read-books.club » Наука, Освіта » Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій 📚 - Українською

Читати книгу - "Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій" автора Володимир В'ятрович. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 93
Перейти на сторінку:
кінця дня 24 червня оволодіти районом Любліна».

З перших днів боїв на території України найбільш загрозливим було становище на території південної Волині та північної Галичини. У перший день вермахт просунувся на радянську територію на 35—50 км. Основний удар німецької 1-ї танкової групи та 6-ї піхотної армії було спрямовано на так званий «сокальський кордон» (межу сучасної Львівської та Волинської областей). Радянські війська концентрувалися на південний захід від місця прориву противника на Львівському «балконі». Якщо на захід від Львова німецькі війська просувалися доволі повільно, подолавши 100 км за тиждень і досягнувши міста тільки 30 червня 1941 р., то на північний схід від Львова вермахт уже за тиждень боїв вийшов у район старого польсько-радянського кордону, тобто просунувся на 300 км.

У ніч із 22 на 23 червня 1941 р. у Тернополі відбулася нарада за участі командувача Південно-Західного фронту генерал-полковника М. Кирпоноса, начальника штабу фронту генерал-лейтенанта М. Пуркаєва, члена Військової ради фронту (комісара фронту) М. Вашугіна, повноважних представників Ставки Верховного головнокомандування — генерала армії, начальника генерального штабу Червоної армії Г. Жукова й першого секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова. На цій нараді було обговорено наказ наркома оборони про перехід у наступ на територію противника. Після дискусії командувач фронту М. Кирпонос ухвалив «соломонове рішення», яке було катастрофічним за тих умов: він не віддав наказ військам про перехід до масштабного наступу на Люблін і не наважився на відхід до старого радянсько-польського кордону. Командувач наказав створити два ударні угруповання — північне (у районі Луцька) і південне (у районі Бродів). Ними було заплановано завдати удар у напрямку на Сокаль. Перед наступом військам Південно-Західного фронту потрібно було підтягнути сили з «львівського балкону», тобто перекинути їх із півдня на північ на 150—200 км. Завершити передислокацію планували до 25 червня. Але командування вермахту не бажало поступатися стратегічною ініціативою. Під час важких боїв 23—24 червня 1941 р. німцям удалося прорвати радянську оборону в районі Володимира-Волинського й захопити місто, оточивши й ліквідувавши 124-ту радянську дивізію. Негайно в прорив були кинуті 13-та й 14-та німецькі танкові дивізії з 3-го моторизованого корпусу, які форсованим маршем вирушили в напрямку Луцька й Дубна. Командування 6-ю радянською армією для ліквідації ворожого прориву уранці 24 червня розпочало контрудар силами 4-го механізованого корпусу в напрямку на Немирів. Корпус, яким на той час командував генерал А. Власов, до початку війни був одним із найпотужніших у Червоній армії. На його озброєнні перебувало 979 танків (із них 313 нових Т-34 і 143 нові танки КВ), об’єднаних у три дивізії. Однак, не маючи точного уявлення про те, де перебувають німці (які, прорвавши фронт, швидким маршем просувалися на схід) командування корпусу буквально «заганяло» своїх танкістів у трикутнику Немирів — Мостиська — Львів.

Тим часом наприкінці дня 24 червня 1941 р. німецькі танкові сили з 1-ї танкової групи Клейста розширили прорив у районі Луцька між 5-ю та 6-ю радянськими арміями до 50 км. Німецькі танкові дивізії націлилися в район Бродів і Дубна з подальшим наміром вийти в напрямку до Житомира.

Намагаючись зупинити просування противника, проти 1-ї танкової армії вермахту скерували радянські механізовані корпуси. Згідно з новим задумом командування Південно-Західного фронту, 4-й і 15-й радянські МК мали наступати з району Бродів до Радехова. Однак радянські танкові колони ставали жертвами ударів ворожої авіації. Прибувши на місце призначення, танки вступали в бій невеликими групами, не концентруючись і не очікуючи надходження пального та боєприпасів. Тож через декілька годин бою, вичерпавши пальне й боєприпаси, радянська техніка застигала нерухомо. Дивізії вермахту, які тримали оборону, задіяли всю наявну в них протитанкову артилерію, зірвавши радянський контрнаступ під Радеховом. На північ від Радехова, на Волині, 22-й радянський МК атакував 25 червня німецькі позиції в районі Луцька. Зав’язалися зустрічні танкові бої. Вдало маневруючи, 13-та і 14-та танкові дивізії вермахту зуміли обійти з флангу радянські війська, що наступали, і змусити їх перейти до оборони по річці Стир.

Попри невдачі, командування Південно-Західного фронту на чолі з М. Кирпоносом намагалося зупинити німецькі війська, кидаючи 26 червня в бій нові сили та резерви, які безперервно атакували противника.

Унаслідок того, що радянські польові аеродроми перед початком війни на Східному фронті були підтягнуті до кордонів на 10—15 км, німецька артилерія й авіація зуміли в перший день війни знищити понад 1800 радянських літаків, з яких понад 1500 — на аеродромах. Частину літаків полишали на аеродромах, піддаючись загальній паніці; німці захоплювали їх цілими й неушкодженими. До 30 червня 1941 р. радянські повітряні сили втратили 3150 літаків проти 670 німецьких. Масові втрати радянської авіації призвели до того, що Люфтваффе перехопило ініціативу в повітрі, завдаючи ударів по радянських наземних військах і комунікаціях, що спричинило колосальну паніку й втрату керівництва військами в Червоній армії. У зв’язку з цим за два тижні боїв в окремих місцевостях німці просунулися на 300—400 км на схід.

Через загальний хаос червоноармійці неодноразово просто розбігалися полями й лісами, кидаючи бойову техніку. Так, 28 червня 1941 р. у районі Немирова Львівської області німецька піхота оточила й розгромила 81-шу мотострілкову радянську дивізію, на озброєнні якої було 270 танків. Уся техніка була покинута, 70 % особового складу «зникло безвісти», зокрема командир дивізії полковник Варипаєв, заступник комдива полковник Барабанов, начальник штаба дивізії полковник Спесівцев та решта керівництва. До 24 червня 1941 р., тобто за два дні війни, «розпалися» 22-й МК і 27-й стрілецький корпус, які вступили в бої в районі Луцька й Володимира-Волинського.

Справжнім бичем для Червоної армії в умовах хаосу й паніки стало небажання рядових солдатів захищати сталінський режим і масове дезертирство. Особливо болісним було дезертирство офіцерів, зокрема високопоставлених. У мемуарах маршал К. Рокосовський згадував такий епізод початку війни: «24 червня 1941 р. у районі Клевані ми зібрали багатьох горе-воїнів, серед яких виявилося чимало офіцерів. Більшість цих людей не мала зброї. На наш сором, усі вони, зокрема офіцери, відпороли знаки відрізнення. В одній такій групі мою увагу привернув літній чоловік, що сидів під сосною. Своїм виглядом і манерами він не був подібний до солдата. Поряд із ним сиділа молоденька санітарка. Звернувшись до тих, хто сидів, — а їх було не менш ніж сто, — я наказав офіцерам підійти до мене. Ніхто не поворухнувся. Підвищивши голос, я повторив наказ вдруге й втретє. У відповідь — мовчанка й застиглість. Тоді я підійшов до старого оточенця, наказав йому встати й запитав, яке в нього звання. Слово „полковник“ він витиснув із себе

1 ... 12 13 14 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій"