Читати книгу - "Черево Парижа"

Ця історія дуже вразила чутливе серце Флорана. Юнака душили сльози. Він обняв молодшого братіка і, пригорнувши до себе, цілував його, немов хотів повернути йому ту ніжність, якої хлопчик був позбавлений через нього. Флоран дивився на жалюгідні діряві черевики, на подерті лікті, брудні руки, на все убозтво занедбаної дитини і казав Кеню, що візьме його з собою, що йому там буде добре. Другого дня, ознайомившись із справами, Флоран з острахом побачив, що йому, мабуть, невистачить грошей повернутися в Париж. Тимчасом він ніяк не хотів залишатись у Вітані. Йому пощастило вигідно продати крамничку стрічок і заплатити материні борги, хоч вона була надзвичайно акуратна в грошових справах. Через те що у Флорана нічого не залишилось із грошей, сусід, торговець меблями, запропонував йому п’ятсот франків за меблі й білизну небіжчиці. Це було вигідно Флоранові. Юнак подякував йому із сльозами на очах. Потім одягнув свого молодшого брата у все новеньке й забрав його з собою того ж самого вечора.

Приїхавши в Париж, він не міг навіть думати про те, щоб продовжувати відвідувати заняття з правознавства в училищі. Флоран відклав на якийсь час усі свої честолюбні прагнення. Він знайшов деякі уроки й оселився з Кеню на розі вулиць Руайє-Колар і СенЖак, у просторій кімнаті, де поставив два залізні ліжка, шафу, стіл та чотири стільці. Він ставився до брата, як до своєї дитини. Батьківські обов’язки захоплювали Флорана. Спочатку, повертаючись додому, він пробував учити хлопця, але той був неуважним учнем; виявилося, що в нього погані здібності, він плакав, шкодуючи за тим часом, коли мати дозволяла йому бігати по вулицях. Флоран, у розпачі не знаючи, що робити, припиняв урок, утішав дитину і обіцяв відкласти навчання на невизначений час. А щоб виправдати в своїх очах таку слабість, він говорив собі, що взяв братіка не на те, щоб мучити його. Старший брат твердо вирішив, що Кеню ростиме, не знаючи горя. Він обожнював його, милувався з його веселого сміху, йому втішно було бачити біля себе хлопчика, від якого пашіло здоров’ям, веселістю та безтурботністю. Флоран, як і раніше, був худий, завжди ходив у витертому чорному пальті, лице його почало жовтіти,— так впливали на нього жорстокі жарти учнів. А Кеню ставав справжнім круглячком, трохи дурнуватим; він ледве вмів читати й писати, зате завжди був у гарному настрої, і від цього їхня велика похмура кімната на вулиці Руайє-Колар ставала веселішою.

Тимчасом роки минали. Флоран, який успадкував від матері самовідданість, тримав Кеню дома, наче ліниву дівчину. Він не допускав його навіть до дрібних турбот по господарству, сам ходив за провізією, чистив одяг, прибирав у кімнаті, варив їсти. Казав, що це розважає його від сумних думок. Звичайно Флоран був похмурий і вважав себе злим. Увечері, коли повертався додому, задрипаний, з похнюпленою головою, змучений ненавистю чужих дітей, його зворушував ласкавими обіймами цей товстий, здоровий хлопчик, що сидів на підлозі кімнати, запускаючи дзигу. Кеню сміявся з того, як брат незграбно смажить яєчню або з надто серйозним виглядом ставить суп на плиту. Часом Флоран, погасивши лампу і вже лежачи у ліжку, знову поринав у сумні думки. Він мріяв продовжувати вивчати право, стараючись придумати, як би його знайти годинку, щоб відвідувати лекції, йому вдалося це зробити, і він був цілком щасливий. Але невелика простуда, що протримала його тиждень вдома, так розладнала їхній бюджет і так стурбувала Флорана, що він облишив усяку думку скінчити курс, його дитина підростала. Він узяв посаду вчителя в пансіоні на вулиці Естрапад з платнею в тисячу вісімсот франків. Це було ціле багатство. Живучи економно, він міг заощаджувати гроші, щоб влаштувати Кеню. Флоран поводився з вісімнадцятирічним юнаком, наче з панночкою, якій треба придбати посаг.

Під час недовгої хвороби брата Кеню теж узявся за розум. Одного ранку він заявив, що хоче працювати, що він уже досить великий і може заробити на себе. Флоран був дуже зворушений. Навпроти їхнього будинку, на другому боці вулиці, наймав кімнату годинникар. Хлопець бачив, як той цілий день сидить коло вікна, схилившись над невеличким столиком, і з великим терпінням перебирає якісь маленькі, надзвичайно тендітні, речі, розглядаючи їх крізь лупу. Це подобалось Кеню; він вирішив, що має нахил до годинникарства, і зайнявся цією справою. Але за два тижні вже почав нудьгувати, хвилюватись і нарешті розплакався, як десятилітній хлопчик, кажучи, що ця робота надто складна і що він ніколи не годен буде вивчити «всі оті штучки, що є в годиннику». Тепер він уже волів бути слюсарем. Але слюсарство втомлювало його. Протягом двох років він перепробував понад десять професій. Флоран вважав, що брат має рацію: не слід братися за роботу, до якої не лежить серце. Проте зворушлива рішимість Кеню заробляти самому на себе завдавала великої шкоди хазяйству двох молодих людей. Відколи Кеню почав бігати по майстернях, з’явилася безліч нових витрат: доводилось витрачатися на одежу, платити за обіди поза домом, частувати товаришів. Тисячі восьмисот франків платні Флоранові тепер невистачало. Він змушений був узяти ще два вечірніх уроки.

У братів з’явився приятель . Їхній дім одним із своїх фасадів виходив на вулицю Сен-Жак; там відкрилася велика харчова крамниця, яку тримав статечний чоловік на прізвище Гавар; дружина його вмирала від сухот, постійно вдихаючи запах смаженої птиці. Коли Флоран повертався додому надто пізно й не міг сам приготувати якусь страву, він купував унизу кусок смаженої індички або гуски на дванадцять су. В такі дні в братів було велике свято. Гавар з часом зацікавився худорлявим юнаком, узнав його історію, приголубив молодшого брата. Незабаром Кеню зовсім не покидав його крамниці. Тільки-но Флоран виходив, він зараз же спускався вниз і сідав у кутку крамниці, милуючись чотирма велетенськими рожнами, що крутилися з приємним шумом перед високим яскравим полум’ям.

Широка мідна обшивка каміна вилискувала, від смаженої птиці йшла пара, на листі шипіло сало; рожни починали розмовляти між собою, лагідними словами промовляючи до Кеню, що з ополоником у руках побожно поливав золотисті черевця круглих гусок та великих індичок. Хлопець проводив таким чином цілі години, невиразно посміхаючись до птиці, що смажилась на рожні, весь розчервонілий від вогню, що танцював у каміні, і трохи очманілий. Він отямлювався тільки в ту хвилину, як смажене м’ясо вже знімали з рожна. Смажена живність падала на блюдо; з пташиних животів виймали рожен, що аж парував, наче від вогню; крізь проколоті дірки з пташиних животів виливався сік, і кімната наповнювалася