Читати книгу - "Ми, горобчики"

Iти по світу, насвистуючи, — що може бути краще! Засунеш крила в кишені і з незалежним виглядом ідеш по полю. Хмара зморщить лоба, вдарить грім, лине дощ, а ти прямуєш собі куди завгодно й насвистуєш, дарма що мокрий як хлющ. Хуртовина завиє, кучугури снігу намете, а ти переступаєш через них, недбало насвистуючи, — краще не придумати! Ось бліда зелень несміливо витикає свій ніс, бджола дзижчить над розквітлими левадами, а пішохід іде собі поміж бджолами, і трава повільно піднімається за ним. Усе поле пропахло лікарськими рослинами. Пішохід глибоко вдихає аромат молодої трави й весело насвистує.

Коли настає спека, перепілочки стогнуть, знемагаючи від духоти, отари овець забиваються в затінок, птахи ховаються в дрімучих лісах, розкривши дзьобики від спеки, шалені вихори вирують на дорозі, і все живе шукає порятунку в затінку. Тільки пішохід іде, незважаючи ні на що, бадьоро ступає по розпеченій землі й насвистує. Колючка на дорозі десь причаїться, присяде навпочіпки і — хоп! — укусить за п’яту, а пішохід — туп-туп — іде собі з проколеною п’ятою й насвистує. Він долає стрімкі схили, перед його очима постають нові краєвиди, а він простує своєю дорогою, і немає для нього ніяких перепон. Іде собі пішохід землею предків, іде, куди йому треба, й бадьоро насвистує!

Усе це прочитав нам один горобчик і при всіх заявив, що віднині сам стає пішоходом. Чику засміявся: де це видано, де це чувано, горобчик — пішохід!

— Побачите! — запевнив горобчик.

Піук погодився з ним, але заявив, що замість насвистувати абияк, краще мугикати: «Піук-піук, старий турок схрестив ноги і смокче чубук». Мітітакі бував на пташиній Рів’єрі, терся серед людей, а тому порадив: коли вирішив стати пішоходом, слід придбати велосипед. Він запевняв, що на пташиній Рів’єрі майже всі пішоходи мають велосипеди.

— Гаразд, а як же взимку їхати на велосипеді по кучугурах? — запитав наш горобчик.

— На Рів’єрі не буває ні зими, ні кучугур, — відказав Мітітакі.

— На Рів’єрі не буває, але ж тут не Рів’єра!

Злетів наш горобчик з дерева й пішов полем, а ми порадилися й назвали його Пішохід, що насвистує. Він ішов і недбало насвистував: «Ф’юїть! Хвіть!» Він падав у ямки, дерся вгору на узвишшя, спотикався, поспішав, дряпав коліна, але жодного разу не полетів. Ми побачили, як він затримався біля лелек і запитав їх про щось.

Усі лелеки були на червоних єгипетських ходулях. Восени вони відлітають до Єгипту, купують там ходулі, а навесні повертаються до наших місць. Живуть лелеки в димарях будинків, цілими днями чхають від диму, а коли зголодніють, беруть ходулі під пахви і йдуть у болота. Щоб не промочити ноги, вони стають на ходулі, чалапають болотами й трясовинами і ловлять жаб. Наш Пішохід тинявся біля них, розпитував їх про се, про те, вони йому відповідали, а надвечір узяли мокрі ходулі під пахви й понесли сушити на димарях. Пішохід рушив додому, то підкидаючи ногою камінець, то підстрибуючи на одній нозі й наспівуючи щось. Він сказав нам, що йому не подобається, як ходять лелеки, він теж спробував ходити на ходулях, але зразу ж закинув їх.

Проте, вів він далі, не можна навіть уявити, скільки тих, що ходять по світу пішки. Світ складається в основному з пішоходів! Три мільярди людей ходять пішки, і звірі ходять пішки, і тварини ходять пішки та пасуться на левадах. Леви, тигри, навіть слон, дарма що він — найбільша тварина.

— Я дуже щасливий, що став пішоходом! — сказав горобчик.

Згодом Пішохід придумав собі невимушену ходу. Він засовував крила в кишені, насвистував, і, дивлячись на нього, можна було сказати, що це — справжній пішохід. З цього приводу Шановний Добродій зауважив:

— Нам нічого втручатися, нехай кожен живе, як хоче! Я все життя живу, як хочу, і ще не помилився.

Ми, як водиться, літали, кожен заклопотаний своїми турботами, а Пішохід ходив собі і став найзавзятішим прихильником ходьби. Він твердив, що без пішоходів на цьому світі нічого не можна було б винайти. Пішохід, наприклад, винайшов велосипед, пізніше винайшов парову машину, наробив поїздів, автомобілів, і пароплавів наробив, бо не можна ж пішки чалапати по океанах. Він і дріт винайшов, бо коли йому треба поговорити з іншим пішоходом, що сидить за пагорбом, то не бігти ж за пагорб! На одному кінці дроту гукають: «Алло!», а з другого теж чути: «Алло!» Іноді пішохід сідає в свої поїзди чи автомобілі, везуть вони його куди треба, а потім він знову йде пішки.

— А ми, горобчики, — каже Пішохід, — не винайшли ні поїздів, ні автомобілів, не кажучи вже про пароплави!

Наш горобчик цілими днями говорив про пішоходів, насвистував, усюди шукав пішоходів, щоб побазікати з ними, почути якусь пішохідну новину. У пішоходів і новини пішохідні.

Тут я мушу сказати, що спершу нам було трохи незручно за нашого пішохода. Все, що літає, кивало на нього і зневажливо кидало:

— Дивіться, горобчик пішки ходить!

Було, звичайно, незручно, але ж це наш горобчик, ми не могли відмовитись від нього.

Невдовзі ми вирішили товариством перелетіти через Дунай, бо