Читати книгу - "Сходження Ганнібала"

— Спокійно, спокійно.

Боячись, щоб Ганнібал не перекусив собі язика, леді Мурасакі швидко розв’язує пояс свого халата, затискає йому ніс, поки він не починає хапати ротом повітря, і встромляє йому між зуби свій пояс.

Він здригається і застигає, мов смертельно поранений птах. Халат на ній розчахнутий, вона притискає хлопчика до себе, утримує між своїх грудей його обличчя, мокре від лютих сліз, пір’я прилипло йому до щік.

Але питається вона чомусь у графа:

— З вами все гаразд?

16

Ганнібал встав рано й умився в тазу, поливаючи собі воду з кухля на нічному столику. Пір’їнка плавала у воді. Від ночі в нього залишилися бляклі, розпливчасті спогади.

Позаду себе він почув шарудіння паперу на кам’яній підлозі, йому під двері підсунули конверта. Гілочка верби з котиками була прилаштована до послання. Перш ніж прочитати записку, Ганнібал у долонях ківшиком підніс її до лиця.

Ганнібале!

Я буду вельми втішена, якщо ви прийдете до моєї вітальні в годину Кози. (Це 10-та ранку у Франції).

Мурасакі Шікібу

Ганнібал Лектер, тринадцятирічний, з волоссям, щільно пригладженим мокрими долонями, стояв перед зачиненими дверима вітальні. Звідти чулися звуки цитри. Це була інша пісня, не та, яку грали в лазні. Він постукав.

— Прошу.

Він ввійшов до приміщення, схожого одночасно на салон і майстерню, з п’яльцями для гаптування біля вікна й пюпітром для каліграфії. Леді Мурасакі сиділа біля низенького чайного столика. Висока зачіска заколота ебеновими шпильками. Вона розкладала квіти під шепіт рукавів свого кімоно.

Гарні манери в різних культурах перегукуються, бо існують заради єдиної мети. Леді Мурасакі привітала його плавним поклоном своєї граційної голови.

Ганнібал уклонився в пояс, як навчав його батько. Він побачив цівку духмяного диму, що тягнулася до вікна, мов далека пташина зграя, і синеньку жилку в леді Мурасакі на руці, якою вона тримала квітку, її вухо, пронизане рожевим сонцем. Звуки цитри Чійо м’яко долинали з-за ширми.

Леді Мурасакі запросила його сісти напроти неї. Вона мала приємний альт із вкрапленнями нот, яких не знайти у західній гамі. Ганнібалу її голос нагадував ненав’язливий дзенькіт музичних висульок.

— Якщо не захочете розмови французькою, англійською чи італійською, ми можемо скористатися якимсь із японських слів — скажімо, kieuseru,[31] це означає — «зникни».

Вона закріпила стеблину на належному місці, підняла очі від квітів і подивилася на нього.

— Мій світ, Хіросіма, зник у полум’ї. Ваш світ теж одірвали від вас. Тепер і ви, і я маємо спільний світ, який самі створюємо. У цю хвилину. У цій кімнаті.

Вона підняла решту квітів із циновки на підлозі й поклала їх на стіл біля вази.

Ганнібал був заслухався шерхотінням листя й шелестінням її рукавів, аж раптом вона запропонувала квіти йому.

— Ганнібале, де б ви їх самі поставили? Виберіть на ваш розсуд найкраще місце.

Ганнібал задивився на бутони.

— Коли ви були малим, ваш батько присилав нам ваші малюнки. Ви маєте смак. Якщо вам цікавіше намалювати букет, можете скористатися альбомом, що лежить поряд із вами.

Ганнібал зважився. Взяв дві квітки й ножа. Зміряв оком арку вікна, кривизну каміна, де над вогнем висів чайник. Коротко обрізав стебла і поставив квіти у вазу, створивши гармонійний вектор між букетом і простором кімнати. Відрізані стебла поклав на стіл.

Леді Мурасакі просвітліла.

— О, ми назвали б це морібана — скошеним стилем.

Вона зважила в руці шовковисту півонію.

— А де б ви помістили ось цю квітку? І чи варто використовувати її взагалі, як на ваш смак?

У вогнищі зашипіло, скипів чайник. Ганнібал почув булькіт води, заслухався й поринув поглядом у кип’яток, лице його перемінилося, та й сам він опинився далеко звідси.

Мішина ванна на печі у мисливській хатинці, череп козеняти рогами б’ється у стінки серед клекотіння окропу, ніби буцається, намагаючись вискочити. Кістки шварґотять в ошалілій воді.

Знову притомний, знову в кімнаті леді Мурасакі, вже обагрену кров’ю півонію кинуто на столик, поряд зі стуком упав ніж. Ганнібал опанував себе, підвівся, ховаючи скривавлену руку за спиною. Вклонився леді Мурасакі і рушив до дверей.

— Ганнібале!

Він прочинив двері.

— Ганнібале!

Вона вже стояла поруч. З простягнутою до нього рукою, не відводячи погляду від його очей, не торкаючись його, подала знак пальцями. Тоді взяла його поранену руку, і цей дотик відбився в його очах ледь помітною зміною розміру зіниць.

— Треба накласти шви. Серж відвезе нас до міста.

Ганнібал похитав головою і кивнув на п’яльця для вишивання. Леді Мурасакі дивилася на нього, доки не впевнилася.

— Чійо, скип’яти голку й нитку.

До вікна, де було достатньо світла, Чійо піднесла леді Мурасакі щойно виловлені з киплячого чайника голку й намотану на ебенову шпильку нитку, від них ішла пара. Леді Мурасакі чіпко утримувала його руку, поки зашивала палець, наклавши шість акуратних швів. Краплі його крові падали на білий шовк її кімоно. Ганнібал невідступно дивився на неї під час цієї роботи. Він не виказав жодної реакції на біль. Здавалося, він думає про щось зовсім інше.

Він дивився на напнуту тугу нитку, що розмотувалася зі шпильки. Дуга вушка голки — це функція діаметра шпильки, подумалося йому. На снігу розсипані сторінки книжки Гюйгенса, вони забризкані мозком.

Чійо приклала листок алое, і леді Мурасакі забинтувала рану. Забравши назад готову руку, Ганнібал підійшов до чайного столика, взяв півонію й обрізав їй стебло. Квітку поставив у вазу, таким чином завершивши елегантну композицію. Подивився на леді Мурасакі і Чійо.

Його обличчям майнула гримаса, мов брижі по воді, так він намагався вимовити «дякую». Вона відповіла на це найделікатнішою, найкращою зі своїх усмішок і тим припинила його напруження.

— Хочете піти зі мною, Ганнібале? Віднесемо квіти? Вони разом піднялися сходами на горище.

Горищні двері колись висіли десь-інде в будинку; на них було різьблене обличчя, грецька комічна маска. Леді Мурасакі зі свічною лампою в руці попрямувала в дальній куток горища, повз трьохсотлітнє зібрання мотлоху: скрині, різдвяні й садові прикраси, поламані меблі, костюми театрів Кабукі та Но[32] і людського зросту карнавальні маріонетки, що звисали зі сволоків.

Далеко від дверей вгадувалося мансардне вікно, позначене непевною каймою світла, що проникало на горище по краях затемнювальної ширми. Свічка освітила маленький олтар, божничку проти віконця. На ній стояли зображення предків — її й Ганнібалових. Над фотографіями летів журавлиний ключ, багато паперових