Читати книгу - "Агент №13"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Шалго підняв чарку до сонця.
— Навіщо ридати! Ще б чого! Краще хильнемо за упокій Меннела. Щоб земля була йому пухом…
— На добраніч, — глузливо додав Казимир. — Амінь! Шалго допив свій коньяк і гепнувся в крісло.
— Помовч, Казимире. Невже тобі байдуже, що Меннел теж має батьків? — спитав Таборі. — Невже ти їм не співчуваєш?
— Ні, дядьку Мате, — відрубав Казимир. — Ні. Подібні почуття мені ще не зрозумілі. Адже я ще ніколи не був батьком…
— А де ти був у ніч на двадцяте? — рантом спитав Шалго.
— Навіщо вам про це знати? — з подивом глянув Казимир у кругле обличчя старого.
— Балінт питав про це в мене. А я тільки тепер згадав.
— Чому ж він сам не спитає мене про це?
— І справді, чому? От бачиш, у цьому ти маєш рацію. Казимир нервово закурив.
— Що це на Балінта напало? Чого йому від мене треба?
— Така в нього служба, — відповів Таборі. — Не забувай, що сталося вбивство. За таких обставин прийнято з'ясовувати алібі кожного. Чи вірно кажу, Оскаре?
Шалго присунув до себе попільницю.
— Цілком вірно, Мате, — погодився товстун. — Алібі — це дуже важливо. Особливо зараз.
— Зараз? Чому саме зараз? Чому вчора це не було таким важливим? Або позавчора? — уже трохи спокійніше спитав Казимир.
Шалго помітив, що інженер силкується опанувати собою.
— А тому саме зараз, що слідство очолив полковник Ерне Кара. А він не з початківців. І, якщо інтуїція не зраджує мене, він теж незабаром запитає у тебе, де ти був між другою і десятою годинами двадцятого вранці. Гадаю, що ти змушений будеш відповісти на це запитання. А я тобі нагадую про це тільки для того, щоб ти міг підготуватися до відповіді.
Казимир помовчав. У мозку роїлися думки. Він почухав вольове підборіддя.
Тим часом Кара сидів у одній з кімнат на другому поверсі сільської Ради, де був штаб слідчих, і вивчав матеріали справи. Полковник намагався укласти в логічну низку всі події. Це виявилося нелегким завданням. Донесення були неповними. Запитань, які залишилися й досі без відповіді, виникало дедалі більше.
Фелмері дивився на стомлене обличчя шефа, схилене над документами, і це навіювало на нього почуття передекзаменаційного вболівання. Він почував себе, як два роки тому, на державному випускному екзамені в інституті.
Майор Балінт думав про інше. Йому здавалося, що він припустився якоїсь грубої помилки і через це справу передано полковникові. Заспокоївся тільки тоді, коли Кара запевнив його, що це не так. Він пояснив, що дзвонив по телефону в Будапешт і йому сказали, що справа має політичний відтінок. Тому й підключили до слідства його управління. Проте і майора Балінта за рішенням обласного відділу залишили в складі цієї оперативної групи. Надалі вони працюватимуть разом. Після цього перейшли до обговорення технічної сторони справи. Кара просив залишити трьох досвідчених слідчих біля себе. Останні можуть бути вільні: їх місця займуть люди з політичного відділу. Балінт швидко віддав розпорядження. Він дуже зрадів, що зможе працювати разом з полковником.
Палячи сигарету за сигаретою, Кара мовчки читав матеріали.
— Що нам відомо про Мате Таборі? — спитав він згодом. — Матеріали з відділу Домбаї вже одержані?
— Прізвища старого Таборі в картотеці немає, — відповів лейтенант.
Кара заглянув в один із папірців.
— Не такий вже він і старий. Чотирнадцятого року народження.
— Так, йому п'ятдесят п'ять. І в хорошій кондиції, — вставив Балінт.
Кара почав уголос читати анкетні дані.
— Вдівець. Дружина померла в березні тисяча дев'ятсот сорок шостого року…
— Під час родів, — вставив Балінт. — Дочка — чемпіонка країни з теніса. Член збірної команди. Вона тепер на змаганнях у Каліфорнії.
— Так, це я знаю. — Полковник глянув на них. — Я довгий час вважав, що Казимир — рідний син професора.
— Його сестра, Бланка, наскільки мені відомо, всиновила хлопця. В липні сорок п'ятого, — уточнив Балінт. — До того часу хлопчик був у Веспремському дитячому будинку.
— Ким були його батьки?
— Не знаю. Не дізнався. Вважав за неістотне.
— Не завадить уточнити, — підказав Кара. — Меннел зупинився у них на квартирі. Добре було б знати про них усе. Принаймні якомога більше.
— Зрозуміло. Занотуємо це, — сказав Балінт. — У матеріалах не значиться, але хочу наголосити, що перед війною Таборі жив у Данії. Під час німецької окупації боровся разом із датськими патріотами проти фашистських окупантів. У сорок другому гестапівці арештували його разом із дружиною. До звільнення мордувались у Бухенвальді.
— Ясно. А сестра?
— Проживала в Будапешті. Навчала дітей малюванню в одній з. гімназій. У сорок четвертому, щоб уникнути бомбардування, переселилася сюди. У сорок п'ятому вчителювати не повернулася. Стала живописцем. Надумала заміж не виходити. Принаймні так сама твердить. Але факт, що дитину виховувала вона.
Кара замислився. Він не любив старих дів, навіть коли вони і йшли на таке самопожертвування, як Бланка Таборі. Не вийшла заміж, а Шалго твердить, що замолоду була дуже вродливою. Він переглянув свої нотатки. Прийшов до висновку — слідство доцільніше провадити у двох-трьох головних напрямках. Насамперед треба роздобути докладну інформацію про фірму «Ганза». Може, Домбаї знайде щось у центральному архіві? Далі необхідно встановити, з ким Меннел зустрічався напередодні вбивства. Про що йшлося, як поводився тощо. По-третє, потрібно розшукати незнайомця, з яким він зустрічався на березі озера увечері перед убивством. Прикмети нечіткі. Відомо тільки: розмовляли вони удвох по-французькому. Звичайно, це аж ніяк не засвідчує, що незнайомець був саме французом.
Потім Кара обміркував завдання у деталях з Балінтом і повернувся на віллу до Оскара Шалго. По дорозі прочитав висновок судово-медичної експертизи. Меннела таки задушили. І з такою силою, що навіть переломили шийний хребець. На тілі знайдено синці. Отже, можна зробити висновок — виникла бійка. Перед смертю Меннел захищався. Кара
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Агент №13», після закриття браузера.