Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"

— Двома багноїдами? — приголомшено перепитав начальник служби безпеки. — Ви їх привезете сюди, на термінал? Ви що, з глузду з’їхали?

Терпець у Холлі от-от мав урватися — як, до речі, й час.

— А це ви бачите? — показала вона на емблему на своєму шоломі. — Я — капітан Корпусу особливого призначення. І жоден гном, що уявив себе крутим поліціянтом, не завадить мені виконати наказ!

Терил випростався на весь свій зріст, себто на всі сімдесят сантиметрів.

— Ага, а я чував про тебе! Ти — та сама схибнута, шалена дівчина з лепреконів. Це ж ти чимало шелесту наробила тут торік, авжеж, ти! Ми, чесні підземні платники податків, досі не можемо оговтатись. Ось на що йде наше золото…

— Ти просто звернися в центр, ти, пришелепкуватий бюрократе! І дізнаєшся, що я виконую наказ.

— Називай мене, як хочеш, панянко. А в нас тут свої власні правила, і я не збираюсь їх міняти, не діставши вказівки знизу. Тим більше заради якогось дівчиська, що тільки й уміє пугачем вимахувати!

— Ну то зв’яжись зі штаб-квартирою Корпусу!

Терил зневажливо пирхнув.

— Щойно активізувалася магма. Дуже нелегко встановити зв’язок. Можливо, спробую додзвонитися ще разок, хай-но закінчу обхід. А ти відпочинь тим часом трохи в залі відправлення.

Холліна рука потяглася до електрошокового кийка.

— Ти хоч розумієш, що чиниш?

— А що ж я такого чиню? — поцікавився гном несподівано захриплим голосом.

— Ти перешкоджаєш проведенню поліційної операції.

— І нічому я не перешкоджаю…

— Отже, я вільна усунути перешкоду, застосувавши таку силу, до якої я вважатиму за необхідне вдатися.

— Ти не погрожуй мені, панянко…

Холлі взяла кийка в руку й спритно ним покрутила.

— Я тобі зовсім не погрожую. А просто інформую тебе про правила поліційної процедури. Якщо ти й далі мені перешкоджатимеш, я змушена буду усунути перешкоду, себто тебе, після чого звернусь по допомогу до твого заступника.

Але вона все ще не остаточно переконала Терила.

— Ти не посмієш, — заявив він.

— Згадай, — осміхнулася Холлі, — що я ж та сама схибнута, шалена панянка! Згадав?

Гном задумався. Навряд чи це дівчисько з Корпусу ушкварить його своїм кийком, але… хто вгадає, що в тих ельфинь на думці?

— Ну гаразд уже, — нарешті здався він і роздрукував зі свого комп’ютера перепустку. — Ось тобі добова віза. Але якщо ти не повернешся протягом доби, мені доведеться тебе заарештувати, й настане моя черга погрожувати.

Холлі вирвала аркуша з гномових рук.

— Мрій про що хочеш, але не забудь головного: щоб до мого повернення зала прибуття була очищена.

А тим часом Артеміс вивіряв на Лаккеєві деякі свої ідеї. Він часто вдавався до такого методу, коли розробляв який-небудь план. Зрештою, ніхто не знався на таємних операціях краще за Лаккея.

— А можемо ми простежити, звідки прийшов MPEG?

— Ні, пане Артемісе. Я був спробував. Вони ввели в послання якийсь невідомий вірус, що мав його знищити. Я тільки встиг переписати відео на жорсткий диск, як оригінал листа сам собою стерся.

— А якби проаналізувати саме зображення? Чи можна б через супутники визначити, де це знімали?

Лаккей усміхнувся. Його юний господар починав мислити, як справжній солдат.

— Нічого не вийде. Я вже надіслав файл одному своєму приятелеві з НАСА. Але він не став навіть вводити це в комп’ютер. Надто невиразне зображення.

Артеміс помовчав хвильку.

— А як швидко ми можемо потрапити до Росії?

Лаккей побарабанив пальцями по керму.

— Ну, це залежить від…

— Від чого?

— Від того, як ми будемо діставатися туди — легально чи нелегально.

— А як буде швидше?

Лаккей засміявся. Такі запитання ставляться не часто.

— Зазвичай нелегальні способи швидші. Але все одно дорога забере багато часу. Бо літаком летіти нам ніяк не можна, це напевне. Мафія розставить своїх бійців на кожній злітно-посадковій смузі.

— А ми певні, що маємо справу з мафією?

Лаккей зиркнув у дзеркало заднього огляду.

— Боюсь, що так. Усяке викрадення людей контролює мафія. Навіть якщо простому злочинцеві поталанило захопити вашого батька, мафія все одно раніше чи пізніше про це довідається й візьме справу в свої руки.

— Я так і думав, — кивнув головою Артеміс. — Отже, нам доведеться вирушати до Росії морем, а на це піде щонайменше тиждень. І до того ж нам у дорозі потрібне буде якесь прикриття, аби мафія нас не вирахувала. Як у нас справи з документами?

— Жодних проблем. Мабуть, краще буде, якщо нас вважатимуть за росіян. Так виникне менше підозр. Я вже маю паспорти й візи.

— Атлічна. І ким ми будемо цього разу?

— А чим погані все ті самі Степан Башкир та його дядечко Костянтин?

— Чудово. Геніальний шахіст і його наставник.

Вони вже кілька разів використовували це прикриття — під час попередніх пошукових експедицій до Росії. Щоправда, одного разу сталося так, що митник на контрольно-пропускному пункті сам виявився шаховим гросмейстером і засумнівався в їхній історії. Однак Артеміс дуже швидко — за шість переможних ходів — розвіяв його сумніви. До речі, тактика, яку застосував Артеміс у тій партії, дістала назву Башкирового маневру.

— А як