read-books.club » Фентезі » Серце гріє 📚 - Українською

Читати книгу - "Серце гріє"

129
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Серце гріє" автора Інга Пфлаумер. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 73
Перейти на сторінку:
ситуації інтуїтивні рішення часто бувають найправильнішими. Щоправда, нині, коли вона піддалась пориву, Тара принизила людину, до якої була ой яка небайдужа… Але, рубаючи голову, за волоссям не плачуть.

Напружену тишу порушив господар, повідомив, що коні готові. Загін у гробовій тиші рушив у дорогу.

П’ятий день, місяць малого достатку

У Тріасі стояв вогкий передсвітанковий туман. Досвітні вулиці були пустельні, з дерев’яних будинків не долинало жодного звуку, містечко здавалося покинутим і похмурим. Колись вимощена камінням дорога була зовсім розбита, від вранішньої вологи вона перетворилася на брудне місиво, і лише деколи під копита коня потрапляли поодинокі камені й тишу сонної вулиці полохав різкий звук. Іншим часом місто здалося б Майї лиховісним, але зараз вона майже дрімала в сідлі, не звертаючи уваги на те, що її оточувало. Дорога видалася вкрай стомливою — за чотири дні подорожі вони зупинялися в кожному готелі при шляху, але зовсім не для того, щоб відпочити. Майстер Дарт тільки розмовляв із різними людьми на заїздах, і відразу по закінченні розмови п’ятірка вирушала далі. Та-вей опитував постояльців, хазяїв і навіть конюхів, сподіваючись знайти сліди зниклої команди — але та мов крізь землю провалилася. Принаймні одне стало відомо точно — назад послушники Ормрона не поверталися. Шукати їх потрібно було в Тріасі.

На другий день подорожі Тарі вдалось умовити Дарта переночувати в готелі. Від згадки про це Майя навіть у напівсні неприємно сіпнулася. Але попри антипатію, котру Майя відчувала до дівчини-воїна, сприймати її як ворога не вдавалось. У одному з придорожніх трактирів, поки Грей і Нел займалися кіньми, а Дарт розмовляв із хазяїном, до Майї причепився підпилий селянин. Дівчина так розгубилася, що якби не втручання Тари, котра одним ударом послала залицяльника в нокдаун, самим богам відомо, що могло статися.

І все-таки близькість, що виникла між Тарою і Дартом, дуже засмучувала Майю. Кожному було помітно, що молодий майстер виділяє Тару з-поміж інших членів загону. Якщо він говорив щось, то звертався здебільшого саме до неї, та й зараз вони їхали майже поруч…

Сумовита погода відбивала невеселі думки Майї. Незважаючи на слова грандмайстра Гая, дощів у цих місцях було цілком достатньо. Нічна злива вимочила дівчину з голови до п’ят — Майя в черговий раз потішилася зі своїх магічних здібностей, адже якби вона була простою смертною, довелося б їхати в мокрому одязі. А так на висушування дорожнього костюма пішло не більше десяти хвилин. Як вихована леді шляхетного походження, Майя не могла не запропонувати своїм супутникам також просушити одяг. Погодилися всі, крім Дарта — той легко впорався з цією справою сам. Грей, як завжди, полінувався — навіщо напружуватися самому, якщо можна скористатися послугами іншого. Нел, видно, вирішив, що це знак особливого ставлення з боку Майї, а в Тари просто не було вибору.

Туман розступався перед подорожанами, як річкові води. Обтікав вершників із двох боків і замикався за спиною, приховуючи пройдений шлях. Дерев’яні будиночки з темними вікнами, кам’яні колодязі, крислаті темні дерева випливали з туману й знову ховалися в ньому.

Нарешті Дарт зупинив коня біля великого двоповерхового будинку, складеного з темних колод. Зважаючи на все, це був дім старости. Інші вершники спішилися та підійшли до дверей.

На стукіт ніхто не відгукнувся. Дарт постукав знову. І ще раз.

Після чергової серії ударів за дверима почувся звук — ніби шаркали ногами. Двері прочинили — в обличчя майстрові дихнуло теплом і застояним повітрям.

— Чого треба? — прорипіли з-поза дверей.

— Мені потрібен староста. Можу я поговорити з ним?

— Нема нікого, — почулось у відповідь, і двері хряпнули.

Дарт знову постукав.

— Сказала ж, нікого нема, чого стукати!

— Але ви ж бо є, — відповів майстер.

З того боку довго обмірковували відповідь.

— Старости нема. Ідіть, звідки прийшли.

— І де його чорти носять о такій ранній порі? — непристойно голосно кинув Нел, і з будинку відразу відповіли:

— Звісно де, в копальнях. Де ж йому ще бути.

Майя замислилася. В одному з придорожніх заїздів їм сказали, що видобуток у шахті давно скінчено. Навіщо тоді старості в шахту?

— Що він робить у копальнях, якщо там уже руди не лишилося? — запитала Тара, повторюючи невисловлені думки напарниці. — І чому на вулицях нікого нема?

— Таж ми тут удосвіта, — знизав плечима Нел. — Сплять усі ще.

Майя похитала головою. Тріас не здавався сонним — він здавався покинутим. У передранковій тиші сонного міста завжди відчуваються приховані сили — так кров біжить у жилах героя, коли він спочиває, рух її не зупиняється, спить він, чи ні. Внутрішня енергія ци, що наповнює все живе, відчувається в кожній людині, у кожній живій і неживій істоті — в камінні, у воді, в будинках і колодязях. Місто спить, а ци струменіє, то сповільнюючи, то прискорюючи біг. Але в Тріасі не відчувалося цієї енергії. Тріас не спав, він був мертвим — позбавленим своєї сутності, свого маятника, в рухах якого — життя.

— Погане місце. Як тут взагалі люди живуть? — Нела пересмикнуло.

— Чекати на старосту нема сенсу. Потрібно знайти готель, — Дарт скочив у сідло й рушив, не чекаючи на решту.

— Як він мені набрид! Погляньте-но, які ми круті, ніхто нам не рівня, так, лакеї дрібнота, чоботи почистити, сорочечку випрасувати! — не втримався від зауваження напівдемон, але молодий майстер його вже не чув.

У готелі на загін чекав шокуючий сюрприз. Будинок виявився зовсім порожнім. Жодної людини в обідній залі, порожній шинквас, порожні кімнати, порожні кухня та стайня.

Вони оглянули всі куточки, Нел навіть у вбиральню зазирнув — нікого. По тому вирішено було перевірити сусідні будинки й за кілька годин знову зустрітися в порожньому холі готелю. Крізь сірі хмари прозирнуло тьмяне сонце, розсіяне світло пробігло непривітними вулицями й відразу знову зникло, наче злякалось побаченого.

— Узагалі нікого не зустрів. Порожньо, мов у п’яниці в кишенях, — відзвітував Нел.

— У другому будинку на площі була якась баба. Але вона зі мною розмовляти не схотіла, уявляєте? Вилаяла мене за стукіт останніми словами й прогнала геть. Дуже незручно вийшло. Я здивувалася до глибини душі! Мені, звичайно, теж не варто було так у двері довбати…

— Я зустріла діда. Цілковита руїна. Сказав, що всі інші в шахті. Як завжди, — перервала Майю Тара.

— Як ти змогла його розговорити? — здивувалася чарівниця.

Тара гмикнула:

— Він не встиг сховатися за двері.

Майя воліла не уточнювати, яким саме побитом Тара видобула інформацію з немічного старого. Один вигляд смаглявої, гнучкої, мов кішка,

1 ... 12 13 14 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Серце гріє», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Серце гріє"