read-books.club » Фентезі » Небудь-де 📚 - Українською

Читати книгу - "Небудь-де"

244
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Небудь-де" автора Ніл Гейман. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 95
Перейти на сторінку:
день («Як це міг бути день? — спитав тоненький голосочок в Ричардовій голові. — Уже ж була майже ніч, коли ми заходили до тієї вулички скільки — годину тому?»), і він тримався за металеву драбину, що простягалася по стіні дуже високої будівлі («Але ж кілька секунд тому ми дерлися цією ж драбиною і були десь усередині, хіба ні?»), а внизу, під собою, він бачив…

Лондон.

Крихітні автомобільчики. Маленькі автобуси й таксі. Будиночки. Деревця. Мініатюрні вантажівочки. Мікроскопічні люденята. Вони то потрапляли у фокус його зору, то знову розпливалися.

Сказати, що Ричард Мейг’ю не дуже добре переносив висоту, було б абсолютно правдиво, але не дало би повної картини. Це було наче описувати Юпітер більшим за качку. Ричард ненавидів кручі й високі будівлі: десь усередині нього, але не дуже глибоко, сидів страх — гострий, абсолютний жах, що заходився німим криком — страх того, що коли він підійде до краю надто близько, то щось захопить над ним контроль, і він піде до краю стрімчака та просто ступить крок у порожнечу. Ричард мав відчуття, що не може повністю собі довіряти, і це лякало ще більше, ніж міг би налякати будь-який страх падіння. Тож він називав це запамороченням та ненавидів і його, і себе разом з ним, і якомога далі тримався від висоти.

Ричард прикипів до драбини. Руки міцно вхопилися за скоби. Він відчув біль на дні очниць. Задихав надто швидко і глибоко.

— Дехто пропустив мої слова повз вуха, чи не так? — весело сказав голос згори.

— Я… — Ричардове горло не слухалося. Він ковтнув, щоб зволожити його. — Я не можу поворухнутись. — Його долоні спітніли. Що як вони настільки спітніють, що він просто спорсне з них у безодню?

— Звісно, що можеш. Або, якщо таки не можеш, то залишайся тут висіти на стіні, поки долоні не заклякнуть, ноги не підігнуться, і ти не загудиш на тисячу футів униз, назустріч дуже неохайній смерті.

Ричард глянув угору на маркіза. Той дивився на Ричарда й усміхався; коли він побачив, що Ричард дивиться, то відпустив обидві руки й помахав йому всіма пальцями.

Ричард відчув, як ним пробігла хвиля співчутливого запаморочення.

— Виродок, — сказав він про себе, відпустив скобу правою рукою й перемістив її на вісім дюймів угору, поки не намацав наступну скобу. Тоді він переставив праву ногу. Затим повторив процедуру лівою рукою. Скоро він дістався краю плаского даху, переступив через нього й повалився каменем.

Він зрозумів, що маркіз уже крокував дахом геть від нього. Ричард помацав дах рукою і відчув міцність конструкції. Серце калатало йому об ребра.

Десь віддалік чийсь хрипкий голос закричав:

— Тебе сюди не кликали, де Карабасе. Йди геть. Не затуляй пейзаж.

— Старий Бейлі, — почув Ричард де Карабасові слова. — Ти виглядаєш дивовижно здоровим.

Тоді до Ричарда підчовгали чиїсь ноги, а палець обережно тицьнувся в ребра.

— Ти живий, парубійку? У мене там зупа вариться. Хочеш? Зі шпаків.

Ричард розплющив очі.

— Ні, дякую.

Спершу Ричард побачив пір'я. Він не міг зрозуміти, чи це пальто, чи плащ, а чи якась дивна накидка, котрій не було назви, але що б то не був за вид верхнього одягу, його густо й суцільно вкривало пір'я. З-над того пір'я виглядало добре й зморшкувате обличчя з сивими вовнистими баками. Тіло нижче обличчя, де його не вкривало пір'я, було обмотане мотузками. Ричарду мимохіть згадалася театральна вистава про Робінзона Крузо, на яку його водили малим: отак міг виглядати Робінзон, якби його корабель зазнав катастрофи на якомусь даху замість безлюдного острова.

— Мене кличуть Старим Бейлі, парубче, — сказав цей Робінзон. Він намацав розхитані окуляри, що висіли в нього на шнурку на шиї, насунув їх на носа й оглянув Ричарда. — Не можу тебе впізнать. Котрому баронові ти присягнув на вірність? Як тебе звуть?

Ричард присилував себе сісти. Вони були на даху старої будівлі з коричневого пісковика, а над ними здіймалася башта. З кутів тієї башти сумно випиналися вивітрені горгульї, яким бракувало кому крила, кому кінцівки, а в кількох випадках — і голови. Ричард чув виття поліційної сирени й приглушене ревіння двигунів далеко внизу. На іншому кінці даху, в тіні башти, стояло щось схоже на намет — старий, коричневий, багато разів латаний намет, забризканий білими плямами пташиного посліду. Ричард розкрив рота, щоб назвати старому своє ім’я.

— Гей, ти. Помовч, — звелів маркіз де Карабас. — Ані слова більше. — Він повернувся до Старого Бейлі. — Люди, що пхають свого носа куди не просять, — він лунко клацнув пальцями під носом старого, від чого той підстрибнув, — іноді його втрачають. Отож. Ти двадцять років був винен мені послугу, Старий Бейлі. Велику послугу. Я прийшов по неї.

Старий блимнув очима.

— Я був дурнем, — тихо сказав він.

— Старі дурні найдурніші, — погодився маркіз. Він сягнув рукою до внутрішньої кишені пальта й витяг срібну коробку, більшу за тютюнову, але меншу за сигарну, і прикрашену набагато пишніше за будь-яку з названих.

— Знаєш, що це таке?

— Краще б не знав.

— Збережеш її для мене.

— Я не хочу її брати.

— Ти не маєш вибору, — сказав маркіз. Старий даховик прийняв від нього срібну коробочку й тепер незграбно тримав її обома руками, ніби та могла будь-якої миті вибухнути. Маркіз легенько потицяв Ричарда квадратним носаком свого чорного черевика. — Гаразд, — сказав він. — Треба рухатися далі, чи не так?

Він рушив дахом геть, тож Ричард зіпнувся на ноги й подався слідом, тримаючись подалі від краю. Маркіз відчинив двері в стіні башти коло скупчення високих димарів і пішов униз погано освітленими спіральними сходами.

— Що то був за чоловік? — спитав Ричард, вдивляючись у тьмяне світло. Їхні кроки розносилися й відлунювали вниз металевими сходами.

Маркіз де Карабас пирхнув.

— Ти не почув ані слова з того, що я казав, правда? Ти вже вскочив у халепу. Усе, що ти робиш, усе, що кажеш, усе, що чуєш, погіршує твоє становище. Молився б краще, щоб не залізти в це надто глибоко.

Ричард схилив голову набік.

— Перепрошую, — сказав він. — Я знаю, що питаю про особисте, але… Ви клінічно неврівноважений?

— Можливо, але малоймовірно. А чого питаєш?

— Ну, — сказав Ричард. — Тут або ви, або я.

Далі стало геть темно, і Ричард трохи спотикнувся, коли вони вже досягли останньої сходинки, а він ще продовжував ступати вниз.

— Пильнуй голову, — сказав маркіз, відчиняючи двері.

Ричард ударився головою, сказав «ой», а тоді пройшов крізь низенькі двері, прикриваючи очі від світла.

Він почухав лоба, а тоді протер очі.

1 ... 12 13 14 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небудь-де», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небудь-де"