read-books.club » Бойовики » Кладовище домашніх тварин 📚 - Українською

Читати книгу - "Кладовище домашніх тварин"

221
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кладовище домашніх тварин" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 122
Перейти на сторінку:
рік він усе ще буде живий.

— Кохана, ми не можемо бути впевне…

— Звісно, можемо! — закричала вона. — Ми добре турбуватимемося про нього, він не помре. Ніхто тут не помре. Чого тобі так хочеться прийти і засмутити маленьку дівчинку чимось, чого вона не може зрозуміти через свій малий вік?

— Рейчел, послухай!

Та Рейчел не мала жодного бажання слухати когось. Вона вся горіла:

— Це дуже страшно, коли помирає твій друг, родич чи домашня тварина. На біса перетворювати це на грьобаний атракціон для туристів… Придумають ще: «Форест-Лаун»[34] для тв-в-варин… — По її щоках потекли сльози.

— Рейчел, — промовив він, кладучи руки їй на плечі.

Вона різким, важким порухом скинула їх.

— Облиш! Ти ж гадки не маєш, про що я кажу.

Луїс зітхнув.

— У мене таке враження, що я провалився крізь якийсь таємний люк і опинився в гігантському «Міксмастері»[35], — сказав він, сподіваючись на усмішку.

Без шансів! Були тільки її очі, втуплені в нього, — чорні, вони блищали вогнем. Він нарешті зрозумів: вона розлючена. Не просто зла, а саме розлючена.

— Рейчел, — почав він, точно не знаючи, про що казатиме, — як ти спала вночі?

— О Господи, — презирливо мовила вона і відвернулась. Зробила вона це швидко, та Луїс все одно помітив біль від образи в її очах. — Які ми кмітливі. Ну прям медальку йому вручи! Ти все такий же, Луїсе. Коли щось іде шкереберть, в усьому винна Рейчел, так? У Рейчел просто чергова дивна емоційна реакція.

— Це несправедливо!

— Правда? — Вона підсунула миску з маслом ближче до себе. Заходилася змащувати форму, губи її зціпилися в тонку непомітну лінію.

Луїс терпляче розпочав:

— Нема нічого поганого в тому, що дитина дізнається про смерть, Рейчел. Насправді я вважаю це необхідним. Як на мене, то реакція Еллі, ці її сльози, цілком природна.

— Ну звісно! Це цілком природно, — свердлила його поглядом Рейчел. — Слухати, як твоя дочка ридма ридає через кота, який навіть не збирається здихати.

— Перестань! Ти мелеш казна-що!

— Ми більше не будемо про це говорити.

— Та ні, будемо! — гаркнув він, теж розлютившись. — Ти своє слово сказала! Тепер моя черга!

— Вона туди більше не піде! Як я розумію, тема закрита!

— Еллі ще з минулого року знає, звідки беруться діти, — повільно сказав Луїс. — Пам’ятаєш, як ми показали їй книжку Маєрса і все самі пояснили? Ми з тобою погодилися, що діти повинні знати, звідки вони взялися.

— Це не має жодного…

— А я кажу, має! — наполягав Луїс. — Коли ми з Еллі говорили про Черча, я все згадував свою матір і те, як вона мені наплела якогось несусвітнього глупства про чарівну капусту, коли я просто спитав її, звідки у жінок беруться діти. Я їй ніколи не забув тої брехні. Я взагалі не вірю, що діти можуть забути, як батьки їм брехали.

— Те, звідки беруться діти, не має жодного стосунку до клятого «Скотського кладовища», — плакала Рейчел. Її очі промовляли: «Коли хочеш, то проводь свої паралелі з ранку до вечора, скільки влізе. Можеш хоч посиніти від балачок, але я все одно цього не прийму».

Та все ж він спробував.

— Вона знає про народження, а те місце в лісі лише змусило її задуматися про те, що лежить по інший бік життя. Це абсолютно природно. Куди природніше, ніж якщо во…

— Та ти коли-небудь припиниш? — закричала вона так, що Луїс налякано відсахнувся. Ліктем він зачепив відкритий пакет з борошном. Той упав з краю стола на підлогу і розірвався. Суха біла хмара здійнялася в повітря.

— А щоб тебе… — вилаявся він.

У кімнаті над ними заплакав Ґейдж.

— Як мило, — сказала Рейчел, теж плачучи. — Ще й малого розбудив. Велике тобі спасибі за милий, тихий, безтурботний недільний ранок.

Вона гнівно дивилася на нього, і Луїс поклав долоню їй на руку.

— Дозволь, я спитаю тебе дещо, — попрохав він. — Я точно знаю, що з живими істотами будь-що може статися, абсолютно будь-що. Мені відомо це як лікарю. Ти б хотіла говорити з Еллі, коли б її кіт підхопив чумку, захворів на лейкемію — коти ж дуже схильні до неї, ти знаєш! — чи його переїхала вантажівка?

— Дай мені пройти, — прошипіла вона. Гнів у її голосі повністю заглушався болем і бентежним жахом в очах («Я не хочу про це говорити, і ти, Луїсе, мене не змусиш».). — Дай я піду, поки Ґейдж не випав зі свого…

— Бо, ймовірно, тобі доведеться говорити з нею про це. Можеш, звісно, пояснити їй, що це заборонена тема й порядні люди про це не балакають. Вони просто все ховають (Ой! Тільки слова «ховають» не кажи), але так ти їй прищепиш комплекс, і все.

— Я тебе ненавиджу! — Рейчел схлипнула і кинулася геть.

Потім Луїс пошкодував про сказане, але було вже пізно.

— Рейчел…

Вона грубо його відштовхнула, ще більше заливаючись слізьми.

— Облиш мене! Ти вже накоїв достатньо.

Вона зупинилася в кухонних дверях, повернулася до Луїса; сльози текли у неї по щоках.

— Я не хочу більше обговорювати це з Еллі, Лу. Розумієш мене? Немає нічого природного в смерті. Ні-чо-го. Ти як лікар мав би це знати.

Вона крутнулася і побігла геть, залишивши Луїса на самоті в порожній кухні, яка все ще тремтіла від їхніх голосів. Врешті, він поліз у комору в пошуках мітли. А коли її приніс, то подумав про останні слова Рейчел. Як страшно, що така кардинальна різниця в поглядах проявилася так пізно. Як лікар, він точно знав, що смерть (окрім хіба що дитячої) — найприродніше явище у світі. Куди природніше, ніж податки, конфлікти між людьми й країнами та інша подібна фігня.

Зрештою, це був лише годинник. Усі надгробки точить іржа; усі вони стають безликими під дією часу. Навіть морські черепахи чи гігантські секвої одного дня мають піти.

— Зельда, — голосно сказав він. — Боже, ось чому Рейчел така!

Питання було в тому, чи треба йому щось з цим робити, чи можна просто не зважати.

Він висипав совок у сміття, і борошно з м’яким шурхотом опустилося на викинуті бляшанки та папірці.

10

— Сподіваюся, Еллі не дуже болісно це сприйняла, — мовив Джад Крендал. Уже не вперше Луїс помітив, що цей чоловік мав незвичайну — і дуже бентежну — здатність м’яко розпізнавати проблемні питання.

Цього прохолодного вечора вони з Джадом і Нормою Крендал сиділи на ґанку і пили замість пива холодний чай. Рух на трасі № 15 був дуже жвавим, адже багато хто повертався з відпочинку. Люди розуміли, що ці вихідні, ще

1 ... 12 13 14 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кладовище домашніх тварин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кладовище домашніх тварин"