read-books.club » Сучасна проза » Московіада 📚 - Українською

Читати книгу - "Московіада"

155
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Московіада" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 47
Перейти на сторінку:
українське місто. Тут кожен десятий має прізвище на «енко». Але як їх розпізнати? Адже за останні триста років ми досить уподібнилися до цих суворих північан. Чомусь почали народжуватись інші українці — свиноокі, з невиразно-заокругленими пицями, з безбарвним волоссям, яке існує тільки для того, щоб вилазити. Вочевидь, природне бажання наших предків якомога швидше випнутися у великороси призвело до певних пристосуванчих мутацій. Наші славні пращури інтенсивно зривали із себе й своїх нащадків чорнії брови, карії очі, ніженьки білії, вустонька медовії й тому подібне націоналістичне причандалля. Останні сімдесят років зробили цей процес необоротним. Переконуватися в цьому недовго: достатньо пройтися вночі Київським вокзалом і подивитися на цих сплячих товстих людей у поганому одязі: херсонських, житомирських, вінницьких, кіровоградських, зачепилівських, зателепанських, замудонських,леніноб(…)ських,дзержинох(…)ських,та — щотам! — і львівських теж…

Мені тяжко уявити собі естонців, які принижено сплять по московських вокзалах. Мені легше уявити собі в цій ролі, наприклад, туркменів. Але в тому й нещастя імперії, що вона вирішила поєднати непоєднуване — естонців з туркменами. А Де на її мапі ми, українці? Десь посередині? Це мало втішає.

Тепер будь-який тутешній шовінюга має всі підстави казати: «Да ми єдіний народ! Ми вєдь даже внєшнє нічем не отлічаємся!». І слабкими будуть мої аргументи про Пилипа Орлика й козацьке бароко. Або про Веделя і заквітчаний барвінком меч. Бо він лише кивне головою на оцих сплячих товстих людей, нещасних і вбогих, але навіть несвідомих того, що вони нещасні і вбогі. Лише кивне головою.

Тому Ваша Королівська Милосте,таким необхідним і рятівним уявляється мені Ваше повернення в Україну. Ваш аристократичний еуропейськйй імідж, ваш блиск і Ваш лоск, Ваша харизматичність (див. словник), Ваша Богопомазаність можуть сотворити нині новий національний міт, сліпучий ідеал. Ви засяєте провідною зорею для всіх цих сплячих по московських, петербурзьких, ашгабадських, сахалінських, уренгойських, лючегонських, красножопських вокзалах «енків»! З нетерпінням чекатиму Вашого повернення та тріюмфальпого сходження на Київський престіл. Завжди Ваш, Отто фон Ф., український поет.

Цього листа до короля Олелька Другого (Довгорукого-Рюриковича) ти склав, уже сидячи у 18-му автобусі, десь поміж зупинками «2-й Гончарівський провулок» та «Вулиця Яблочкова»,

А до автобуса ти всідав згідно з інструкцією. Бо це важлива державна справа. Чекаючи на автобусній зупинці, витягнути квиток з кишені/торбини і, піднявши його високо над головою у витягнутій правій руці, увійти до автобуса. У салоні негайно закомпостувати, користуючись для цієї мсти компостером. Припаявиі проїзні документи багаторазового використання освідчити вголос усім присутнім. Одного разу до автобуса всіли дві приємні субтильні панночки і сказали: «У нас місячні». Відповідно до інструкції.

На «Вулиці Яблочкова», як завжди, напхалося повно в'єтнамців у дитячому радянському одязі. Вони про щось між собою повискували, але ти змушений був перервати й нашвидку завершити укладання листа до Його Королівської Милості, позаяк усвідомив зненацька, що розумієш кожне їхнє в'єтнамське слово.

— Чув ти, коханий друже, як удосвіта нині кричала мавпа в гірських лісах? — запитав один.

— І мавпа кричала, і барабан бив, і пив я до ранку вино своє в холодній альтанці під відквітаючою сливою, — відповів на це другий.

— І я до ранку заснути не міг — так шумів бамбук під моїм вікном, так співали рожеві фламінго на озерах…

— Прощаючись з милим товаришем, великим постом і каліграфом, скликавші співачок і влаштував йому на дорогу бенкет. Грали нам співачки на цитрах, грали ми співачок нефритовими своїми прутнями, гарно співали співачки, ніжно наші вуха кусаючи. Одна з них була лисицею, інша — переодягнутою принцесою. Аж удосвіта поїхав мій товариш, поет і каліграф, У свої гори, довго прощався, і сльози його з вином змішалися, і лисицю він забрав із собою, а переодягнутою принцесу мені лишив, та коли я повернувся в хатину, бачу лишень рожевий лотос на ложі. Зйикла навік принцеса. Може, й не було її?

— А під пагодою Золотого Дракона відбувалося вчора свято Мандрівних Ліхтарів. Бачив я на ньому, як віяло загубила найкраща з імператорських наложниць. Несли її в горіховому паланкіні повз мене, і впало віяло на траву. Так і не заснув я минулої ночі, вдихаючи пахощі загубленого красунею віяла…

— А бамбук під вікном до ранку шумів, і чути було, як він росте, з-під нігтів росте, дірявлячи шкіру…

— У сімдесятому я точнісінько так прикінчив американця — з двадцяти метрів попав ножем йому між лопатки…

— А куди сховали вчорашнє тіло?

— Поки що лежить у моїй кімнаті. Сьогодні, коли стемніє, спущу його разом з усіма тельбухами в каналізацію…

— Він справді хотів насилу відібрати ящик горілки?

— Він хотів купувати її по тридцять леніних пляшка, я продавав по тридцять п'ять. Тоді ми сторгувалися по тридцять три, і ящик пива він теж захотів купити. Але побачив, що в кімнаті сам… Він же не знав, що я клав американців і більших за нього. П'яний був, горілкою смердів. Великий білий лантух…

— Бо що є людина, як не піщинка, а світ є тільки страждання, і найбільше, що може дати він нам, — це відібрати буття…

— І так вчить Будда, і так вчив товариш Хо Ші Мін…

І по цих мудрих словах усе невиспане розбійницьке кодло вийшло з автобуса. Хтось розповідав, що вони дуже шанують великих білих братів. Як і маленьких чорних комах.

Зупинка«1 -й Дмитровський проїзд». Попереду — широченна, залита дощем, перспектива Бутирської. Позаду — Дмитровське шосе, але туди нині їхати не варто, хоч там і є готель «Маладьож-ная», в якому Єжевікіну, за його розповідями, іноді траплялося замовити в номер відразу двох дівчаток, делегаток комсомольської конференції.

До речі. Про кохання. Здається, Галя вже приїхала з експедиції. Чи не забігти? Якого дідька лазити по цій просяклій водами Москві напідпитку та ще й з підвищеною температурою? Зранку нічого не ївши, крім кількох плавників мертвої риби з пив бару на Фонвізіна? Звичайно, слід подзвонити до Галі. Одне з твоїх кохань. Гра пристрастей і тонких психологічних нюансів. Садомазохістичні етюди. Сценки з життя збоченців. Двобій еґоізмів. Школа нового кохання. Ух!…

Зупинка «Тролейбусний завод». Тролейбусна заводь. Не смішно

Куди все— таки їдеш, фон Ф.? Не забувай же про дітей своїх друзів, про Кирила, про дане тобою слово.

Розумієте, любі мої докори сумління, справа така. Існує тисяча способів, як потрапити до магазину «Дитячий світ». Наприклад, не виходячи з цього автобуса, не рипаючись нікуди, преспокійно дотруситися до пам'ятника йоханому Дзержинському і, косуючи правим оком на архітектурний комплекс Луб'янки, зійти в підземний перехід, аби виринути з нього вже перед «Дитячим світом». Можна

1 ... 12 13 14 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Московіада», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Московіада"