Читати книгу - "Чарівник Смарагдового міста"

— Які чудові квіти! — вигукнула Еллі.

— Дуже гарні! — підтвердив і Страшило. — Аби я мав мозок, то, напевне, більше захоплювався б квітами, ніж тепер.

— А я полюбив би квіти, коли б у мене було серце, — зітхнув Залізний Дроворуб.

— Я завжди дружив із квітами, — сказав Полохливий Лев. — Ці ніжні й смиренні створіння ніколи не вистрибнуть на тебе десь із-за рогу, наче оті шаблезубі тигри. Однак у моєму лісі не було таких великих і яскравих квітів.

Що далі простували мандрівники, то ряснішали на полі маки. Всі інші квіти щезли, напевно, заглушені маковими заростями. І незабаром друзі опинилися серед неозорого макового поля. Запах маку присипляє, та Еллі цього не знала і йшла далі, безпечно вдихаючи п'янкий солодкуватий аромат і милуючись великими червоними квітами. Незабаром повіки її стали важкими і їй страшенно захотілося спати. Та Залізний Дроворуб не дозволив їй перепочити:

— Нам треба поспішати, щоб до ночі вибратись на шлях, вибрукуваний жовтою цеглою, — мовив він, і Страшило підтримав товариша.

Вони пройшли ще кількасот кроків, та Еллі більше не змогла боротися зі сном — похитуючись, вона лягла серед квітів маку, зітхаючи, заплющила очі й одразу міцно заснула.

— Що ж тепер з нею робити? — розгублено спитав Дроворуб.

— Якщо Еллі залишити тут — вона спатиме, поки не помре, — зауважив Лев, широко позіхаючи. — Аромат цих квітів смертельний. У мене теж злипаються повіки, а песик вже спить.

Тотошко справді вже лежав, похропуючи, біля своєї маленької господині. Тільки на Страшила та Залізного Дроворуба не діяв згубний запах квітів, і вони були бадьорі, як завжди.

— Біжи! — сказав Страшило Полохливому Левові. — Рятуйся! — Втікай із цього пекла. Ми дівчинку донесемо, а от коли ти заснеш, ми нічого не вдіємо: ти дуже важкий.

Лев стрибнув уперед і за мить зник з очей. Залізний Дроворуб і Страшило схрестили руки й посадили на них Еллі. Тотошка вони пхнули до рук сонної дівчинки, і та несвідомо вчепилась у його м'яку шерстку. Страшило і Дроворуб ішли маковим полем по широкому сліду Лева, і їм здавалось, що цьому підступному ланові не буде кінця.

Та ось, нарешті, з'явилися дерева й зелена трава. Друзі полегшено зітхнули, однак вони потерпали, що після довгого перебування на маковому полі Еллі може померти. А тут ще на краю макового лану вони знайшли Лева: він не встиг досягти рятівних лук, підступний аромат звалив могутнього звіра, і він спав, широко розкинувши лапи.

— Ми не зможемо йому допомогти! — сумно зітхнув Залізний Дроворуб. — Він заважкий для нас. Він заснув, напевне, назавжди, і, можливо, йому навіть сниться, що він уже одержав, нарешті, сміливість.

— Дуже, дуже шкода! — засумував і Страшило. — Хоч і Полохливий, а товариш вірний, і мені боляче кидати його серед оцих клятих маків. Але ж ходімо, треба якось рятувати Еллі.

Вони винесли сплячу дівчинку і поклали на зелену мураву біля річки, подалі від смертельного макового лану, і стали чекати, коли свіже повітря розбудить Еллі.

Поки друзі сиділи й дивилися навсібіч, неподалік загойдалась трава і на лужок вискочив дикий жовтий кіт. Вишкіривши зуби і прищуливши вуха, він мчав за здобиччю. Залізний Дроворуб схопився на ноги і побачив сіру мишку-полівку. Котяра вже був підняв лапу з пазурами, а мишка відчайдушно пискнула й заплющила очі. Та Залізний Дроворуб пожалів беззахисне створіння і миттю відрубав голову розбійникові-котові. Мишка розплющила очі і побачила, що ворог її мертвий.

— Дякую! Ви врятували мені життя, — сказала вона Залізному Дроворубові.

— Не варто говорити про це, — заперечив Дроворуб, якому взагалі було неприємно, що він убив кота. — Ви знаєте, у мене немає серця, але я завжди намагаюсь допомагати слабшому, хто потрапив у біду, навіть коли це звичайна миша.

— Звичайна миша? — ображено вискнула мишка. — Що ви хочете цим сказати, добродію? Та чи знаєте ви, що я — Раміна, королева польових мишей?

— Ой, справді? — схаменувся вражений Дроворуб. — Тисячу разів вибачайте, ваша величносте! Тисячу разів!

— У всякому разі, рятуючи мені життя, ви виконали свій обов'язок, — уже добрішим голоском пропищала королева мишей.

Цієї миті кілька мишей захекано вибігли на лужок і кинулись до своєї королеви.

— Ваша величносте! Ваша величносте! — наперебій запискотіли вони. — Ми гадали, що ви загинули, і вже зібралися оплакувати вас! Але хто вбив того злого котяру? — І вони так низенько вклонилися маленькій королеві, що стали на голови, а їхні задні лапки задригалися у повітрі.

— Його розрубала ось ця дивна Залізна Людина. Ви маєте служити йому і виконувати його бажання, — поважно мовила Раміна.

— То нехай він наказує! — хором пропискотіли миші.

Але тієї ж миті вони на чолі з самою королевою сипнули навсібіч.

Справа в тому, що коли Тотошко прокинувся і побачив себе в оточенні мишей, він захоплено верескнув й метнувся в середину мишачої зграї. Ще у Канзасі він славився як знатний мисливець мишей, і жоден кіт не зміг позмагатися з ним у спритності. Та Залізний Дроворуб підхопив песика й гукнув до мишей:

— Сюди! Сюди! Назад! Я тримаю його!

Королева мишей вистромила голівку із густої травиці і полохливо запитала:

— Ви певні, що він не з'їсть мене і моїх придворних?

— Заспокойтесь, ваша величносте! Я його не відпущу!

Миші знову зібрались на галявці, а Тотошко після марних спроб звільнитися із залізних рук Дроворуба нарешті принишк. А щоб песик більше не лякав мишей, його довелось прип'яти до кілочка, забитого у землю.

— Великодушний незнайомцю! Чим накажете віддячити вам за врятування королеви? — заговорила головна фрейліна-мишка.

— Я, розумієте, розгубився, — почав Залізний Дроворуб, та його урвав винахідливий Страшило:

— Врятуйте нашого друга Лева! Він на маковому полі!

— Лев! — зойкнула миша. — Він усіх нас поїсть.

— Ні-ні! — заперечив Страшило. — Це Полохливий Лев, він дуже смирний, до того ж він спить.

— Що ж, тоді спробуємо. Але як це зробити?

— Чи багато мишей у вашому королівстві?

— О, тисячі, тисячі!

— Накажіть усіх їх зібрати, і нехай кожна принесе з собою довгу нитку.

Королева наказала придворним скликати мишей, і вони прожогом кинулися виконувати наказ, тільки лапки замелькали.

— А ти, друже, — звернувся Страшило до Залізного Дроворуба, — зроби міцного візка, щоб вивезти Лева із макового поля.

Залізний Дроворуб взявся до роботи і працював з таким завзяттям, що коли перші мишки з довгими нитками в зубах прибули на лужок, надійний візок для Лева