Читати книгу - "Марина — цариця московська"

...Десь у якомусь царстві, а може, й королівстві жили собі чоловік та жінка. І була у них дочка, та така клепана на язик, гостра та розумна, хоч би й кому не попустить, хоч кому носа втре.

Усі в тому царстві — а може, й королівстві — звали її «бідовою».

Сповнилось їй вісімнадцять років, дівка стала на порі. Батько й мати чекають уже старостів — от свати прийдуть...

Аж — гульк! — аж ось і вони приходять...

Це із казок, що їх розказувала маленькій Маринці бабця Софія, вірна її нянька, звана в сім’ї Мнішеків на французький манір бонною, як вони бувало сиділи вечорами біля теплої грубки, де під завивання хуги воєводина дочка залюбки слухала казки...

З офіційної хроніки

Іван IV (Іван Васильович Грозний), великий князь московський (з 1533), перший російський цар (1547), син великого князя всія Русі Василія III, мав од п’яти офіційних дружин (з неофіційними їх більше) восьмеро дітей, але, помираючи, залишив після себе лише двох синів: слабоумного Федора від першої жони Анастасії Романової і маленького Дмитрія від останньої — Марії Нагої, котрому і судилося на віки вічні увійти в історію під ім’ям самозванця Лжедмитрія І.

Федір, підтриманий більшістю бояр, був посаджений на трон, а Дмитрія з матір’ю і дядьками відправили у заслання до Углича. Там 15 травня 1591 року царевич за загадкових обставин загинув.

Одна з книг із серії «Дитяча енциклопедія» «Загадки історії» (Харків: «Фоліо», 2007) побудована за інтригуючим принципом (досить лише заглянути до змісту): «Загадкові знаки», «Загадкові події», «Загадкові країни», «Загадкові постаті», «Загадкові долі»...

Так ось IV розділ, що зветься «Загадкові постаті», розповідає у тім числі й про нього — про «царського сина Гришка Отреп’єва» (набрано в лапках). Та і який підручник з історії про той період, не кажучи вже про серйозні наукові дослідження епохи Смутного часу в Московії, що згодом переросла в громадянську війну в Росії, обійдеться без нього, без царевича Дмитрія Івановича, який ніби й з’явився для того, щоб створити в історії загадки, він же Лжедмитрій І, він же — справді детектив! — «Гришка Отреп’єв», про якого хто тільки не писав, починаючи з часів Олександра Пушкіна, чи ще й раніше!

«За стінами Московського Кремля, — пише цитоване видання, — напевне зберігається більше таємниць, ніж у Мадридському дворі, та й дворах інших монархів Європи разом узятих. Однією з таких таємниць є загадка Лжедмитрія І. Хто він насправді? Принц чи жебрак? Монарх чи чернець? Двічі воскреслий? Двічі вбитий? Запитань багато. Відповіді жодної — самі лише припущення й версії».

Углич — місто обласного підпорядкування Ярослав­ської області Росії, райцентр. Розташований на березі Волги. З 1280 року — столиця Углицького князівства, залежного від Москви. Знане нині чи не у всьому світі тим, що саме тут, в Угличі, у 1591 році загинув царевич Дмитрій Іванович. Граючись у дворі, він раптом упав з ножовою раною в горлі і швидко помер. Його мати з родаками звинуватила у вбивстві москов­ських служилих людей, які тоді перебували в місті, і їх одразу ж прикінчили городяни, які збіглися на крик Марії Нагої...

Згодом прибула з Москви слідча комісія. Висновок її розслідування був такий: царевич, граючись ножем, у нападі епілепсії сам на нього і наколовся...

Офіційна довідка

Епілепсія (від грецьких слів, що перекладаються, як «нападаю», «схоплюю») — падуча хвороба, психічне захворювання з хронічним перебігом, яке характеризується приступами розладів свідомості, що здебільшого супроводжуються загальними судомами. Напад починається раптово, іноді у хворого виникає передчуття його (епілептична аура), головний біль, дратівливість тощо. Розрізняють генуїнну епілепсію (природжена, істинна, або епілептична хвороба) і симптоматичну (спричинювану захворюваннями головного мозку — пухлинами, травмами, хронічним алкоголізмом, інфекційними захворюваннями тощо). При епілепсії порушується діяльність нервової системи, змінюється психіка, знижуються розумові здібності. Так званий великий епілептичний напад супроводжується судомами всієї мускулатури, може припинитися дихання (обличчя стає синюшним, з рота витікає піна), статися мимовільні сечовипускання й дефекація. Після нападу хворий засинає. При так званому малому нападі (триває кілька секунд) потьмарюється свідомість, але судом немає. Бувають і інші форми епілепсії. Лікування — суто індивідуальне, комплексне. Але...

Лікуванню це захворювання практично не піддається...

Цитата — як інформація для роздумів

«...А ось тепер цікаве запитання: звідки відомо, що царевич Дмитрій страждав епілепсією? Дивовижно, але дані про цю хворобу царевича усіма істориками беруться тільки з «углицької справи». Всі свідки дружно стверджували, що Дмитрій страждав «падучою» хворобою, але невідомо, чи була ця хвороба вродженою, а якщо ні, то все одно неясно, з якого віку він захворів, — а чи хворів царевич Дмитрій на епілепсію взагалі? Чи не була ця «падуча» симуляцією, що робилася з намови матері та інших осіб, зацікавлених у створенні образу «хворого царевича»? В ту епоху ставали дорослими. рано, і син Івана Грозного міг бути здоровіший розумом, як його ровесники нині, а мова йшла про трон — у таких випадках принци (царевичі) будь-яких країн, виховані з раннього дитинства відповідним способом, і поводилися відповідно до обставин. Деякі історики гадають: царевич Дмитрій не загинув в Угличі, а був підмінений з метою майбутнього захоплення влади сімей­ством Нагих...» («100 великих загадок истории». — Москва: «Вече», 2002).

Ця версія також пояснює, чому царевич Дмитрій ні в монастирях, де він перебував роками, ні в Польщі, де пізніше з’явився як чернець Гришка Отреп’єв, ні під час походу на Москву, ні за свого царювання в Кремлі ніколи не хворів на «падучу». Нападів епілепсії у нього — жодного! — ніхто й ніколи не спостерігав. Він був абсолютно здоровим молодим чоловіком. То де ж поділася