Читати книгу - "Ромео і Джульєтта"

несподівано і незрозуміло — чому народження двох коханців є подія і раптова, і кривава? І що означає "з роду ватажків"? "Ватажки" тільки для рими, і то невдалої, бо далі читаємо:
І тільки смерть трагічна юнаків
Криваву ворожнечу припинила.
Справді, ворожнеча припинилась після смерті Ромео і Джульєтти. Але невже таки Джульєтта теж юнак? В остаточному варіанті після втручання редактора юнаки, щоправда, зникли.
Якщо після цих перекладів звернутися до Мисикового, то його перевага видасться безперечною — так логічно там плине розповідь. Набагато ефектніше і поетичніше вийшли у нього й два останні рядки прологу (хоча справедливості ради відзначу, що "надолужим" є і у Вороного в переробці Кулішевого перекладу, але там це слово посеред рядка, отже, незвичайна рима "небайдужим — надолужим" — власність Мисика).
Після прологу йде прозора сцена — розмова слуг. Перекладати прозу Шекспіра не легше, ніж вірші: потрібно дбати, щоб це була справді розмовна, а не писана мова. А крім того — дуже часто Шекспір вдається до гри слів, яку перекладач повинен також якось відтворити. Отут-то й починаються для перекладача справжні муки, наслідок яких — вимучений переклад, штучна, неорганічна гра слів. Цікаво поглянути, як у цьому випадку поводиться В. Мисик. Дуже сміливо. В той час, як інші намагалися, тримаючись близько до оригіналу, утворити й українською мовою якісь каламбури, Мисик ухилився від буквалізму й створив дуже невимушений, дуже природний варіант, граючись такими словами, як "потерпимо, потерпаємо, потерпнуть, отерпла". Виходить щось конгеніальне оригіналові. Та й самий діалог дуже жвавий, позбавлений найменшої книжності.
Зрідка, правда, можна натрапити на місця, перекладені слабше. Це, зокрема, в особливо "бароккових", надмірно вишуканих діалогах,— напр., в любовних діалогах Ромео і Джульєтти. Ускладненість оригіналу стає заплутаністю в перекладі. Є навіть одна синтаксична незграбність — у третій сцені третьої дії, в розмові Ромео і Лоренцо. Ось слова Ромео:
...(мухи) можуть
вони на біле диво рук їй сісти
і вкрасти з вуст її небесну ласку,
що червоніють, і в дівочій цноті,
немов за гріх цілунок власний мають.
Нормальний порядок такий: "вкрасти з вуст її, що червоніють, небесну ласку". А коли між "вуст" і "що червоніють" втрутилася "небесна ласка", то це вже синтаксичний ляпсус. Мабуть, у автора був намір переглянути молодечий переклад,— тоді б він вніс належні виправлення. На жаль, часу для цього вже не вистачило. Але місць, які потребують такого перегляду, зовсім небагато. І в такому вигляді, в якому він дійшов до нас, цей переклад має не малу перевагу перед тими, що є в розпорядженні і читачів, і режисерів. На закінчення цих нотаток хочу звернути увагу — також на закінчення п'єси в Мисиковому перекладі:
Не знав бо світ сумнішої планети
понад судьбу Ромео і Джульєтти.
Вживши слово "планета" в значенні "доля", поет іще раз показав нам, яким він був тонким стилістом, які мовні скарби були йому підвладні.
Григорій Кочур