Читати книгу - "Остання любов президента"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я дивлюсь на нього у дзеркальце. Бачу його посмішку й думаю: «Добре влаштувався! Немов уклав угоду з життям про взаємне невтручання!»
29
Київ. Жовтень 1983 року. Вечір.
А дощі ллють і ллють. Друг Женька з третього поверху притяг відик і касету з порнухою. Мама поїхала до кравчині. Ми дивимось і дивуємося.
— Уявляєш, в них таке щодня по ящику показують! — каже Женька. — А у нас — програма «Час» та «Сільська година». Дивитись нічого!
На екрані в басейні плаває голяка немолода грудаста жінка. Час від часу вона підпливає до бортика та сама пестить свої груди. При цьому дивно всміхається.
Я знизую плечима.
— А ти хотів би увесь час бачити таке по телеку? — запитую я.
— Зачекай, далі буде цікавіше! — обіцяє Женька.
Далі на касеті майже те саме, лише під завершення фільму з’являється чоловік, роздягається голяка і також пірнає у басейн. Спочатку вони розмовляють англійською. Без перекладу, звичайно. А вже потім займаються ділом, але з води практично нічого не видно.
Я знову знизую плечима. Запитливо дивлюся на Женьку.
— Це не та касета! — вибачається він. — Мені обіцяли іншу, а притягли ось цю...
Відключивши громіздкий відик від телевізора, він забирає його разом з касетою. І я залишаюся сам. Хоча в принципі ще не так пізно, але за вікном ллє дощ, і здається, що вже ніч і що вона ніколи не закінчиться.
30
Повітряний простір України. Жовтень 2014 року. Ніч.
Екіпаж президентського авіалайнера вочевидь напружений. За останні півгодини командир екіпажу підходив до мене двічі.
— З землі немає жодної команди, — докладав він. — Що робити?
— Продовжуйте кружляти над Києвом. Команда буде!
Дві стюардеси — молоденькі блондинки — вже встигли намалюватися. Малювалися вони по черзі в туалеті. Тепер стоять у хвості салону й про щось нервово шепочуться. Мабуть, їм передалося хвилювання пілотів. Але ж пілоти хоч розумні люди. Розуміють, що щось тут не так. Думають, напевно, що поки ми кружляємо в нічному небі, на землі військовий переворот чи ще щось подібне. Насправді маленький переворот учинили ми з Колею Львовичем. Звичайно, Казимир міг би зробити спробу вчинити антипереворот, але я сподіваюся, що він ще спить і ні про що не знає.
Я підводжуся з крісла. Проходжуюся задумливо широким проходом, засланим чистенькою килимовою доріжкою. Доходжу до стюардес. Вони замовкають. Дивляться на мене очікувально.
— Куди хочете полетіти? — жартома запитую я.
— У Туреччину, на море, — відповідає та дівчина, що ліворуч. Вона сміливіша, ніж її подруга.
— У Туреччину? — Я дивлюся собі під ноги, а потім на стрункі ніжки стюардес. Вони це помічають.
Знову підводжу погляд.
— Може, полетимо. Я подумаю! — Розвертаюся та йду розважливим кроком до кабіни.
Дверцята до кабіни відчинені. Там палає безліч лампочок — синіх, червоних, зелених. Далі, за склом — цілковита темрява.
Командир екіпажу виходить мені назустріч.
— Пане президенте, є команда! Летимо в Монголію!
— У Монголію? — Я здивований. Краще б справді в Туреччину. Вона тут поруч, за морем.
За годину я дізнаюся, що терміново зібрана делегація представників вітчизняного бізнесу летить слідом за нами на другому президентському літаку. Там також є Коля Львович. Добре, коли президент у країні один, а президентських літаків — два, міркую я, перш ніж заснути під одноманітне дзижчання двигунів авіалайнера.
31
Київ. Червень 2015 року. Неділя.
— Може, поїдете до Кончі? Відпочинете? — турбується помічник.
Він стоїть у дверях мого кабінету в офіційній резиденції на Десятинній. На вулиці спекотно, і лише три безшумні кондиціонери утримують у квартирі приємну прохолоду. Від самого погляду у вікно мені стає гаряче. Гаряче й неприємно.
— Ні. — Я дивлюся на помічника й намагаюсь придумати йому завдання, щоб він більше не турбував мене. — Знаєш що, є в мене до тебе одне прохання... Але так, щоб ніхто нічого не знав...
Помічник весь витягується струною, доторкнутися — задзвенить. Навіть, здається, на пальці звівся, щоби краще чути.
— Візьми машину та знайди де-небудь зо двадцять кілограмів доброго льоду. Привезеш сюди, зрозумів?
Помічник киває і виходить. Рух прохолодного повітря крізь відчинені двері відновлюється.
Опівдні приходить лікар. Слухає серце, легені.
— Може, віскі? — запитую я.
— Мені не можна, — зітхає лікар. — Печінка!
— А мені можна? — цікавлюся.
— Можна, поступово збільшуючи дози. Серце підкаже, коли буде треба зупинитися. Чуже серце чутливіше, ніж своє. Та й людині властиво слухатися чужих органів. Адже в мене теж печінка не моя, пересаджена від людини, яка кинула пити. Тому я пити й не можу.
— Ну, а як ви розслабляєтеся?
— А як в анекдоті — я не напружуюся, — усміхається лікар. — Якщо серйозно — рибалю, збираю гриби і споюю друзів...
Його останні слова мене зацікавили.
— Споюєте, а самі не п’єте?
— Саме так. Вони п’ють і розмовляють, а я підливаю і слухаю.
— Цікаво!
— Можете застебнути сорочку. Усе добре. Головне — тримати голову в холоді, не гарячкувати. Проблеми можуть виникнути лише через нерви чи різке збудження. Так що аж занадто радіти вам не рекомендується.
— Я — людина спокійна.
Охоронець відводить лікаря до виходу, а у дверях кабінету знову з’являється помічник.
— Куди лід? — запитує він.
— У ванну.
— Весь?
— Весь.
— А потім?
— Потім покличеш мене.
Через п’ять хвилин моє втомлене спекою тіло обпалює холодом лід. Він вкрив усе дно ванни-джакузі. Я лежу на ньому, як на жаринах, близько п’яти хвилин. Потім вмикаю холодну воду, і вона струменями б’є в моє тіло, починає вимивати з-під мене куби й кубики льоду, закручувати їх у вир.
— Гей! — кричу я помічникові, і той відразу зазирає у ванну кімнату.
— Віскі, — наказую я йому.
— З льодом?
— Без.
Що за дивне задоволення: лід окремо, віскі окремо.
Кортить чогось ще, чогось сенсаційного, що може викликати у тілі резонанс.
Я прошу помічника увімкнути музику. Він знає мій смак і вже орієнтується у моєму настрої. В цьому умінні йому не відмовити.
«О, якби я біг це передати звуком!» — лине з вмонтованих у стелю гучномовців мужній бас Фьодора Шаляпіна. Ось він, резонанс тіла. Я відчуваю легке тремтіння — доказ того, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання любов президента», після закриття браузера.