Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

у правовій кваліфікації явища гібридної війни і, відповідно, в окресленні припустимих відповідей на гібридні воєнні дії. Невипадково, що після початку російської агресії проти Украї­ни минуло два роки, перш ніж НАТО у певному плані прирівняло гібридні війни до військової агресії і визнало гібридні воєнні дії проти краї­ни — члена НАТО підставою для введення в дію статті 5 Вашингтонської угоди (яка передбачає колективну відповідь у разі нападу на одного з членів Альянсу).

Для концепту «гібридна війна» така міжнародно-­правова робота ще попереду. Поняття перебуває у стадії формування. Міжнародне право має реагувати на зміни безпекової реальності у світі, появу новітніх загроз. Після 11 вересня 2001 р. для правового визначення «війни» та «збройного конфлікту» необхідно стало враховувати специфіку «війни з терором». Сьогодні, після агресії РФ проти Украї­ни, у зв’язку реаліями гібридної війни знову виникла потреба у дослідженні й уточненні семантики відповідних міжнародно-­правових термінів[43].

Для Украї­ни питання чіткої юридичної кваліфікації гібридного конф­лікту з РФ набуло особливої гостроти від початку агресії, ставши постійною темою напруженого публічного обговорення. Дебати навколо «правильної» назви війни на сході Украї­ни і незаконної анексії Криму перетворилися на важливий складник нинішньої гібридної війни.

Україн­ські публічні дискусії про назви війни. Одне з ключових для громадської свідомості в Украї­ні питань стосується кваліфікації і, відповідно, назви російської агресії як власне війни. Позначення «антитерористична операція» (АТО) у публічному вимірі часто сприймається як таке, що нібито знижує рівень подій, що відбуваються в Украї­ні, і не відбиває суті конфлікту між державами та ролі РФ як нападника. Спроби політиків та експертів пояснити правомірність офіційної назви здебільшого залишаються марними. Вимога частини громадськості до україн­ської влади «назвати війну війною», що виникла з початком агресії РФ, не втрачає актуальності і час від часу, залежно від внутрішніх та зовнішніх обставин, загострюється.

Прибічники цієї позиції вважають — і небезпідставно — що зміна назви (АТО на «війна») потягне за собою практичні наслідки, хоча навряд чи уявляють собі їх у повному обсязі. Принаймні, про розрив дипломатичних відносин з країною-­агресором унаслідок «оголошення війни» говорять у цьому зв’язку набагато частіше, ніж про можливі військово-­політичні наслідки або про неминучі наслідки у вигляді обмеження громадських свобод. На рівні медійного (та новомедійного) дискурсу широко вживаним донедавна було позначення «неоголошена війна». Пор. регулярні заголовки на зразок «Неоголошена війна в Украї­ні вже забрала тисячі життів» або, з уточненням, «Неоголошена війна Росії на сході Украї­ни», а також назви документального фільму, книги «Неоголошена війна. Невідомі факти і хроніки АТО» 2015 р. та ін.

З одного боку, «неоголошена війна» є полемічним позначенням щодо АТО, бо містить слово війна. З іншого боку, тут міститься той же ледь прихований докір україн­ській владі — адже неоголошена війна на рівні загальноприйнятих уявлень є такою, що відхиляється від певного ідеалізованого зразка. Хоча за нормами міжнародного права після 1945 р. офіційний факт оголошення війни не є визначальним для визнання того, що війна або збройний конфлікт існують de jure. У Хартії ООН нічого не сказано про суттєвість факту оголошення війни для міжнародного права. У статті 2-й Женевських конвенцій 1949 р. стверджується, що їхні положення застосовують в усіх випадках збройних конфліктів, а не тільки у випадках війн, які було формально оголошено.

Окрему проб­лему для публічних дискусій становить назва гібридна війна. Чи є вона справжньою війною? З погляду загальноприйнятих уявлень, відповідь напрошується «ні», або, принаймні, «не зовсім», бо внут­рішня форма терміна зі словом гібридна фокусується на «змішаному» характері явища. Не випадково широке застосування позначення гібридна війна щодо російської агресії проти Украї­ни не переконало згаданих критиків влади, і вони продовжують наполягати на потребі «відверто говорити про війну з Росією». З іншого боку, активна частина громадськості дорікає тим, хто «не помічає війни». Очевидно, така настанова також не зовсім вписується у поширені уявлення про «справжню» війну[44].

1.5. Конфлікт інтерпретацій

У сучасному світі загострюється боротьба за домінування моделей інтерпретації сучасності[45]. Це призводить до виникнення нових суперечностей, що врешті-­решт мають наслідком і нові збройні конфлікти. В умовах гібридної війни конфлікт інтерпретацій подій перетворюється на окремий збройний інструмент. Факти втрачають роль остаточного доказу, відповідність наративу фізичному станові речей відходить на задній план. Інтерпретаційний складник гібридної війни, або когнітивний вимір ведення гібридних воєнних дій, реалізуються за допомогою дискурсивних вербально-­семіотичних засобів.

Поняття гібридної війни спирається на когнітивний фрейм, що залишається остаточно не визначеним. Відхилення від усталеного фрейму війни — мета, зброя, учасники, руйнування, перемога/поразка тощо — породжують численні не цілковито передбачувані ефекти, що впливають на політичні та воєнні рішення. Розуміння гібридної війни як «не зовсім» війни є досить поширеним. Таке розуміння вигідне агресорові, зокрема в процесі пошуку «дипломатичних рішень». Водночас розходження інтерпретацій зумовлене, зрештою, фактором перспективи — позицією сторони в конфлікті.

Для явища гібридної війни питання розуміння та сприйняття подій є особливо значущим, оскільки під час неї на перший план виходить проб­лема інтерпретації основних складових когнітивного фрейму військового конфлікту (бойового зіткнення):

1) сторони конфлікту (противники);

2) предмет «суперечки» (проб­лема, яку передбачено розв’язати шляхом війни);

3) мета сторін, а також супровідних складників фрейму;

4) інтенсивність боротьби:

5) тривалість конфлікту;

6) інструменти;

7) способи та засоби ведення бойових дій;

8) просторова та часова локація подій і, нарешті,

9) кінцевий результат[46].

Кожен з елементів цього фрейму в процесі гібридного конфлікту отримує кілька варіантів інтерпретації, при тому, що у фізичній реальності їм відповідає один і той самий стан справ.

Так, у процесі російської гібридної агресії проти Украї­ни сформовано кілька версій щодо сторін конфлікту. У першій версії — це війна між РФ та Україною за участі регулярних збройних сил обох сторін, а, крім того, — керованих і забезпечуваних зброєю з РФ іррегулярних місцевих формувань на Донбасі (сепаратистів, терористів). Водночас у другій версії, авторства РФ, вона відмовляється визнавати себе стороною конфлікту (попри зафіксовані Україною та міжнародними структурами незаперечні факти її участі) і нав’язує власну інтерпретацію, згідно з якою влада Украї­ни («київ­ська хунта») воює з російськомовним населенням Украї­ни на Донбасі.

За третьою версією, поширюваною впливовими міжнародними медійними агенціями, в Украї­ні відбувається конфлікт між ЗСУ та підтримуваними РФ «повстанцями» на сході краї­ни. Існує також поширювана з РФ версія щодо того, що на території Украї­ни Росія воює із Заходом (варіант — із США). Таким чином, навіть у визначенні сторін конфлікту створюється неясність, яка далі негативно впливає на дипломатичні зусилля, стає складником інформаційної війни тощо. Іншими словами, конфлікт інтерпретацій під час гібридної війни використовується як різновид зброї поряд з іншими невійськовими компонентами гібридних дій.

Суперечності інтерпретацій корелюють із суперечностями у позначеннях конфлікту (проксі-­війна,