Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

А всі нюанси ведення бізнесу

зáвжди вирішить одна РГД.

І що ви мені говорите про долари та рублі,

нам із вами лежати в одній землі,

а наша земля як віра — вона глибока й тверда,

і з цього боку її повітря, а з того боку — вода.

Час не змінюється, змінюємося ми,

пробиваючись крізь сніги чи виходячи із тюрми,

переходячи через кордони чи повертаючи давні борги,

і якщо хто й прийде до нас на поминки — це друзі та вороги».

І все, що я говорив їм і що вони говорили мені,

виривалося з горлянок і запалювало вогні,

і ці вогні горіли й танули, як маяки,

на які виходили з темряви

зомбі, привиди, мертвяки.

+ + +

Південно-Західна залізниця.

Третя ночі, година рання.

На два вагони одна провідниця

забезпечує пересування.

Ходить, ніби Матір Тереза,

непевна, як погода осіння,

блукає — темна і нетвереза,

розганяючи сновидіння.

Я лежу в глибині вагона,

приречено, мов шахтар у забої,

везу пакет з головою Пітона —

чорного хіміка з Лозової.

Колись він був королем гідравлік,

мав постачальників за кордоном,

жив як міг, контролюючи трафік

між Тирасполем та Краснодоном.

Труїв своїм щемким сурогатом

молдаван та різних узбеків,

навіть був колись депутатом

по мажоритарному від есдеків.

А ось тепер я не сплю, хоч пізня година

й сни підступали до мене тричі,

і слухаю, як його щетина

далі росте на його обличчі.

— Ну як ти, брат? — питаю. — Проспався?

Може, тобі сигарет нарити?

— Та ладно, — відказує він, — не парся —

з моїми проблемами тільки курити.

— Страшно, — питаю, — з того боку?

— Не страшно, — каже, — просто незвично.

Страшно було минулого року,

в Ростові, коли спалили шашличну.

А тут — ніби щось тобі не вернули,

і пам’ять волочиться, мов парашути.

Ходиш і забуваєш минуле.

Забуваєш — і не можеш забути.

Лише відчуваєш останнім нервом,

зубами і складками жировими

тонку межу, що проходить небом

між живими і неживими.

Тому вези мене, брат, додому,

в тихому, наче спів, вагоні,

вези мою безкінечну втому

і спомини мої невагомі.

Віддай мене товаришам по зброї,

нехай ці печальні п’яні бандити

тепер вирішують поміж собою,

що з головою моєю робити.

Нехай пам’ятають усі мої звички,

голосу мерзлі глибокі озера

й легені — чорні, як рукавички

побитого безнадійно боксера.

Скажи тій жінці, що вміла любити,

нехай виходить з печалі своєї.

Все, що я міг для неї зробити, —

це померти подалі від неї.

Така тепер між нами різниця.

Вклади сигарету мені до рота.

Смерть, вона як оця провідниця —

для неї це просто чесна робота.

Теплі сни, випадкові дати.

Все, що ти встиг запам’ятати,

все, що побачити довелося,

живе по смерті, ніби волосся.

Поговори зі мною, братка.

Палений «найк», стара арафатка.

Ніч пливе, сутінь хитається,

повітря вдихається,

видихається.

+ + +

Мій старий, який помирав, вихаркуючи легені,

так і не встиг зрозуміти, що сталося з його країною,

що зробили з нею всі ці фінансові генії,

котрі торгують тепер у відкриту

кожною її частиною.

Моя мама, яка розпрóдала згодом усі його речі

і яка живе громадянським шлюбом із якимось дятлом,

ховає від мене всі свої згадки й зітхання старечі,

зачиняється на ніч від мене,

щоби я не підслухав їх раптом.

Він і досі торкає мене своїм кашлем, ніби шипами.

Приходить до мене вві сні, дивиться чорним оком.

І я знаю: найтяжче, що у нас є, — це наша пам’ять.

А найгірше — що вона лише тяжчає

з кожним роком.

Він називає мені імена лікарів, які його вбили.

Сидить на ліжку напроти й кличе мене до помсти.

Каже мені: «Малий, в тебе немає ні злості, ні сили.

Ти їм здав свою злість, як провідникові постіль.

У тебе немає, малий, ні спадщини, ні країни,

і всі твої друзі, малий, згоратимуть, мов комети.

Блукатимете, як цигани, зникнете, як караїми.

Раз уже все прогнило,

спробуй хоча б нормально померти.

Скільки можна терпіти їх голоси на сходах,

будильники й окуляри, теплі щоденні предмети!

Вирви їхні серця, назáвжди спинивши подих!

Спали їх разом у ліжку, ніби старі газети!»

І я дістаю бензин і міцні корабельні канати

й розводжу в кімнаті вогонь, який усіх нас огорне,

і знаю: ніщо не може мати над нами влади,

окрім