Читати книгу - "Ромео і Джульєтта"

над ним не владна я.
Чи маете ви час, панотче, зараз,
а чи прийти до вас під час вечерні?
О. Лоренцо
Я маю час, моя смутлива дочко.
Синьйоре, нам самим лишитись треба.
Парис
Крий боже, я святій пошкоджу справі!
Джульєтто, рано у четвер збуджу вас.
Прощайте, йду. Прийміть святий цілунок.
Парис виходить.
Джульєтта
О, зачини ж бо двері! А по цьому —
йди, плач зі мною, бо пропало все!
О. Лоренцо
Джульєтто, я вже знаю про нещастя.
Воно мене збиває зовсім з глузду.
Я чув, що ти у цей четвер — хоч що там —
із нашим графом шлюб узяти мусиш.
Джульєтта
Ні, не кажи, що чув, коля не можеш
порадити, як запобігти горю.
Коли твій розум помогти безсилий —
тоді скажи, що я вчиню розумно,
як цим ножем допоможу собі.
Бог шлюбом нам зв’язав серця, ти — руки.
Закіль же ця рука, що ти з Ромео
зв’язав її, зв’язок новий засвідчить,
а серце щире, зрадивши себе,
віддасться іншому — я вб’ю обох.
Тож дай мені, великий досвід мавши,
пораду скору. Дай або дивись,
як цим ножем я розсуджу себе
з своїм нещастям. Розв'язавши те,
що ні твої старі літа, ні кмітність
із честю розв’язати не зуміли.
Не трать же слів: до смерти я готова,
коли не про рятунок буде мова.
О. Лоренцо
Стій, дочко! Блиснула мені надія.
Та треба тут відчайности такої ж,
як те, чому ми запобігти хочем.
Коли, щоб не віддатись за Париса,
ти силу волі себе вбити маєш,
то щось на смерть подібне мусиш ти
вчинити, щоб гріха цього позбутись,
що неминучим, наче смерть, здається.
Коли наважишся, я ліків дам.
Джульєтта
О, краще з башти кинутись тієї
звели мені, ніж за Париса вийти!
На шлях злодійський справ; звели ховатись
межи гадюк; з ведмедями прикуй;
замкни мене в мертвечий склеп, доверху
наповнений гримучими кістками,
брудним гоміллям і маслаччям битим;
звели зійти в могилу свіжу й там
сховатися скажи з мерцем під саван;
зробити все, що так мене жахало, —
і я зроблю без страху, без вагання,
щоб не сплями́тись тільки перед милим.
О. Лоренцо
То йди ж додому, будь весела, згодься
на шлюб з Парисом. Завтра середа.
Ти завтра уночі одна ляж спати,
і хай не спить в твоїй кімнаті мамка.
Візьми цю шклянку, як у постіль ляжеш,
і перепущений цей трунок випий;
і враз тобі по жилах піде повів,
холодний та дрімотний; бо не буде
у тебе битись пульс, бо стихне пульс;
життя не виявлять — тепло на подих;
на сірий попіл рожі щік і вуст
зів’януть; упадуть очиці-вікна;
мов смерть запне одразу день життя;
всі часті тіла, гнучости живої
позбавлені, на смерть подібні стануть.
В подобі цій, позиченій у смерти,
ти перебудеш сорок дві години,
а потім, як по сну приємнім, встанеш.
Отож, коли жених тебе збудити
уранці прийде,— ти вже будеш мертва.
Тоді, як це ведеться в нашім краї,
тебе відкриту, у вбранні найкращім
на марах понесуть в родинний склеп,
на похорон, в поховище те давнє,
де спить уся родина Капулетті.
А поки прийде час тобі збудитись,
про все з листів моїх Ромео взнає
й сюди прибуде; він і я доглянем
твій прокид; і у Мантую Ромео
тієї ж ночі забере тебе.
Так ти від сорому свого звільнишся,
коли ні примха, ні жіночий страх
тобі одваги в ділі цім не збавлять.
Джульєтта
Дай, дай мені! О! Не кажи про страх.
О. Лоренцо
На, йди тепер. В своїй відвазі сильна
й щаслива будь. У Мантую, до нього,
чернець мій лист відразу ж понесе.
Джульєтта
Любов! Зміцни мене, зміцни на все!
Прощай, панотче.
Виходять.

СЦЕНА 2
Кімната в домі Капулетті.
Входять Капулетті, синьйора Капулетті, мамка та слуги.
Капулетті
Заклич гостей, що списані отут.
Слуга виходить.
Ти з двадцять добрих кухарів найми.
2-й слуга
Поганих не найму, пане, бо я перевірятиму, чи можуть вони лизати свої пальці.
Капулетті
Та як же ти їх перевіриш?
2-й слуга
Ге, пане, та це ж поганий кухар, що не може лизати власних пальців. Тому-то я тих, що не можуть лизати своїх пальців, і не братиму з собою.
Слуга виходить.
Капулетті
Іди ж, іди.
Всього не встигнемо наготувати.
Що, чи пішла Джульєтта до Лоренцо?
Мамка
Авжеж.
Капулетті
Гаразд, він, може, напутить її,
бо з неї вперта й зарічуща дівка.
Входить Джульєтта.
Мамка
Весела йде зі сповіді, дивіться.
Капулетті
Ну, як, свавільнице? Де ти блукала?
Джульєтта
Там, де спокутувати я навчилась
гріх неслухняности моєї вам
і вашим ро̀зказам. Святий Лоренцо
велів упасти тут мені й молити
прощення вашого. Простіть, благаю.
Віднині я коритимусь у всьому.
Капулетті
Пошліть за графом і скажіть про це.
Я хочу завтра ж зав’язати вузлик.
Джульєтта
В отця Лоренцо я зустріла графа.
З ним обійшлась любовно, як годиться,
меж скромности у цім не перейшовши.
Капулетті
Я задоволений із тебе. Встань же.
Так би б давно. Ось я побачу графа:
кажу ж, підіть та приведіть його.
Що ж до ченця святого — свідчусь богом —
йому завдячує в нас ціле місто.
Джульєтта
Чи підеш, мамко, у мою світлицю
й поможеш вибрати мені вбрання,
яке тобі на завтра здасться кращим?
Синьйора Капулетті
Нехай до четверга. Часу в нас досить.
Капулетті
Йди, мамко, йди. Бо завтра ж і до церкви.
Виходять Джульєтта й мамка.
Синьйора Капулетті
Запасу нам не вистачить, а вже
заходить ніч.
Капулетті
Ну й що ж: а я метнуся
сюди-туди — й все буде добре, жінко.
Йди до Джульєтти. Поможи вбирати.
Не спатиму всю ніч. Лиши мене.
Хай буду господинею. Гей, хто там?
Всі розійшлись. Гаразд, піду до графа
сказати, щоб на завтра готувався.
Аж дивно, як на серці легко стало,
що виправилась дівка ця затята.
(Виходить).

СЦЕНА 3
Світлиця Джульєтти.
Входять Джульєтта та мамка.
Джульєтта
Так, це вбрання найкраще. Тільки, мамцю,
ти сюніч залиши мене саму,
бо мушу я молитися багато,
щоб небо усміхнулося до мене —
сама ж ти знаєш-бо, яка я грішна.
Входить синьйора Капулетті.
Синьйора Капулетті
За ділом, га? Моя потрібна поміч?
Джульєтта
Синьйоро, вибрали ми все потрібне,
щоб ранок нам зустрінути пристойно.
Тож залишіть мене тепер саму,
а мамка сюніч хай при вас побуде,
бо знаю, що в обох вас повні руки
нежданого клопоту.
Синьйора Капулетті
На добраніч:
лягай, засни, ти в цім потребу маєш.
Виходять синьйора Капулетті й мамка
Джульєтта
Прощайте. Де побачимось — бог знає.
Холодний, кволий страх мене проймає
і заморожує в мені життя.
Я їх верну, нехай мене розважать.
Гей, мамко! Що їй тут робити?
Сама я гру страшну кінчати маю.
Ось шклянка.
А що, коли це зілля не подіє?
Невже я вийду заміж завтра вранці?
Ні, ні, — мене врятує це: ляж тут.
Кладе кинджал.
А що, коли чернець мені отруту
підсунув зрадою, щоб я умерла,
й щоб не збезчестити себе цим шлюбом,
бо він же поєднав мене з Ромео?
Боюсь, що так. Та ні, це неможливо,
бо він святим до цього часу слив.
Не буду більше й думати про це.
А що, як покладуть мене в могилу
і як прокинуся, закіль Ромео
мене урятувати прийде? Страшно!
А може, задихнусь під тим склепінням,
в чий рот гидкий не віє свіжий вітер,
і буду мертва, як Ромео прийде?
А як не вмру, то чи не може статись,
що, з жахом здумавши про смерть і ніч,
про страховинне місце у могилі
на старовиннім гробовищі, де
багато вже віків лежать у сховку
кістки моїх похованих дідів,
де весь в крові Тібальдо, ледве лігши,
гниє під саваном, куди, як кажуть,
вночі у певний час приходять духи —
о горе, горе! — чи ж не може статись,
що я, так рано вставши — сморід, крик
немовби вирваної мандрагори,
той крик, що розуму збавляє смертним! —
О, що, як вставши я зійду