Читати книгу - "Скорочено Війна і мир"

славетного гостя. П'єр також з'являється на обіді, з сумним виглядом він тиняється залами. За вимогою дружини він відпустив волосся. "По роках він повинний був бути з молодими; по багатству і зв'язкам він був членом товариства старих, ушанованих гостей". Серед гостей — Долохов, тепер знову офіцер Семепівського полку, Микола Ростов, Денисов. Тут і Несвицький, давній член клубу. З прибуттям Багратіона свято починається, і гості сідають за стіл. Ростов із Денисовим і своїм новим знайомим Долоховим сидять майже на середині столу, навпроти них — П'єр. Ті, хто добре знали його, помічали, що у П'єрі відбулася якась зміна. Він багато, як завжди, їв і пив, але здавалося, не бачив і не чув нічого, а думав про щось своє. До нього дійшли натяк" про відношення його дружини і Долохова, а вранці він одержав анонімний лист. П'єр не хоче вірити чуткам, але все-таки уникає дивитися на Долохова. Безухов розуміє, що подібний, учинок цілком у характері Долохова: він міг принизити людину тільки тому, що вона мала нещастя йому допомогти. Повернувшись з армії у Петербург, Долохов приїхав до П'єра. Той залишив його у своєму домі, позичив гроші. Від того часу Долохов був завжди там, де граф і графиня Безухови. Коли п'ють за здоров'я государя, Безухов сидить у замисленості. Ростов виводить П'єра з цього стану, звертаючись до нього. Долохов проголошує жартівливий тост —"за гарненьких жінок і їхніх коханців". П'єр намагається не піддатися люті, що охопила його. Слуга, що роздає слова кантати на честь Багратіона, кладе листок перед П'єром як перед самим поважним гостем на цьому краю стола. Долохов вихоплює аркуш у Безухова і починає читати вголос. П'єр приходить у сказ, кричить: "Не смійте брати!". Почувши цей крик і побачивши, до кого звертається П'єр, Несвицький і його сусіда перелякано просять не звертати уваги. Долохов дивиться на П'єра зухвало і аркуша не віддає. П'єр викликає Долохова на дуель. Як тільки він вимовив ці слова про дуель, всі сумніви стосовно дружини і Долохова розвіялися: він знав, що Елем зрадила, він ненавидів її. Денисов просить Ростова не лізти у цю справу, але Микола не слухає і погоджується бути секундантом Долохова. Той ставиться до виклику легко, завіряє Ростова, що має намір убити П'єра. Наступного дня дуелянти і секунданти зустрічаються в Сокольниках. П'єр ніколи раніше не тримав у руках зброї, йому показують, куди натискати, як сходитися. П'єр стріляє і ранить Долохова. Він кидається до свого супротивника, бажаючи допомогти йому, але Долохов кричить: "До бар'єра!" Безухов повертається на своє місце і навіть не намагається закритися або повернутися боком. Долохов стріляє, але промахується. Пораненого везуть додому, дорогою він плаче, говорить, що "убив її", маючи на увазі свою матір. Долохов просить Ростова їхати вперед і підготувати стареньку до того, що вона побачить. Микола відправляється із великим здивуванням дізнається, що "Долохов, цей бешкетник, бретер Долохов, жив у Москві зі старенькою матір'ю і горбатою сестрою і був самий ніжний син і брат".

Останнім часом П'єр рідко бачився з дружиною віч-на-віч, тому що в їхньому домі завжди бувало багато гостей. Після дуелі він замикається у своєму кабінеті, намагаючись розібратися у своїх почуттях, і доходить висновку, що усі його прикрості відбуваються тому, що він женився на Елен. Він розуміє, що боявся признаватися собі раніш у тому, що Елен — розпусна жінка. Вночі він віддає наказ складати речі для від'їзду в Петербург, тому що не може більше залишатися з дружиною під одним дахом. Проте вранці Елен приходить до нього. Вона усе знає про дуель і говорить з чоловіком гнівно і суворо, наче винен він, а не вона. П'єр усіляко намагається ухилитися від розмови, говорячи, що їм краще розлучитися, Елен відповідає, що самий факт роз'їзду її не лякає, але вона відпустить чоловіка тільки в тому випадку, якщо він дасть їй маєтність. Характер батька несподівано прокинувся у П'єрі, він приходить у сказ і відчуває, що ладен вбити дружину. Він хапає зі столу мармурову дошку, розбиває її, кричить."Геть!" так, що всі у домі почули цей крик. Елен перелякано тікає. Через тиждень Безухов віддає дружині доручення на керування усіма великоросійськими маєтками, що складало більшу частину його маєтністі, і один їде в Петербург.

Минуло два місяці, як у Лисі Гори прийшла звістка про загибель князя Андрія. Кутузов у листі розповів, як князь Андрій із прапором в руках впав на бойовищі, але ні серед загиблих, ні серед полонених Болконського немає. Княжна Мар'я мала намір повідомити про те, що трапилося, дружину Андрія, княгиню Лізу, але не наважується це зробити, розсудивши, що тій, у її стані, краще нічого не знати. Незабаром у "маленької княгині" починаються довгі і важкі пологи. Чекають на лікаря, за яким послали у Москву. Вночі несподівано разом з акушером, бо вони з'їхалися на останній станції, приїздить князь Андрій. На сходах його зустрічає княжна Мар'я. Він запитує, чи одержали його листа, але не чекаючи відповіді, йде на половину маленької княгині. Коли він увійшов у кімнату, дружина навіть не зрозуміла, що трапилося. "Вона не здивувалася, що він приїхав; вона не зрозуміла того, що він приїхав. Його приїзд не мав ніякого відношення до її страждань і їх полегшення". Її очі дивилися на. всіх з дитячим страхом: вона боялася тільки страждань. Зайшов акушер, Князь Андрій вийшов, пішов до княжни Мар'ї, але говорити вони не могли: чекали і прислуховувалися. Андрій пішов до дружини і сів у сусідній кімнаті чекати. Він чув стогін, потім крик, але не міг повірити, що так може кричати його дружина. Підійшов до дверей, та його не пустили до дружини. Несподівано він почув, як кричить новонароджений. Спочатку він не розумів, що то за крик, "навіщо туди принесли дитину". Утямивши все радісне значення того крику, князь Андрій заплакав, як дитина. З кімнати дружини виходить лікар, намагаючись не дивитись на князя Андрія. Він входить до дружини і бачить, що вона померла. На обличчі її застиг вираз, який наче говорив: "Я вас любила і нікому дурного не робила, і що ви зі мною зробили? Що ви зі мною зробили?" Через дві години князь Андрій увійшов до старого князя Болконського. Той вже все знав, обхопивши сина за шию, він заплакав, як дитина. Похорон відбувся на третій день, а на п'ятий похрестили маленького князя Миколу Андрійовича.

Стараннями старого графа Ростова участь його сина в дуелі