Читати книгу - "Автомобіль із Пекарської"

– Чим ще можу бути корисним? Тільки не просіть грошей, у мене нема.

– Ви зробили важливу справу, – Громнишин із серйозним виразом на обличчі склав аркуш та запхав назад, до бічної кишені. – А взагалі, все на свої місця розставить війна.

– Війна? – стрепенувся Клим.

– Чого всі так бояться цього слова? Війна, пане Кошовий, змінить усе за нас. Бо воюватимуть не українці з українцями, а великі імперії, котрі нас гнітять. Військові дії ослаблять їх обопільно. А ми постанемо на руїнах.

Після такого одкровення Климові лишилося хіба мовчки потиснути на прощання руку новому знайомому. І щойно той поважно віддалився, сів, буркнувши собі під носа:

– Божевілля якесь. Війна…

– Та хіба ви не чули? – брови Шацького стрибнули вгору. – Тепер усі довкола говорять про війну! Але поки патякають – ніхто не воюватиме. Люди просто спускають пару. Нині все надто добре, аби воювати один із одним.

– Як бачите, не все добре. Й не для всіх.

– Завжди є особи, котрі чимось незадоволені. Для прикладу, знаєте, чим не задоволена моя люба Естер?

Замість відповісти Клим витягнув цибулину годинника, перевірив час.

– Ми про що тут говоримо? Здається, сьогодні день такий – усі намагаються задурити мені голову, збити з пантелику. Ви почали щось про зовнішність нещасної дівчини. Ніби в цьому причина її зв’язку з Густавом Сілезьким. Покійна панна Агнешка була такою красунею, що він не встояв?

Шацький неабияк зрадів.

Йому помітно кортіло повернутися до розмови, заради якої витягнув Клима з контори. Але в цьому бажанні, як і загалом у поведінці Йозефа, було щось підозріле. До кінця не розуміючи, що саме непокоїть, Кошовий вирішив більше не заважати тому говорити. Шацький же почав, нахилившись ближче й зовсім забувши про недопиту каву та недоїдену булочку.

– Ви таки справді не звертали увагу, пане Кошовий. Навпаки, небіжчиця була зовсім негарною. Не мав честі знати її покійну матусю, але риси її батька досить грубі. Тож Агнешка цілком могла вдатися в тата як лицем, так і характером. А ще краще – зовнішність визначила характер.

– Я не фізіономіст, Шацький. З теорією пана Ломброзо про те, що неприємна зовнішність видає злочинця швидше за його дії, знайомий побіжно.

– Та я не кажу, що панна практикувала злочини! – заперечив Йозеф. – Просто є така особливість: на жінок, особливо – молодих, звертають увагу насамперед через їхні личка чи пишні форми. Якщо одне доповнює інше, все дуже добре. Тепер уявіть собі таке, прости Господи, гидке каченя, яким народилася й росла панна Агнеля. Час іде, дівчина підростає, частіше дивиться на себе в дзеркало, потім – на подружок, однолітків, старших жінок. І не може не бачити разючої відмінності! Далі панна, наділена гострим розумом, розуміє – він не компенсує зовнішніх ґанджів. Та є обставина, котра здатна все виправити: батькові статки.

– Тобто?

– Агнешка Радомська – спадкоємиця мільйонів. Єдина донька свого тата, котрий після смерті дружини, про що писали газети, розчинився в дитині. Він, я начуваний, є достоту жорсткою людиною. Але щойно донька має якісь чергові потреби, Леон Радомський встояти не годен. Звідси – модний салон, який він їй купив. Часопис, котрий видавала панночка за татові гроші. Особняк на Пекарській, у найдорожчому місці Львова. Нарешті, автомобіль, той самий «бенц», у якому юна особа знайшла свою смерть.

– І все ж не розумію, до чого тут не надто приваблива, як ви кажете, зовнішність загиблої.

Шацький потер пальцями носа й звів брови дашком, збираючись із думками.

– Спробую пояснити, пане Кошовий. Тобто розтлумачити все так, як мені говорила моя Естер. Бо то все від неї, а від кого дізналася вона – Бог святий знає. Отже, – видихнув він, ніби починаючи нелегку справу, – у Агнелі в ніжному віці є все те, чого не можуть собі дозволити гарніші за неї ровесниці, не кажучи вже про старших панн. Через те на неї мимоволі звертають пильну увагу, навіть якщо не хочуть цього робити. Довкола Агнешки Радомської крутиться весь світ. Принаймні, так вона сама вважає. Значить, може підвищувати ставки.

– Що ви маєте на увазі?

– Раз по раз дозволяти собі ще більше, ніж уже пройдено. Грати в дедалі ризикованіші ігри. Чим для панни й був зв’язок із правдивим розбійником Густавом Сілезьким. Уникати публічності, занурювати себе в таємничу атмосферу для неї було рівнозначно до публічних ескапад. Включно з володінням тим самим злощасним автомобілем. Ви ж знаєте, що в того ж пана Сілезького нема власного авта?

Переварюючи почуте, Кошовий ковтнув вистиглої кави.

– Мені знайомі подібні способи привернути до себе увагу, – промовив нарешті. – Можна було б посперечатися, чи має тут значення зовнішність. Та все ж готовий вам повірити, Шацький. Лишається зрозуміти те, що ви мені вперто не пояснюєте.

– А саме?

– На початку нашої розмови ви спершу сказали – вам від мене ніц не треба. Й відразу додали, наголосили навіть: особисто вам – нічого. Але й мене так само не переймають невідомі широкому загалу подробиці особистого життя покійної Агнешки Радомської. Тим не менше, ви мені все це принесли, а я вас слухаю, бо поважаю й не можу з усім цим прогнати геть. Висновок напрошується однозначний, хіба ні?

Шацький мовчки поворушив губами, чомусь нагадавши цим Климові старого кроля.

– Мовчите? Добре, спитаю прямо. Для чого ви покликали мене на цю розмову, Шацький? Чиї слова переказуєте? Звідки знаєте про те, чого не пишуть в газетах?

– Та він же! – вигукнув Йозеф, але занадто голосно – тут же втягнув голову в плечі, повторив уже тихіше: – Він.

– Хто – він?

– Пан Густав.

– Чекайте. Отепер зовсім не розумію. Густава Сілезького заарештовано вчора пізно ввечері, й зараз він сидить у Бригідках [20]. Ви бачилися з ним?

– Не з ним. Мене кілька годин тому розшукали на прохання пана Тими.

Тепер усе ставало на місця. Єжи Тима був правою рукою Сілезького. Всі рази, коли Кошовий мав із власної волі чи проти неї справу з паном Густавом, це завжди відбувалося за посередництва його шепелявого помічника. Якось Тима навіть роздобув Климові револьвер, дбайливо захований серед речей, подалі від сторонніх очей, зокрема – від Басиних.

Отже, тут і тепер Йозеф Шацький виконував роль посильного від кримінальників, чий ватажок сидів у в’язниці за підозрою у вбивстві таємної коханки.

Дуже цікаво.

І дуже все це Климові не подобалося.

– Отже, ви від Тими. Сам він не міг вийти на мене, аби не привертати зайвої уваги. Загалом це їхні звичаї, нічого нового. Для