Читати книгу - "Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У штабі, крім полковника [Юрія] Осмоловського, були присутні командири Мазепинського і Наливайківського полків. Я прохав командира дивізії дати дозвіл з полком іти на Чорний Острів, в якому містився уряд. Осмоловський тільки розводив руками та виправдувався, що він недавно в Запорозькому корпусі, й запропонував [Павлові] Зельніцькому та [Іванові] Дубовому взяти всю відповідальність на себе, але ті теж умили руки. Не допомогли мої благання про наказ, що мені треба тільки моральної підтримки, а вже з полком на Чорному Острові я сам дам собі раду.
Наказу так і не отримав. Усі ми були ще замолоді, а в бувших російських військових школах вбивали нам у голову, що війську невільно втручатися в політику. Зі спущеними головами, мов із похорону, верталися Чорні до свого місця постою.
Того ж таки дня від полку зажадали делегатів до штабу Головного отамана. Я призначив сотника Бугаріна, хорунжого [Бориса] Шевченка, бунчужних [Івана] Дубину та [Анатоля] Бакала. Всі щирі Болбочанівці. Делегацію прийняв сам Головний отаман, який по годинній розмові зумів переконати їх, що волосина з голови полковника Болбочана не впаде і що його арешт тимчасовий. Усе це Головний отаман підтвердив словом честі. Делегація мала жадати негайного звільнення, але повірила в обіцянки.
Другого дня полк отримав наказ вирушити на фронт у розпорядження 6-ї [Запорозької] дивізії, щоб на відтинку Деражні боронити підступи до Проскурова. Від 9 червня 1919 р. до серпня цього ж року полк був у невпинних боях. За цей час полк приділювали до всіх частин корпусу.
У цей час ми дістали трагічну вістку про розстріл полковника Болбочана. Полк більше не вірив обіцянкам, а Петлюра до кінця війни не був популярним у полку. У своїх споминах [Микола] Капустянський називає розстріл полковника Болбочана сумним епізодом, а полковника [Петра] Болбочана — видатним військовим діячем, Великим Українцем і справжнім лицарем.
Суд відбувся за наказом отамана [Олександра] Осецького при штабі армії. Прокуратором виступав "державний літерат" Петро Певний, членами суду були козаки зі штабової сотні, оборонцем призначено козака тієї ж таки сотні. Виконання присуду було здійснено через два тижні після вироку над людиною, доведеною до божевілля. Так 29 червня 1919 р. загинув видатний військовий діяч, щирий Українець і справжній лицар.
"Шкода було крові в обороні такого уряду"
Після місячних кривавих боїв ми залишили Проскурів. Червоні вели далі свій наступ, щоб остаточно відрізати нас від Збруча та захопити Кам'янець на Поділлі.
Несподівано для нас порятунок був близько. До Збруча підходила вся Галицька армія, з появою якої ситуація на нашому фронті повинна була ґрунтовно змінитись на нашу користь. Треба лише нам утримати в наших руках необхідний терен на лівому боці Збруча для розташування Галицької армії.
Бої від 13 до 15 липня в районі Ярмолинців мали характер зустрічних боїв, у яких червоні змусили Запорожців відійти на Солобківці, але кинута на фланг 6-та дивізія з полком Чорних запорожців відтиснула червоних на Ярмолинці. Наші атаки чергувались із ворожими контратаками, і тільки 16 липня опанували ми Шарівку — Ярмолинці і відкинули червоних на північ.
Врешті дійшли вісті, що Галицька армія перейшла Збруч, а це означало, що скінчиться тупцювання на одному місці, щоб боронити пару тисяч нероб, які ховались за плечима нашого війська. При владі тоді був соціалістичний кабінет [Бориса] Мартоса, який до свого війська ставився просто вороже. Чорні говорили, що шкода було понад 50 убитих і поранених Чорних запорожців, які пролили кров в обороні такого уряду.
27 липня Запорожці зламали ворожий опір і вийшли на лінію Скаржниці — Андрійківці — Райківці. Чорні запорожці захопили Кудринці та переправи через річку Самець, здобувши 4 важкі кулемети, багато набоїв і табір з награбованим майном, серед якого не бракувало і церковного приладдя, чаш, риз іт. п.
Двома днями пізніше Чорні ввігнались у Проскурів, а вслід за ними ввійшла піхота 7-ї [Запорозької] дивізії.
Кіннота далі переслідувала ворога, [що відходив] на Заруддя — Калинівку, шарпаючи його з боків. Знову були нами взяті табори з фуражем і амуніцією та велика кількість полонених з 1-ї совєтської дивізії.
Ворог тікав. Шляхи на Старокостянтинів і Шепетівку — вільні.
Запорозький корпус мав зосередитись у районі Літин — Літинка — Івча і тут перегрупуватися, а полкові Чорних [наказано] зайняти Хмільник із напрямком на Вінницю.
Під вечір 9 серпня Запорожці — вже на півпереході до Вінниці, а наш полк прикриває наступ з півночі.
10 серпня зранку 6-та дивізія вдерлася до Вінниці, але невдовзі її звідти було вибито. За пару годин вона знову здобула місто. Червоні за цей час встигли евакуювати значну кількість ешелонів з майном.
Рухливі й завзяті в боях, Чорні запорожці чомусь у цих боях участі не брали. їхнім завданням було забезпечувати Запорожців із півночі, що могла б зробити сама піхота, а Чорних [слід було] пустити на тили ворога, і вони напевно не дали б червоним вивезти те майно, поруйнувавши на їхніх тилах мости.
Марш через багаті райони Летичівського і Літинського повітів дав змогу господарській частині забезпечитися взуттям, закупивши його засобами полку. На заосмотрення (забезпечення. — Ред.) згори годі було сподіватись. Такої "буржуазної звички" не було в нашого уряду, хоч він міг би навчитись в УГА, що таке планова господарка. Взагалі, фронт був набагато сильніший, ніж тили…
Ворожі сили на Правобережжі: на півдні оперували 45-та і 58-ма дивізії, Окрема інтернаціональна бригада, матроські відділи та залоги різних етапів і міст. На Київському і Коростенському напрямках — близько двох дивізій. Значно послаблювали бойову силу червоних наші повстанські загони, які руйнували запілля і частково зв'язували сили ворога.
Наші сили: Запорозький корпус, корпус СС, [2-га] Волинська, |4-та] Київська, 3-тя [Залізна] та 9-та Залізнична дивізії. Разом близько 15 тисяч багнетів і шабель, 158 гармат та понад 500 кулеметів. Ми були більше як втричі сильніші від ворога, а до того ж мали можливість приєднати до себе повстанські загони — близько 15 тисяч люду, які підпорядкувалися штабові армії. Бракувало, правда, зброї, одягу та взуття, але все цс можна було здобути від ворога.
У цьому часі партії Соціал-Демократів і Соціал-Революціонерів, які творивши] іаш уряд, ввели в армії державну політичну "інспектуру". Ці партійні агенти із запалом взялися за розкладову працю, підриваючи у війську дисципліну та авторитет командного складу. Дістав і полк Чорних запорожців подібного типа, який майже з першого дня почав критикувати всі накази
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.», після закриття браузера.