Читати книгу - "Кінець зміни"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Холлі хапає його записник. Пише в ньому друкованими літерами. Почерк у неї дрібний — затиснутий, як Ходжес часто про нього думає. Написавши, Холлі тицяє блокнот йому мало не під ніс, там стоїть: «Спитай про Zappit!»
Елдерсон протяжливо, гучно сякається.
— Перепрошую.
— Усе гаразд. Ненсі, ви часом не знаєте — у місіс Еллертон не було маленького ігрового пристрою? Він мав бути рожевий.
— Боже милосердний, як ви дізналися?
— Насправді я всього не знаю, — зізнається Ходжес. — Я звичайний детектив на пенсії, в мене є список питань, які треба з’ясувати…
— Вона казала, їй дав його якийсь чоловік. Сказав, що це безкоштовно, якщо вона заповнить анкету і надішле в компанію. Штучка така трохи більша за маленьку книжечку в м’якій обкладинці. Вона просто у них у хаті лежала…
— А коли це було?
— Дату не згадаю, але точно до Різдва. Уперше я бачила той пристрій на кавовому столику у вітальні. Лежав там разом зі згорнутою анкетою, минуло Різдво, а він лежав: я помітила, бо вони ялинку прибрали, — а тоді разок бачила на кухонному столі. Джен сказала, що ввімкнула його, щоб подивитися, як воно працює, знайшла там пасьянси, мабуть, із десяток різних — і «Клондайк», і «Картина», і «Піраміда»… Тож коли вона стала ним користуватися, то заповнила анкету й вислала.
— Вона заряджала його у ванній Марті?
— Так, бо там найзручніше місце. Вона, розумієте, в тій частині будинку багато часу проводила.
— Угу… Ви кажете, місіс Еллертон стала відстороненою?
— Трохи відстороненою, — одразу виправляє Елдерсон. — Здебільшого вона була така, як завжди. Таке ж сонечко, як і Марті.
— Але про щось вона замислювалася.
— Так, напевне.
— Щось гнітило.
— Ну…
— Це сталося часом не тоді ж, коли вона стала користуватися тим ігровим пристроєм?
— Та, мабуть, так… Тепер, коли я про це подумала, — виходить, так… Але ж як могли пасьянси на тій рожевій штучці увігнати її в депресію?
— Не знаю… — каже Ходжес і пише в блокноті: «ДЕПРЕСІЯ». Він вважає, що від «відстороненості» до депресії — великий крок.
— А родичам їхнім уже сказали? — питає Елдерсон. — У місті їх немає, але є двоюрідні в Огайо, я знаю, і в Канзасі теж. Чи то, може, в Індіані… Імена є в неї в записнику.
— Цим займається поліція, поки ми розмовляємо з вами, — каже Ходжес, хоча вирішує потім зателефонувати Пітові й уточнити. Може, старого колегу це роздратує, але й нехай. У кожному слові Ненсі Елдерсон таке горе, що йому хочеться хоч якось втішити жінку. — Можна ще одне питання?
— Звичайно.
— Ви часом не помічали, щоб хтось просто так крутився навколо будинку — без помітної причини?
Холлі енергійно киває.
— Чому ви про це питаєте? — дуже дивується Елдерсон. — Ну ви ж не думаєте, що хтось чужий…
— Я нічого не думаю, — спокійно каже Ходжес. — Я просто допомагаю поліції, бо останнім часом там великі скорочення. Міський бюджет зменшився…
— Я знаю, це просто жах.
— То вони мені дали список запитань — і оце останнє.
— Ну, так нікого не було. Я б помітила, бо там підворіття між будинком і гаражем. Гараж опалюється, то там комора і пралка-сушарка. Я весь час туди бігала, то звідти видно вулицю. До кінця Гіллтоп-корту практично ніхто не доходить, адже їхній будинок крайній. За ним поворот. Звичайно, ходить листоноша, і кур’єри з «Єдиної поштової служби», іноді з «FedEx» із посилками, але так ми там на тому кінці вулиці самі, хіба що хтось заблукав…
— То там зовсім нікого не було?
— Ні, сер, я впевнена — нікого.
— І той, хто дав місіс Еллертон ігровий пристрій, — теж там не ходить?
— Ні, він до неї підійшов в «Ridgedeline Foods». Це крамниця-гастроном під гіркою, на перетині Гіллтоп-корту з Сіті-авеню. Далі ще за милю стоїть «Kroger», на Сіті-авеню-плазі, але Дженіс туди не ходила, хоча там трохи дешевше, бо каже, що треба завжди купувати поблизу, якщо… якщо… — Ненсі раптом гучно схлипує. — Але ж вона ходила на закупи всюди, правда ж? О, я просто не можу повірити! Джен ніколи б не скривдила Марті, ніколи в житті!
— Це дуже сумно, — каже Ходжес.
— Мені треба сьогодні ж повернутися. — Тепер Елдерсон звертається скоріше до себе, ніж до Ходжеса. — Родичі приїдуть не одразу, мабуть, а хтось же має про все подбати…
«Останній обов’язок економки…» — думає Ходжес, і ця думка його зворушує, а водночас чомусь жахає.
— Я хочу вам подякувати, що приділили нам час, Ненсі. Я вас зараз відпу…
— Звичайно, там був отой підстаркуватий чоловік… — каже Елдерсон.
— Який чоловік?
— Я його кілька разів бачила біля номера 1588. Зупиняв машину коло бордюру і стояв на хіднику, просто дивився на будинок. На отой, що через дорогу і трохи вниз. Може, ви не помітили, але він продається.
Ходжес помітив, але не признається. Не хоче перебивати жінку.
— Якось він зайшов просто на газон і зазирнув у вікно з еркером — то було перед останньою великою заметіллю. Я думала, у нього такі собі оглядини. — Вона непереконливо сміється. — А моя мама, правда, казала про це «думкою багатіє» — бо він точно не скидався на людину, якій це по кишені.
— Не скидався?
— Ага. Він був у робочому одязі — знаєте, такі зелені штани і куртка тепла, залатана маскувальною стрічкою. Ну і машина в нього на вигляд дуже стара, на ній трохи ґрунтовку з-під фарби видно. Мій чоловік покійний це називав — «фарба бідняків».
— А ви часом не знаєте, яка то була машина?
Тим часом перегортає блокнот на наступний аркуш і пише: «ЗНАЙТИ ДАТУ ОСТАННЬОЇ ВЕЛИКОЇ ЗАМЕТІЛІ». Холлі читає і киває.
— Ні, на жаль, я на машинах не знаюся. Навіть кольору не згадаю — тільки оті плями ґрунтівки. Містере Ходжесе, ви певні, що тут немає помилки? — майже благально каже вона.
— Я би й радий сказати, що це помилка, Ненсі, але не можу. Ви дуже нам допомогли.
— Правда? — у голосі чути сумнів.
Ходжес дає Ненсі свій номер, номери Холлі і їхнього офісу. Просить виходити на зв’язок, якщо згадає що-небудь іще. Нагадує, що може виникнути інтерес у преси, бо Мартіну паралізувало у 2009 році через події в центрі, й нагадує, що Ненсі не зобов’язана все розповідати журналістам і телевізійникам, якщо не хоче.
Коли він кладе слухавку, Ненсі Елдерсон знову плаче.
9
Вони з Холлі йдуть обідати в «Сад панди» в сусідньому кварталі. Ще рано, і в залі вони практично самі. Холлі не їсть м’яса і замовляє китайську локшину з овочами. Ходжес
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінець зміни», після закриття браузера.