Читати книгу - "Скорочено Війна і мир"

солдати тікають. Ростов перелякався. У повній плутанині він нікого не може знайти. До Ростова доносяться непевні чутки, що Кутузов чи то убитий, чи то поранений, що государ теж поранений тощо. Ростов знаходить государя, той блідий, щоки йому запали, очі ввалилися. Ростов не наважується під'їхати до царя і рушає назад.

До вечора стає очевидним, що бій програли по всіх пунктах.

Князь Андрій лежить із стягом у руках у забутті. Опритомнівши, він помічає, що поблизу знаходяться верхові. Болконський впізнає Наполеона, що йде по бойовищу з двома ад'ютантами. Дивлячись на князя Андрія, французький імператор вимовляє: "От прекрасна смерть!"

Андрій "відчував, що виходить кров'ю, і він бачив над собою далеке, високе вічне небо. Він знав, що це був Наполеон — його герой, але в цю хвилину Наполеон здавався йому незначною людиною в порівнянні з тим, що відбувалося тепер між його душею і цим високим, безкінечним небом із хмарами, що біжать по ньому. Йому було однаково в цю хвилину, хто б не стояв над ним, що б не говорив про нього; він радів тільки з того, що зупинилися над ним люди, і бажав тільки, щоб ці люди допомогли йому і повернули б його до життя, що здавалося йому настільки прекрасним, тому що він так інакше розумів його тепер". Князь Андрій стогне. Наполеон помічає, що поранений живий, і наказує підняти його і перемести на перев'язувальний пункт. Болконський приходить у себе тільки в шпиталі. Незабаром приїжджає Наполеон оглянути полонених, хвалить російських солдат за хоробрість, звертається особисто до князя Андрія, але той не відповідає, тому що всі помисли геніального полководця, його марнославство здаються Болконському дрібними і незначними. Наполеон відходить, князь Андрій намацує в себе на грудях образок, подарований князівною Мар'єю, розуміє, що існує щось більш важливе в порівнянні з його колишніми прагненнями, йому уявляється щасливе життя в Лисих Горах, пригадуються рідні.

Незабаром князь Андрій у числі інших безнадійних поранених був залишений під опіку місцевих жителів.

ТОМ ДРУГИЙ

Частина перша

На початку 1806 року Микола Ростов їде додому у відпустку. Він умовляє Денисова погостювати в їхньому домі. На передостанній станції Денисов випив три пляшки вина і проспав всю дорогу до Москви. Микола ж з таким нетерпінням чекав зустрічі з рідними, що не міг навіть всидіти і все благав візника їхати швидше. Коли виїхали на вулицю, де стояв дім Ростових, йому здалося, що вони зовсім не рухаються. Микола на ходу скочив із саней і побіг. Його не чекали, але, як тільки він увійшов у темну залу, із різних боків до нього кинулися з поцілунками, і він не міг розібрати, де батько, де Наташа, де Соня, де Петя. Він знав тільки, що матері між ними не було. Нарешті почулися квапливі кроки й увійшла стара графиня. Всі відступили, і мати припала до свого первістка. Про Денисова всі забули, він стояв, спостерігаючи цю сцену, і тер очі. Граф звернувся до нього, Денисов відрекомендувався. Тоді Наташа у захваті підбігла до Денисова і поцілувала його. Всі зніяковіли, Денисов теж, але посміхнувся і поцілував у Наташі руку. Весь вечір Ростови просиділи біля Миколи, ловили кожне його слово, прагнули догодити йому. Ростов був щасливий тією любов'ю, але перші хвилини зустрічі дали йому стільки радості, що тепер ніби чогось не вистачало. Наступного ранку Наташа і Соня не могли дочекатися, коли ж він нарешті вийде до них. Микола вийшов у халаті, Наташа саме примірювала його чоботи із шпорами, Соня, побачивши його, втекла. Наташа намагається вивідати у брата, чи не змінилося його ставлення до Соні. Наташа показує брату руку, на якій помітно червоний шрам. То доказ Наташиної дружби й вірності Сочі: вона розжарила на вогні лінійку, приклала її до руки. "Ростов увійшов у той сімейний, дитячий світ, який ні для кого не мав ніякого сенсу, крім нього, але який давав йому найкращу насолоду у житті". Тому він не здивувався і йому не було смішно від цих проявів дружби. Наташа передає слова Соні: "Я буду його кохати завжди, а він хай залишається вільним". Ростову ця пропозиція дуже подобається, бо тепер на нього чекають стільки радісних справ і занять, а одружитися із Сонею він завжди встигне. На питання брата про її ставлення до Бориса Наташа відповідає, що не хоче ні за кого заміж, а піде танцювати: тепер вона захоплена балетом і модним танцюристом. Зустрівшись у вітальні з Сонею, Ростов почервонів, бо відчував, що всі дивляться на нього запитливо, очікуючи, як він поставиться до неї. Микола говорить Соні "ви". Але погляди їхні, зустрівшись, сказали зовсім інше. Сестра Віра, зачекавши, коли настане тиха хвилина, зауважила, що це дивно, що Соня й Миколай тепер як чужі. Зауваження це було слушне, але навіть графиня, яка боялася цього шлюбу, почервоніла. Денисов вийшов у новому мундирі, надушений, як перед боєм, з дамами поводився шляхетно й шанобливо. Таким Микола його ніколи не бачив.

Повернувшись до Москви з армії, Микола Ростов веде в Москві "гусарський" спосіб життя. Грошей того року у графа було вдосталь, тому що всі маєтки граф знову віддав під заставу, і Микола заводить свого рисака і модні рейтузи, яких ні в кого ще не було, чоботи зі шпорами, їздить в Англійський клуб, весело проводить чає.

На початку березня графу Ростову доручають улаштувати обід в Англійському клубі на честь Багратіона. Граф посилає за свіжими ананасами й полуницями до Безухова, тому що ні в кого іншого їх не дістати. Анна Михайлівна запевняє, що Безухов у Москві і вона сама до нього з'їздить. Вона згадує про нещасливе сімейне життя П'єра, про роман Елен із Долоховим, який вже обговорюють у світському товаристві. Ростов просить Анну Михайлівну передати П'єру запрошення на свято.

3-го березня в Англійському клубі відбувся пишний бенкет на честь князя Багратіона, якого у Москві "обрали" героєм минулої воєнної кампанії. Він прославився успішним Шенграбенським боєм, у нього не було зв'язків серед впливових у Москві людей — "таким чином, у його особі віддавалися почесті простому, без зв'язків і інтриг, російському солдату". Провал же кампанії пояснювали зрадою австрійців, нездатністю Кутузова керувати армією, і дуже тихо говорили про молодість імператора, який довірився поганим людям. Всі 250 членів клубу і 50 запрошених чекали на