Читати книгу - "Картковий будинок"

Колінґридж поглянув на аркуш перед собою.

— Шість нових членів у Кабінет, обширна переміна посад між іншими,— він зітхнув, відкинувся у кріслі, ніби відсторонюючись від цього всього.— Але скажіть навіщо. Навіщо так круто? До чого, по-вашому, це призведе?

Уркгарт насторожився. Йому це не сподобалося. Він сподівався пройти на найпершій стадії, а решта дві вже так віддалилися, що він точно і не знав наскільки. Він не міг винюхати особисті погляди прем’єр-міністра, прочитати його думки; головному організатору тут було незатишно. Йому стало цікаво, чи його часом не підставляють.

Кліпнувши проти сонячного світла, яке струмувало з-за голови прем’єр-міністра, він так і не зміг нічого прочитати з його виразу. Він уже пошкодував, що виклав свої думки на папері, це не лишило йому жодного простору для маневрів, ніякого шляху до відступу; та журитися було запізно. Вільямс дивився на нього, як той яструб. Уркгарт заговорив повільно, щоб не викликати занепокоєння, добираючи слова.

— Звісно, прем’єр-міністре, це лише пропозиції, які просто показують, що ви могли б зробити. Я подумав, загалом, що з усіх боків було б краще перестрахуватися, як би там не сталося, здійснити не кілька змін, а трохи більше, щоб показати, що ви міцно стоїте на чолі. Що ви очікуєте нових ідей і нового мислення від своїх міністрів. А ще це нагода спровадити кількох старших колег на пенсію; так, шкода, але це необхідно, якщо хочете влити свіжу кров.

«Прокляття,— раптом подумав він,— як же недоречно це прозвучало, коли той древній виродок, Вільямс, сидить по праву руку від прем’єра». Але це вже було сказано, тепер відступати нема куди.

— Ми були при владі довше, аніж будь-яка партія від часів війни, й це кидає нам новий виклик,— провадив він.— Нудьга. Нам варто попіклуватися про свіжий імідж урядової команди. Треба перестрахуватися, щоб не застоюватися.

В кімнаті запала тиша. Потім, поволі, прем’єр-міністр почав постукувати олівцем по столу.

— Дуже цікаво, Френсисе, і я з вами згоден — переважно.

О цей сумнів, ця коротенька пауза, що б це означало? Уркгарт усвідомив, що його кулаки стиснулися, а нігті вп’ялися в шкіру.

— Ми з Теді вже обговорювали подібну проблему,— провадив прем’єр-міністр.— Привести нове талановите покоління, знайти новий імпульс, поставити на місця нових людей. І я вважаю, що чимало з ваших пропозицій змін на нижчих міністерських рівнях, нижче Кабінету, цілком переконливі.

Та не вони важать, усвідомлювали всі троє. Тон прем’єр-міністра змінився, став похмурішим.

— Проблема в тому, що забагато змін у верхівці можуть стати надзвичайно руйнівними. Більшості міністрів Кабінету потрібен рік, щоб закріпитися в новому департаменті, а нині рік — це занадто довгий термін, якщо не виявляти жодних ознак прогресу. Ваші зміни в Кабінеті, швидше за все, не допоможуть задіяти нову програму, а, на погляд Теді, радше її затримають.

Яку нову програму? Уркгарт подумки верещав. У тій програмі було стільки ж глузду, як у мішка з водоростями.

— Але ж, з усією повагою, прем’єр-міністре, хіба вам не здається, що, урізаючи нашу більшість, електорат певною мірою висловив нам своє бажання змін?

— Цікава думка. Але, як ви самі вже зауважили, ще жоден уряд у наш час не був так довго при владі, як ми. Не хочу видатися самовпевненим, Френсисе, та я не вважаю, що ми змогли би переписати підручники історії, якби виборці гадали, що ми вже зжили себе. Та й загалом, як на мене, це вказує, що люди задоволені тим, що ми пропонуємо.

Прийшов час змінити підхід.

— Можливо, ви й праві, прем’єр-міністре.

— Є ще один момент, до біса життєво необхідний у даних умовах,— провадив Колінґридж.— Нам не варто створювати враження, ніби ми панікуємо. Це подасть абсолютно неправильний сигнал. Пам’ятайте, що Макмілан зруйнував свій уряд, звільнивши третину Кабінету. Це сприйняли як ознаку слабкості. Його звільнили з посади посеред року. І я не волію повторити цю виставу.

Він легенько постукав олівцем, потім відклав його вбік.

— Я думаю про набагато виваженіший підхід.

Колінґридж через стіл підсунув головному організатору папірець. На ньому був надрукований список посад у Кабінеті, загалом двадцять дві, з іменами навпроти.

— Як бачите, Френсисе, я взагалі не пропоную ніяких змін. Гадаю, це стане радше ознакою сили. Маємо робити роботу і, як на мене, нам треба показати, що ми хочемо відразу ж до неї взятися.

Уркгарт швидко повернув папірець на стіл, боячись, що тремтіння руки зможе зрадити його внутрішній стан.

— Якщо це те, чого ви хочете, прем’єр-міністре.

— Саме так...— Коротка пауза.— І, звісно ж, я припускаю, що маю в цьому вашу повну підтримку?

— Атож, прем’єр-міністре.

Уркгарт ледве впізнав власний голос — він ніби долинув з протилежного боку кімнати. Не його слова. Та він не мав вибору: або ж підтримка, або самогубство через миттєве звільнення. Та він не міг так все полишити.

— Маю сказати, що я... сам чекав на зміни. Трохи нового досвіду... новий виклик,— він затнувся — в роті раптово пересохло.— Либонь, ви пам’ятаєте, прем’єр-міністре, ми з вами обговорювали можливість...

— Френсисе,— урвав його прем’єр-міністр, але не грубо,— якщо я переміщу вас, то муситиму перемістити й інших. І весь штабель доміно почне валитися. А ви потрібні мені саме там, де ви є. Ви — чудовий головний організатор. Ви присвятили себе торуванню шляху до сердець і душ партії. Ви так добре їх знаєте! Маємо визнати факт, що з такою маленькою більшістю у нас за наступні кілька років обов’язково з’явиться один-двоє важких буркотунів. І мені потрібен головний організатор достатньо сильний, щоб поладнати з ними. Мені потрібні ви, Френсисе. Ви так добре справляєтеся за лаштунками! Залишмо роботу на сцені іншим.

Уркгарт опустив очі, не бажаючи показувати замішання зради, що спалахнуло в них. Колінґридж же сприйняв це як свідчення згоди.

— Я щиро вдячний вам за розуміння й підтримку, Френсисе.

Уркгарт відчув, як затраскуються двері камери. Він подякував обом, попрощався. Вільямс не зронив жодного слова.

Уркгарт вийшов з чорного ходу, пройшовши через підвал Десятого Номера. Цей шлях провів його через руїни старого тюдорівського тенісного корту, де колись грав Генрі VIII, до секретаріату Кабінету міністрів, який виходив на Вайт-гол, якраз через дорогу від виходу на Даунінг-стріт, доволі далеко від очей преси, яка чекала під дверима. Уркгарт не