Читати книгу - "Останній дон"

Мерріон заговорив незворушним голосом:

— Якщо Атена не послухалася вас, дорогі мої, то не послухає й мене. Моє керівне становище на неї не вплине. Все це тим більше збиває з пантелику, що отак до смерті її перелякав безглуздий вибрик якогось недоумка. Чи не могли б ми від нього відкупитись?

— Спробуємо, — сказав Бенц,— але Атені до цього байдуже. Вона не йме йому віри.

Продюсер Скіппі Дієр додав:

— Ми намагалися взяти його за карк. У мене є приятелі в поліції, вони спробували його притиснути. Але він виявився горішком не по зубах. Його батьки — люди грошовиті й мають політичні зв'язки, а сам він затявся так, що не зрушиш.

— А скільки конкретно втрачає студія,— поцікавився Стюарт,— якщо картину закриють? Може, мені вдасться відшкодувати втрати на майбутніх кінокартинах?

Усі ніяково замовкли. Якщо Мело Стюарт знатиме справжні розміри збитків, то він, як Атенин агент, матиме в руках надто багато козирів. Мерріон не відповів, одначе кивнув головою в бік Боббі Бенца. З великою нехіттю Бенц почав виціджувати з себе:

— Фактичні витрати на цю мить становлять п'ятдесят мільйонів доларів. Гаразд, п'ятдесят мільйонів ми ще можемо проковтнути й забути. Але доведеться віддавати гроші за закордонний прокат, за тиражування на відеостудіях, до того ж не буде різдвяного «локомотивчика». Це може нам обійтися ще... — він затнувся, не бажаючи називати суму,— а до того ж слід додати прибуток, який ми втрачаємо... хай йому біс, двісті мільйонів доларів. Багато вам, Мело, доведеться відшкодовувати на нових контрактах.

Стюарт усміхнувся, подумавши, що йому доведеться підняти ціну на Атену.

— Тобто, фактично, реально виплачених коштів втрачаєте тільки п'ятдесят.

Коли заговорив Мерріон, від звичної лагідності в його голосі не залишилось і сліду.

— Мело, у скільки нам обійдеться повернення вашої клієнтки до роботи?

Всі зрозуміли справжній зміст сказаного. Мерріон вирішив діяти так, наче він має справу із звичайним шантажем. Для Стюарта натяк теж був украй прозорий. Скільки ти хочеш з нас здерти цією своєю дрібною оборудкою? То був прямий закид щодо його власної порядності, та в нього не виникло навіть наміру вдавати покривджену невинність. З Мерріоном таке не проходить. Якби це дозволив собі Бенц, тоді можна було б відреагувати гнівно й гостро.

У світі кіно Стюарт мав чималий вплив. Йому не було потреби лизати гузницю навіть Мерріонові. В його розпорядженні був хлівець на п'ять першорядних режисерів, не те що касових, але й справді обдарованих; двох касових зірок чоловічої статі та одну касову зірку жіночої — себто Атену. Це означає, що він мав у руках три особи, які могли дати зелене світло будь-якому кінофільмові. Та все ж мудріше не доводити Мерріона до злості. Стюарт тому й домігся впливу, що вмів обходити гострі кути. Звісно, тепер склалася виняткова ситуація, можна б і поживитись, але не дуже. Це один з тих рідкісних випадків, коли найбільший прибуток дасть щирість.

Щирість була найбільшим Стюартовим козирем, він справді вірив у те, що пропонував на продаж, а в талант Атени повірив ще десять років тому, коли ніхто навіть не чув про неї. Він вірив у нього й тепер. Одначе що він матиме з того, якщо переконає Атену повернутися під об'єктиви кінокамер? Звісно, тут можна щось заробити, звісно, і таку нагоду гріх нехтувати.

— Ідеться не про гроші, — гаряче заперечив Стюарт, упиваючить власного щирістю. — Можна запропонувати Атені ще один мільйон, і вона однаково не повернеться. Слід вирішити проблему з її так званим тривало відсутнім чоловіком.

Запанувала лиховісна мовчанка, увага кожного напружилась до краю. Адже названо суму. Може, це перший клин?

— Грошей вона не візьме, — уточнив Скіппі Дієр.

Діта Томмі знизала плечима. Вона ні на йоту не вірила Стюартові. Бенц невідривно пас очима Стюарта, що й далі спокійно дивися на Мерріона.

Мерріон оцінив слова Стюарта правильно. За гроші Атена не повернеться. Талант ніколи не буває такий хитрий, і тому він вирішив закрити нараду.

— Мело,— сказав він,— дуже обережно поясніть вашій клієнтці, що коли вона через місяць не почне зніматися, студія припинить роботу над фільмом і візьме збитки на себе. Відтак ми позиватимемо її за все, що вона нам завинила. Їй слід також знати, що в майбутньому вона ніколи не отримає ролі в найбільшій студії Америки, — з усміхом він обвів очима усіх присутніх.— Зрештою, що там у біса якісь п'ятдесят мільйонів!

Усі розуміли, що він не жартує, що його терпець урвався. Діта Томмі занепокоїлась. Для неї цей фільм означав більше, ніж для будь-кого іншого. Він був її дитям. У разі успіху вона перейшла б у категорію тих режисерів, котрих вважали за касових. Тоді вже її згода набувала б ваги зеленого світла. Саме це занепокоєння змусило її сказати:

— Попросіть Клавдію Де Лену порозмовляти з нею. Це одна з найближчих Атениних подруг.

— Не знаю, що гірше — зірка, яка злигається з кимсь із кінообслуги, чи яка дружить з письменником,— презирливо докинув Боббі Бенц.

Тут Мерріонові знов урвався терпець.

— Боббі, не внось недоречностей у ділову розмову. Попроси Клавдію порозмовляти з нею. Так чи так, а цій справі треба покласти край. У нас на черзі інші фільми.

Наступного дня студія «Лоддстоун» отримала чек на п'ять мільйонів доларів. Виписала його Атена Аквітан. Вона повертала отриманий за участь в «Мессаліні» аванс.

Отже, відтепер усе переходило до рук юристів.

Лише п'ятнадцять років знадобилось Ендрю Поллардові, щоб перетворити компанію «Тихоокеанська безпека» на найпрестижнішу охоронну організацію на Західному узбережжі. Почавши з офісу в готельному номері, він займав тепер чотириповерховий будинок у Санта-Моніці з більш як півсотнею постійного штатного персоналу, з півтисячею детективів та охоронців, що працювали за контрактом, плюс нестала резервна група, яка працювала з ним майже цілий рік.

«Тихоокеанська безпека» надавала послуги дуже багатим і дуже знаменитим. Вона захищала житла кіномагнатів як озброєною вартою, так і електронними приладами. Виділяла особистих охоронців для зірок та продюсерів. Виставляла людей в одностроях для стримування натовпів під час багатолюдних масових заходів, як-от вручення академічних нагород. Брала на себе такі делікатні справи, як контррозвідка з метою блокування можливих шантажистів.

Ендрю Поллард домігся успіху завдяки винятковому педантизмові. Він почав ставити знаки «ВОГОНЬ БЕЗ ПОПЕРЕДЖЕННЯ» на землях довкруг будинків своїх багатих клієнтів, уночі ті написи спалахували червоним сяєвом, крім того, у кварталах навколо обгороджених мурами кам'яниць ходили його патрулі. Персонал він добирав