Читати книгу - "Джмеленя та володарка злиднів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дзвінка з приємністю відчувала, як її гнів розливає по жилах сміливість і проганяє з живота противний холодок. Злидні від її слів позатихали й на мить завмерли. У дівчинки навіть з’явилася надія, що вони облишать її нарешті в спокої.
— Хапаймо її за руки й знімемо горщика чужими пальцями! — гаркнула Нужда.
— Чужими руками добре вогонь загрібати! — підтакнуло Горе.
Злидні вчепилися за Дзвінчині долоні й притулили їх до горщика над Недолею. Та вперті дівочі пальчики ніяк не хотіли піднімати цей давній керамічний виріб, а її ноги влучно й боляче копали нападників. Та вирватись було годі. Як на таку дрібноту, мали неабияку силу. Ось-ось — і верхній горщик злетить з нижнього, і равлик-переросток вирветься на волю.
— Свободу мені, всю владу злидням! — закричав зсередини Недоля.
Ще мить і…
— Ану, відійдіть від неї. Негайно! — злидні обернулись на тоненький тремтячий голос, що так раптово пролунав з вітальні.
На порозі стояв Дмитрик із сірою травичкою у руках.
— Бігом відійдіть від моєї подруги!
— А то що? — скривилося Горе. — Що ти нам зробиш?
Дмитрик поволі, крок за кроком підступав до злиднів. З-за його спини почувся голос Нещастя, чомусь тепер слабкий і хриплий:
— Тікайте… у нього полин. Решта наших уже… все! — І Нещастя впало на поріг, не в змозі підвестись.
Дзвінку відразу ж відпустили, горщик «Нужда» встав назад у пази. Дмитрик кинувся на злиднів і спритно шмагнув сухим полином Горе по хвості, а потім і Лихо по його блідій мушлі. Обоє злиднів судомно смикнулись і завмерли, вирячивши свої очиська. Там, де їх торкнувся полин, розпливались яскраво-білі плями, а самі злидні швидко блідли й зморщувались.
Нужда, Хороба й Пиятика кинулись навтьоки, та далеко не забігли. Нужду за задні ноги спіймала Дзвінка й розкрутила її до Дмитрика. Голова багатоніжки врізалася просто в полиновий гербарій. Гепнувшись на підлогу, Нужда лежала нерухомо, тільки трикутні вуха слабенько ворушились.
Скоро й останні два злидні, загнані в кут, дістали по задніх місцях полином. Покрутившись, наче п’яні, вони посідали під стіною, мляві й бліді.
Все це відбулося за декілька секунд, за лічені помахи полином. Здивовані друзі зупинилися посеред коридору, ошелешено роззираючись навкруги.
— Ну, я і їх… — прошепотів Дмитрик.
Вхідні двері відчинились, і в квартиру зайшли бабця, мама й тато. Кожен тримав по декілька горщиків.
— Ми зібрали по сусідах десять горщиків. Усі повіддавали їх без вагань, — похвалилась бабця Леся. — А це що за п’яні ліліпути?
Дорослі перелякано витріщились на Пиятику й Хоробу, які мляво водили очима туди-сюди й більше нічого не могли зробити.
За кілька хвилин усіх підбитих полином злиднів закрили у їхніх горщиках. Першим у найбільший горщик потрапило Горе, над ним у пастці опинилося Лихо й так далі до найменшого злидня. Горщик Вереди накрили звичайною кришечкою, на яку поклали полинову гілочку. Вийшла височенька піраміда, майже в зріст тата Гєника.
— Що ж, дванадцять злиднів ми вже зачинили. Залишився тринадцятий!
Розділ 6Заздрість, тринадцятий злидень
— І що тепер? Ми зібрали майже всіх! — сказав тато, зупинившись з дванадцятьма горщиками на сходах. — Може, пійманих кудись запроторимо, а останній злидень хай і живе собі з Мареною?
— Такі слова — ознака слабодухості! — бабця Леся, щоб підсилити сказане, підняла вказівного пальця вгору. — Ми повинні завершити почату справу! Мусимо вижити Марену з нашого будинку.
— Міліція? — з надією перепитав тато Гєник. Перспектива самотужки виживати старшу жінку йому не сподобалась. Нехай навіть ця жінка є лихою чаклункою.
— А що у тій бібліотечній книжці написано про опудало? — зацікавилась мама Іванка й розгорнула старий фоліант.
Поки на кухні в Дзвінчиній квартирі відбувалась родинна нарада, сама Дзвінка з другом вийшли на сходи. Після пережитого обоє почувалися справжніми героями, тому й були готові на нові подвиги.
— Дорослі не допоможуть. Вони сто разів будуть усе обдумувати, обговорювати, замість діяти, — прошепотіла Дзвінка.
— Тоді ми повинні самі полонити тринадцятого злидня. Як перевірити, чи вона вдома, чи ні?
— Тихше! Чуєш голоси з нашого двору? Хіба це не Марена?
Діти визирнули у вітражне вікно. Там у гурті сусідів стояла чаклунка й сперечалась зі всіма відразу. На сходовий майданчик з двору долинали уривки їхніх фраз.
— Ви обіцяли завтра йти до нотаря… Та ми все життя тут… Ви продасте мені свої квартири… Не будемо продавати… Що з вами сталося? Ви обіцяли…
Дзвінка з другом шмигнули у підвал і зупинилися біля дверей чаклунки. Вони виявилися лише припертими.
— Дмитрику, зараз або ніколи! Ти стій тут і даси мені сигнал, як Марена перестане сваритися надворі.
— Можеш на мене покластись! Я пугукну, коли стане небезпечно!
Дівчинка тихенько прошмигнула всередину.
Деякий час Джмеленя стояла нерухомо, прислухаючись і придивляючись до сутінок у підвальній квартирі. Звісно ж, не можна відразу бігати по домівці чаклунки просто так. А раптом у неї живе й охороняє її таємниці чорнезний відьомський кіт, щури-зубастики, отруйні зміюки чи павуки-собакоїди.
Багато місця у вузькому коридорі займала велика гардеробна шафа. Дзвінка рвучко відчинила дверцята шафи й зазирнула в її нутрощі. Звідти вилетіла велика муха й, гудячи, наче бомбардувальник, полетіла в кімнату. В одній частині тут висіли шуби
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джмеленя та володарка злиднів», після закриття браузера.