Читати книгу - "Вона"

Тарас розумів, що до лікарні везти Марі не можна. На неї було орієнтування. Батьки ж, щойно вона пішла з дому, звернулись до поліції. І її оголосили зниклою безвісти. Батьки кинули всі сили і гроші на пошуки дочки! І правду кажучи, як для простих людей вони чудово знали що роблять, адже перший час Марі була на волосинці від того, щоб її знайшли. Час, протягом якого вони чекали лікаря, здавався Тарасу вічністю. Він разом із Назаром намагались привести Марі до тями. Раз їм це вдалось, хоча це й були якісь секунди. Тарас полегшено зітхнув, адже вона була жива. Відкривши очі, єдине, що промовила Марі, було: «Тільки не в лікарню!»

— Знаю… — прошепотів Тарас, погладжуючи Марі по волоссю. Він знав, що вона цього не відчуває, але він навіть не уявляв чим, окрім цього, може їй зараз зарадити.

Назар, який перебинтовував Марі ногу, несхвально спостерігав за тим, як Тарас хвилюється через Марі.

Приїхавши, лікар довго возився з Марі. А потім знесилений вийшов у кабінет і намагався переконати Тараса, що Марі варто відвезти до лікарні. Тарас відмовив, і від цього серце його стискало ще сильніше.

— Як ви не могли її помітити!? За що я вам плачу!? — Тарас лютував, адже попри велику охорону і відеоспостереження ніхто не помітив як з’явилась Марі.

Тарас так скаженів, він розумів, що ще б трохи і могло б бути пізно…

Весь наступний день і ніч він провів із Марі, яка так і не приходила до тями. А він просто сидів і дивився на неї. Дивився і не міг збагнути, — як і за що ця дівчинка заслужила на таке??? Назар декілька разів умовляв Тараса піти поспати, але той навідріз відмовився. Від чого Назар виглядав вкрай незадоволеним та все ж нічого не казав Тарасу.

Він сидів біля Марі, гладив її волосся і думав про тих дівчат, які хочуть збагатитися на його грошах, його статусі, ньому самому. Вони днями спускають батьківські гроші на зовсім непотрібні речі. Дівчата такого ж віку як Марі, в очах яких не має нічого окрім заздрощів, вигоди, похоті. І поглянув на Марі, яка лежала без тями. Її очі випромінювали силу, впевненість, водночас сум і добро, які як би Марі не хотіла приховати, то й приховати не можна було б, і жодного проблиску чи бодай натяку на те, що її хоч трохи цікавлять гроші і все що з ними пов’язано. Він чудово розумів, що вона погодилась на його пропозицію не для того, щоб потім спустити все на шопінг, але для того щоб було за що жити. І тому він взагалі не міг ні в чому звинувачувати Марі. Але як би йому не хотілось, та він не міг зараз зазирнути в каро-зелені очі Марі. Він дивився на неї і не розумів, чому вона?

Марі прийшла до тями лише через добу. Лікар заходив до Марі дуже часто і був вражений, як швидко дівчина оговталась. Щойно Марі прийшла до тями, вона вже хотіла було встати, але ледве змогла поворухнутись, — усе її тіло було пронизане болем. Першим, кого побачила Марі, був Тарас. Він як завжди був біля ліжка.

— Я довго так пролежала? — намагаючись піднятись промовила Марі. Це їй не вдалось і вона розсердилась.

— Добу, — Тарас спробував вкласти Марі знову в ліжко.

— Дякую, що не відвезли до лікарні… Мене хтось бачив? Я погано пам’ятаю як потрапила сюди, — Марі стурбовано поглянула на Тараса.

— Ні, ніхто не бачив, я знаю, що тебе шукають.

— Шукають. О Боже… — Марі хотіла встати, але біль прикував її до ліжка.

— Що трапилось??? — схвильовано запитав Тарас.

— Сумка! Сумка залишилась у лісі. Там кинджал! Його треба повернути.

— Не хвилюйся, я когось відправлю за сумкою.

— Так. Дякую, але вдень. І не сидіть біля мене, думаю, у вас і так справ вистачає, — трохи заспокоївшись промовила Марі.

— Та я й не сиджу просто непокоївся за тебе. Ти ж ледве не померла. Та й що все ви та ви, можна на ти, на скільки я там старший за тебе)))? — Тарас відразу ж пошкодував про свої слова, бо такий підкат насправді не був вдалим за тих обставин, що склалися.

— Суть не у віці. Суть у межах, які мають бути дотримані, і в належному стилі спілкування. Будь — яке зближення тільки зашкодить справі. Я ж не дружити з вами прийшла, — Марі зібрала всі сили, що в неї ще залишилися, і рішуче поглянула на Тараса.

— Так, звичайно, — Тарас вже ненавидів себе за те, що бовкнув, бо порівняно з Марі, він здавався дурним хлопчиськом.

— А де мій телефон? — запитала Марі, оглядаючи все навколо.

— Ви були без нього. Але Ваш хлопець, чи хто там він, додзвонився до мене, — знову пошкодувавши про свої слова, сказав Тарас (навіщо йому знати хто він їй).

— Андрій), — Марі посміхнулась.

Тільки він міг подзвонити Тарасу, не додзвонившись Марі. Він ніколи не здавався. Як він часто їй казав: «Якщо закриті одні двері, варто постукати в інші, раптом відчинять.» Це якраз про цю ситуацію))).

— Я йому пояснив ситуацію. Ось новий телефон. Я скажу своїм людям, щоб вони пошукали й телефон.

— Дякую.

— Набирайтеся сил, — Тарас підвівся, але, очевидно, ще вагався, чи варто залишати Марі на самоті?

Марі попри всі труднощі взяла телефон. І мерщій набрала номер Андрія.

— Алло.

— О Боже, як ти??? Я так хвилювався. Ну і дісталося ж тобі!!!

— Так, трохи перепало, не хвилюйся)), — сказала Марі. Стурбований Андрій завжди вів себе як розгублена дитина.

Тарас в цю мить виходив з кімнати і чув початок розмови. Немає сумнівів, між ними щось більше, ніж просто дружба. Якщо він змушує її посміхатись