунок, адже кінець кінцем це нещасний випадок.

— Пробачте, — силкувався затримати лікаря один з жандармів, пустивши в хід ввічливість, на яку тільки був здатний. Від старання він аж упрів, а на обличчі в нього був написаний розпач. — Адже ми мусимо подати рапорт. Чи не вважаєте ви, що тут могла мати місце випадковість?

— Хотів би я побачити когось, хто випадково може проковтнути шматок фосфору. Або хто посипає собі фосфором, скажімо, кашу. Це можливо хіба що в тому разі, коли хтось захотів би продемонструвати на собі явище флуоресценції. Але насамперед він зруйнував би собі печінку. Бідашка Альбіна недалека від цього. Це було тривале, хронічне отруєння, зрозуміли? Хтось отруював її поступово.

— Але хто? — вигукнув другий жандарм.

— Це вже ваша справа, — мовив лікар і зібрався йти. — Поки що залиште її в ліжку, їй не можна навіть рухатись. Ми повинні подбати про сирітку.

— Вона ж день крізь день була сама-самісінька. Ніхто до неї не ходив, — перший жандарм намагався міркувати. Та давалось це йому нелегко.

— А ви знаєте Ганку? — спитав за хвилину Красл. Тільки тепер його нарешті помітили. Ну, звичайно ж, Ганку вони знають. Цей анархіст жодної фабрики, що є в окрузі, не минув, скрізь працював і ніде не втримався. Відомий картяр і п'яничка, його розшукують за участь у заколоті проти Риссіга. А чого це Красл питає про нього?

Красл розповів їм усе про нічні візити свого колишнього товариша по навчанню, про його дивні розмови.

Збудили Альбіну, незважаючи на протести лікаря. Спочатку вона спробувала заперечувати все.

— Чому це він вам носив їжу? — запитав Красл. — Чому ви самі не варили?

— Мені нічого їсти не хотілося після татової смерті. Апетит у мене пропав зовсім. А потім одного разу вночі прийшов Ганка і сказав, що буде глядіти за мною, що мушу їсти. Відтоді він і

1 ... 12 13 14 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Золотого Будди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Золотого Будди"