read-books.club » Сучасна проза » Колекціонер 📚 - Українською

Читати книгу - "Колекціонер"

141
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Колекціонер" автора Джон Роберт Фаулз. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 77
Перейти на сторінку:
вона мене сильно штовхнула, я втратив рівновагу, і вона пробігла повз мене. Вона блискавично скочила на сходи й вибігла. Я таку можливість урахував: двері були зовні припнуті на гак, а ще під ними був вставлений клин, який вона намагалася вибити ногою, коли я за нею погнався. Вона розвернулась і побігла з криком «Рятуйте!», помчала сходами до дверей, що вели надвір, які, звичайно, були замкнені. Вона їх тягла на себе, колотила в них руками і ногами, але тут я її й спіймав. Мені було прикро це робити, але я мав ужити заходів. Я обхопив її за пояс, закрив їй рот рукою і потяг назад у підвал. Вона брикалася й боролася, але, звичайно, просто була занадто мала, та і я хоч і не Геркулес, але й не слабак. Урешті вона перестала опиратись, і я її випустив з рук. Вона якусь хвилю постояла, а тоді кинулася на мене й дала мені ляпаса. Боляче не було, але я був шокований такою поведінкою в той час, коли найменше її очікував, після того як настільки стримано повівся з нею тоді, коли інший міг би розум втратити. Потім вона пішла до своєї кімнати, хряснувши дверима. Я відчув бажання піти за нею і постаратися владнати ситуацію, але розумів, що вона дуже сердиться. В усій її зовнішності була помітна справжня ненависть. Тож я замкнув двері на засув і закрив їх полицями.

Далі вона припинила розмовляти. За обідом після того вона не промовила ані слова, коли я звертався до неї і сказав, що готовий усе пробачити. Вона тільки подивилася на мене довгим зневажливим поглядом. Увечері було те саме. Коли я прийшов прибирати зі столу, вона дала мені тацю й відвернулася. Вона дуже красномовно показала, що не хоче мене бачити. Я гадав, що вона незабаром пересердиться, але наступного дня стало ще гірше. Вона не лише не розмовляла, а й не їла.

— Будь ласка, не роби цього, — переконував я її. — Це нічого доброго не дасть.

Але вона не говорила ні слова, навіть не дивилася на мене.

Те саме повторилося й наступного дня. Не їла, не говорила. Я чекав, що вона надягне щось із того, що я їй купив, але вона й далі ходила в тій самій білій блузці й зеленому картатому сарафані. Я почав по-справжньому хвилюватися, я не знав, скільки людина може прожити без їжі, а вона здавалася мені такою блідою і кволою. Вона весь час сиділа на ліжку, розвернувшись до стіни, мені було так її шкода, я не знав, що робити.

Наступного дня я приніс сніданок: каву, смачні тости, кашу, джем. Я дав цьому трохи постояти в кімнаті, щоб вона відчула запах.

Тоді я заговорив:

— Я не очікую, що ти мене зрозумієш. Я не очікую, що ти полюбиш мене так, як більшість людей когось люблять. Я тільки хочу, щоб ти зрозуміла мене, наскільки зможеш, і відчула до мене хоч крапельку теплоти, якщо можеш.

Вона не поворухнулася.

Я продовжив:

— Давай домовимося. Я скажу тобі, коли ти зможеш іти, але за певних умов.

Не знаю, навіщо я це сказав. Я знав, що насправді ніколи не зміг би її відпустити. Але це й не була вже геть нахабна брехня. Іноді я й думав, що відпущу її тоді, коли ми домовимось, обіцянка є обіцянка і так далі. А іншим разом я відчував, що не можу дати їй піти.

Тоді вона розвернулась і подивилась на мене. За останні три дні це була перша ознака життя.

Я сказав:

— Мої умови: ти їси, ти зі мною говориш, як тоді, на початку, і не намагаєшся отак утекти.

— На останнє я погодитися не зможу.

— А щодо перших двох? — спитав я. Я подумав, що навіть коли вона пообіцяє не тікати, я все одно вживатиму запобіжних заходів, тож ця умова загалом ні до чого.

— Ти не сказав коли.

— Через шість тижнів, — відповів я.

Вона знову відвернулася.

— Хай тоді буде п’ять, — за якусь хвилину додав я.

— Я лишаюся тут тиждень і не більше.

— Ну, на це я не можу погодитись, — і вона знову відвернулася. Вона плакала. Я бачив, як тремтять її плечі, я хотів до неї підійти, підступив до ліжка, аж тут вона розвернулася так різко, що я подумав, чи не чекає вона, що я на неї кинуся. Її очі були повні сліз. Сльози були на щоках. Мені було справді сумно бачити її отакою.

— Будь ласка, подумай сама. Ти бачиш, чим ти є для мене зараз. Хіба ж ти не розумієш, що я стільки всього зробив не для того, щоб ти пробула в мене ще лише тиждень — і все?

— Ненавиджу, ненавиджу тебе!

— Даю тобі слово, — пообіцяв я. — Коли час скінчиться, ти зможеш іти, коли захочеш.

Її це не влаштовувало. Дивно, вона сиділа на ліжку, плакала, дивилася на мене, її обличчя було геть червоне. Я подумав, що вона знову на мене кинеться, у неї був такий вигляд. Але потім вона витерла очі. Запалила цигарку. Тоді заявила:

— Два тижні.

Я їй:

— Ти кажеш два, я скажу п’ять. Я готовий на місяць. Це буде чотирнадцяте листопада.

Запала мовчанка, а тоді озвалася вона:

— Через чотири тижні — одинадцяте.

Я хвилювався за неї, я хотів домовитися:

— Я мав на увазі календарний місяць, але хай уже буде двадцять вісім днів. Три дні тобі подарую.

— Красно дякую, — саркастично відповіла вона.

Я дав їй чашку кави, вона її взяла.

— Але і в мене є умови, — промовила вона, перш ніж пити. — Я не можу весь час жити в підземеллі. Мені потрібне свіже повітря, сонце. Мені іноді треба прийняти ванну. Мені потрібні матеріали для малювання. Радіоприймач чи програвач. Дещо з аптеки. Мені потрібні свіжі фрукти, салат. Мені потрібно якось рухатися, розминатися.

— Якщо я тебе виведу надвір, ти втечеш, — припустив я.

Вона сіла. Напевне, після того як вона нещодавно погано поводилася, вона почала змінюватися.

— Ти знаєш, що означає «під чесне слово»?

Я відповів:

— Так.

— Ти можеш відпускати мене під чесне слово. Я пообіцяю не кричати й не тікати.

— Снідай, а я подумаю.

— Ні! Це не таке складне прохання. Коли, за твоїми словами, будинок відлюдний, то

1 ... 12 13 14 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колекціонер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Колекціонер"