Читати книгу - "Чорне озеро кохання"

невдовзі зустрілися біля кабінету психолога Олега Едґаровича — доброго приятеля Миколи Шевеля, який і порадив батькам хлопця й дівчини повести своїх «чад», як висловився старий слідчий, на «профілактичний огляд». І робота з психологом таки не завадила і Андрич, і Чайченку… Але то вже зовсім інша оповідь. ВІДЬМА НАВЧЕНА
Містичний детектив-трилер
Глава 1
Київ, 4 червня 2006 року

У кабінеті керівника слідчої групи Василя Бойка засідання тривало вже з півгодини. Що довше, після доповідей підлеглих, вони розмірковували про недавні події, то менш зрозумілою ставала справа з пострілами в центрі Києва, на вулиці Великій Васильківській.

— Ну, чому ці журналюги знають більше, ніж ми? — запитання майора міліції Бойка було радше риторичним, аніж адресоване колегам, які сиділи в невеликому кабінеті. Купа газет на столі в майора унаочнювала роботу журналістів. — Кожна друга міська газета сьогодні висуває свою версію замаху, а всі разом ці репортажі з місця подій складаються у доволі цікаву картину… А ви? Про що дізналися ви?

— Телевізійники, газетярі, всі журналісти — просто тріпачі, — невдоволено пробубонів слідчий Сергій Зеленський. — Навигадують… Василю Петровичу! Ну, як могла людина після кількох прицільних пострілів кілера встати й піти геть? Підвестися, обтруситися, забути про влучення…

— Але водночас другого червня цього року, в понеділок, як у нас записано, була тяжко поранена дівчина-підліток, — похмуро мовив Бойко, — і вона таки стікала кров’ю.

— Може, й не було ніякої дівчини? — наполягав Зеленський.

— Не було?! По-перше, — почав перераховувати Бойко, — кров на асфальті. По-друге, свідчення кількох людей — про поранену дівчину. Вона впала після другого пострілу і лежала просто на дорозі. Утворився страшний автомобільний затор. Кілька водіїв вийшли з машин, але коли вони наблизилися до худорлявої, з чорним волоссям дівчинки (так її описують усі), та несподівано підвелася, водночас витираючи кров з обличчя… А потім перейшла на інший бік вулиці — до Пасажу на Васильківській. Адже всі авта стояли, і вона могла вільно перетнути дорогу. Я правильно переповідаю, Григоровичу?

— Так точно, — підтвердив літній чоловік, старший слідчий Іван Луцик. — Достовірно встановлено, що кілер стріляв із вікна чоловічого туалету в кінотеатрі «Київ». Там крайня кабінка вбиральні має не заґратоване, вільне вікно, яке виходить просто на Велику Васильківську. Ідеальне місце для стрільця! В цьому кінотеатрі квитки перевіряють безпосередньо перед входом до глядацької зали. Отже, кілер міг спокійно зайти до кінотеатру, пройти в туалет до потрібної йому кабінки, зібрати зброю, вибрати мішень і стріляти! Ми зараз встановлюємо — за знайденими трьома гільзами, — якою саме гвинтівкою він користувався…

— Але виникає питання, — втрутився в розмову лейтенант Ігор Опанасенко, — в кого стріляв кілер?

— Тобто? — не зрозумів Зеленський. — Якщо вірити свідкам, їхній історії про вбиту і воскреслу дівчинку…

— Але в ту дівчину влучила друга куля, з другого пострілу. Так кажуть свідки, — вів далі Опанасенко. — А перша і третя кулі потрапили в автомобіль підприємця Олексія Трача. Гадаю, що саме він і був мішенню для кілера.

— Я цього не виключаю, — зауважив Бойко. — Але Трач заяви не писав, замах на себе виключає, і сказав, що його автомобіль, який стояв у заторі на дорозі, ушкоджений незначно. Лише двома кулями, бачте! Трач дав свідчення, сенс яких зводився до того, що кулі, які влучили в задню частину автомобіля, були призначені для когось іншого.

— Але він таки був на задньому сидінні автомобіля, — примружився Луцик. — Поблизу від тих куль…

— А ви вже дізналися, чим займається цей Трач? — поцікавився Бойко.

— У нього багатопрофільний бізнес, — доповів Сергій Зеленський. — Продаж оргтехніки, він намагається розширити свою участь як регіональний дилер у продажу засобів захисту рослин виробництва іноземних фірм, займається фармацевтикою, якимись біотехнологіями…

— Біотехнологіями? — здивувався Бойко.

— Ну, принаймні так він себе «позиціонує», як прийнято казати в бізнесі, — пояснив Зеленський. — Його фірмі навіть належить якась лабораторія на вулиці Булаховського. А поруч із нею — склад для отих «засобів захисту рослин».

— Казна що! — розсердився Бойко. — Знову товчемо воду в ступі! За всіма ознаками, замах мав бути на Трача як на підприємця. З кимось посварився, комусь щось не дав… А пораненою виявляється якась дівчинка. Смертельно пораненою! І вона зникає. Трач від усього відхрещується, кілера, звичайно, і слід прочах. Фотопортрет на стрільця, цього чортового «Вільгельма Теля» чи як його? — «Робіна Гуда» ми не здатні зробити… Коротше кажучи, допоможіть, люди добрі, столичній міліції — хто чим може!

— Василю Петровичу, не гарячкуй… — примирливо сказав Луцик. — Хлопці зараз намагаються з’ясувати особу дівчини. Можливо, вона була в кінотеатрі, її могли запам’ятати касирка, білетерка… Вийшла після кіна й… потрапила у таку халепу. Паралельно перевіряємо всі лікарні, поліклініки, травмопункти — чи не зверталася до них подібна дівчина, сама чи разом із кимось. Водночас Опанасенко й Зеленський розробляють і того Трача, — що він там хімічить зі своїми хімікатами, які в нього стосунки з друзями-суперниками, з податковою… Ну, і взагалі… До речі, хлопці-рихтувальники з авторемонтної фірми «Буше» вже знайшли й віддали нам обидві кулі, які влучили в «мерс» бізнесмена…

— Це вже більш-менш… — зітхнув Бойко. — А все одно, бозна що відбулося: постріли є, а кілера нема й потерпілих… теж немає? Що сказати? До роботи!

Глава 2
Волинська область, 30 квітня 2006 року

У забутому Богом волинському селі, в крайній хаті під лісом, у ніч на перше травня помирала стара. Напівпорожнє село було сумним видовищем: дехто подався на заробітки, чимало стареньких відійшли в кращий світу… А зараз настав час піти й бабці.

Крім молоденької вродливої племінниці Оксани, яка сиділа коло її ліжка, біля баби Палажки нікого не було. Стара примудрилася