Читати книгу - "Не гальмуй!"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Чумачки зарадять, — мовив старший доо і поплескав гнома Гролика по руці.
Навіть у Китаї знали, хто такі українські гноми-чумачки і що вони — наймудріший дорожній народ у світі.
— А де вони? — ляпнув чоловічок-нігтик і заозирався. — Чому вони не з нами? Таке гальмо…
Всі знизали плечима й відвели очі.
— А де ми їх знайдемо? Де шукати чумачків? — підхопили банники.
Щоб не повторювати, знайте, що всі іноземні гноми про це питали.
А місцеві дорожні гноми — манівці, путівці, простеці, дорожній гном Гролик — усі знали, що чумачки мешкали за Границею. Недалеко від Києва. Мешкали у власному маєточку під назвою Бодайка. Чумачки хоча й були щирими дорожніми гномами, але мали власну думку про те, як і на чому слід пересуватися дорогами. Якщо сучасні дорожні гноми могли подорожувати будь-чим: хоч велосипедом, хоч скейтом, хоч танком, то чумачки воліли мандрувати дорогами тільки на воликах. Волики, на яких чумачки колись мандрували світом, перестали топтати українські шляхи, то й чумачки покинули свої мандри та осіли в невеликих маєточках на кшталт Бодайки. На власних невеличких хуторах неподалік доріг.
— Зрозумів? — спитав путівець Шаня чоловічка-нігтика.
Той ніготь гризти узявся. І спідлоба глянув.
— Сам знаю, — буркнув він. Може, й справді знав, та забув.
Еге ж, чумачки перестали виходити на дорогу, але мудрість та доброту не розгубили. Їхню мудрість визнавали всі.
— Б’ємося об заклад, — заголосила Сежелен, — я перша добіжу до Браниці, до чумачків.
— Що? — закричали гноми доо.
— Що?! — підтримали їх шляховички.
— Що?! — вступили до загального хору банники.
На даху створилася гномоверть, у котрій змішалися місцеві й приїжджі. Усі враз перестали цікавитися гномом Гроликом, ніби не він був головною особою події, що відбувалася. Усі враз перестали цікавитися гномом Гроликом і зацікавилися машинами, які прямували в напрямку Бранниці. Атож, гноми легко вловлювали напрям, і їм було байдуже, чим саме їхати — аби у потрібний бік.
Першими щезли манівці. Банники, а за ними інші осідлали попутки. Дорожнього гнома Гролика підхопили під руки чоловічок-нігтик на прізвисько Пень і роуді Леф. Підхопили й стрибнули на новенький «Рено». Страх як їм кортіло щонайшвидше добратися до чумачків, дізнатися, що написано в грамотці.
Гролик дригав ногами. Йому було лоскітно.
За ними спланирувала допитлива восьминіжка. Вона воліла триматися ближче до Гролика.
Шляховичок Добринька без упину теревенив і все далі від’їжджав поїздом від гнома Гролика. Так і умчав би, якби не Чарівна Ши. Як і всяка кралечка, вона трішечки була відьмою і трішечки вміла літати, якщо було конче потрібно. Вона вхопила Добриньку й шугонула вслід за восьминіжкою на «Рено».
Невдоволеним довелось потіснитися, оскільки гном Гролик їм страшенно зрадів.
Дах вагона спорожнів.
Та ні, там ще топтався Ілько — хлопчик-мізинчик. Втім, його дорожні гноми вважали нездарою.
Агов! Ви слухаєте?
Між іншим, саме хлопчик-мізинчик першим згадав про чумачків. Не хвилюйтеся, він теж поїхав. Він помилувався панорамою, посвистів, понасолоджувався краєвидами, а потім акуратно спланирував на рейсовий автобус, котрий їхав — куди ви думаєте? — саме в Браницю. Просто в Браницю, а не приблизно в тому напрямку.
Гномів у тому автобусі було ніби виметено. Ілько влаштувався чудово. Він забрався на кермо, вмостився спереду від водія, звісив ноги й споглядав дорогу, яка бігла йому назустріч.
Розділ 13Розквітала чага…
А гноми мчали у бік Браниці. Як я вже говорив, вони попадали з вагона приблизно у вісім машин. Чому я кажу приблизно? Як завжди, одразу сталося кілька накладок. Одна машина з’їхала на узбіччя, в іншій було спекотно… У п’ятій по головах ходили діти, а в сьомій було надто вогко. Я ж казав, приблизно вісім машин їхали в тому напрямку. В потрібному нібито напрямку.
Звідки я знаю? Це не я, це гноми, їхній навігатор.
Машини з гномами, модні, дорогі, мчали в бік Браниці, а позаду неквапно провалювався на вибоїнах повільний зашморганий рейсовий автобус із хлопчиком-мізинчиком на кермі. Ілько посвистував і лузав трав’яні горішки. А ще хлопчик-мізинчик тримав травинку-сопілочку й бібікав своїм товаришам-гномам, які мчали попереду.
А далі? Далі знаєте, що вийшло?
Вийшло ось що: чоловічок-нігтик Пень і роуді Леф, які з нетерплячки підхопили Гролика й плюхнулись у першу-ліпшу машину, звісно, до Браниці не доїхали. Перші-ліпші машини у Браницю не їдуть. Вони їздять куди завгодно, тільки не в Браницю. Спробуйте-но зупиніть перший-ліпший автомобіль, і самі переконаєтеся. Через те роуді й чоловічок-нігтик першими зійшли з дистанції…
Та на узбіччі вони не засиділися. Майже відразу їх нагнав автомобіль, у якому їхали польські гноми й Ґансі. А далі?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не гальмуй!», після закриття браузера.