Читати книгу - "Шлях Королеви, Алюшина Полина"

 - Тобі нема куди бігти, Кроте. Вислухай нас і, можливо, ми залишимо тебе живим. – Прогримів з висоти свого зросту Магума.

- Ось, значить, як?.. Ха,.. ви надто дурні! - Кротарікс відкрив під собою портал і вже було втік у зелені краї, але Магума встиг схопити демона-вампіра за хвіст і підкинути угору.

Ронал оглянув арену і знайшов антимагічний нашийник. Замахнувся. Кільце потрапило точно в ціль, заклацнувшись на шиї інкуба. Демон, падаючи, з усіх сил намагався розірвати нашийник, але їх йому не вистачало. Тоді він вирішив втекти звичайним шляхом. З камзола спало закляття трансформації, перетворивши його на перетинчасті крила. Він махнув крилами, почавши віддалятися від друзів, але Маль спритно дістала свій лук і випустила стрілу, з точністю до міліметра прошивши наконечником хрящ, який відповідав за рух лівого крила. Інкуб закусив губу і змушений був летіти якомога нижче до землі.

Тут настала черга королеви. Змахнувши своїми крилами, вона з одного разу подолала «Летифер». Натреноване та розігріте тіло сприяло швидкості та спритності своєї пані. Ще раз змахнувши крилами і присівши під час стрибка, дракониця злетіла в небо точно сокіл, залишивши на землі мереживний відбиток ґрунту, який розламався. Дівчина налетіла на інкуба та завалила його на землю. Чоловік проїхався по землі, випустивши пазурі на руках та ногах. Так йому вдалося зупинити ковзання за секунду до падіння на гострі вершини скель за обривом.

- Кротарікс, припини цю безглузду бійню і вислухай мене! - Лія повільно опускала свої крила.

- Я не збираюся слухати твої брехливі мови, драконе! Ти й твоя мати зіпсувала мені все життя!

- Я б так не сказала. - Дракониця повела рукою в бік Зоряного острова, який йшов вдалину. - Ти тут добре влаштувався. А моя мати була чесною і завжди кохала тебе.

- Ні, ні, це все брехня! Вона не дотрималася своєї обіцянки! Вона кинула мене! - Кротарікс, нарешті, підвівся і вирівнявся на весь свій зріст.

 - Вона загинула! Але все ще живе тут, у твоєму серці. – Повільно наближаючись, говорила Лія, витягнувши одну руку вперед. І раптом з очей Кротарікса потекли сльози.

- Не смій до мене наближатися! Нітрил обдурила мене, кинула! Нікому немає діла до мене! Я одинак і назавжди їм залишусь! – Відчайдушно кричав демон.

 - Ти покинув її гніздо, як пташеня, яке навчилося літати. Нітрил все життя готувала тебе до твого першого польоту. Вона готувала тебе зустрітися зі світом за стінами замку! – Лія також перейшла на крик. - Ти не маєш рації, і це ще не привід злитися на кожного, хто живе в цьому світі! Адже ти не знаєш напевно, що у світі не знайдеться людини, якій ти будеш не байдужий!

- Ти не знаєш, наскільки глибоку рану вона залишила мені!

 - Я знаю, як це - втрачати кохану людину, яку дуже любив, думав, що вона буде з тобою поруч завжди! Але треба подолати цей біль, забути як страшний сон і жити теперішнім часом. Кохані вмирають, але залишаються у наших спогадах, залишаються з нами назавжди.

- Мабуть, не всіх так легко відпускає минуле. - Кротарікс мимоволі заплющив очі, хитаючи головою, намагаючись відігнати свої спогади, але вони були сильніші за нього, солодкі і такі теплі, вони вискакували і вискакували з його пам'яті. Він згадав, як на перших порах тільки-но утвореного світу він опинився в тісному зв'язку зі хранителем. І як це вплинуло на всі його подальші втілення.

Демон упав навколішки, заплющивши очі руками, розридався ще сильніше. Лія підійшла до нього і взяла за плече:

 - Самотнім ти сам себе робиш. Ми прийшли допомогти тобі здолати темряву, яка засіла в твоєму серці. Тільки тобі вирішувати – залишатися на місці чи йти далі. - Світло королеви перекинулось на інкуба і той, зігрітий, відчинив двері своєї клітки, яка так довго відокремлювала його від світу. Він ступив уперед, але не жах і страх чекали його там, за брамою, а зелена галявина, на якій його вже чекала Лія зі своїми друзями. Кріт простяг їй руку і видіння зникло так само, як і темні хмари, які затуляли синє небо.

- Молодець! - Похвалила Лія демона, широко посміхнувшись і обійнявши.

 - Ваша Величносте! - Застережливо вигукнув Ронал. Йому вторив Гредхард:

- Лія!

- Все добре. Познайомтеся з нашим новим другом. - Повернулась Лія всім корпусом до своїх однодумців.

 У цей час з руки Кротарікса сповзла чорна мітка, очі очистилися від скверни і тепер він здався всім розгубленою дитиною, а не демоном, який прожив кілька тисячоліть. Магума перший підійшов до інкуба і несподівано скрикнув:

 - Рогата скотина, ти якого демона тут влаштував? Не люблять його, як же! Кинули його! Та, у тебе жінок, як крапель у океані, і кожна друга по тобі сохне!

- Тобі не зрозуміти мого болю, шафа, ти занадто старий для такого. - Іскоса подивився на старого приятеля Кротарікс.

- Старий? Я старий? Та, я, якщо хочеш знати, на кілька тисяч молодший за тебе! І я, взагалі, теж був присутній, коли імператрицю вбили, і при цьому я знав її мало не з пелюшок! Чому ти не знайшов мене, щоб оплакувати її смерть разом?

- Звідки мені було знати, де ти і чи взагалі живий? У мене, що, інших справ не було, як розшукувати тебе і плакатися в твої шорсткі плечі? – Огризнувся блідошкірий демон.