Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

Я накинула на його плечі ковдру і притулилась до нього, обняла однією рукою.

– Не переймайся, в Долінеї головний монстр – я. І що ще за раса Ньепи? Якийсь підвид людей?

Рік обережно повернувся до мене. Ковдра жалібно затріщала, але витримала.

– Раса – не підвид. Це як жителі півночі й півдня. Мешканці півночі стійкі до морозу, жителі півдня – до спеки. Зовні вони теж відрізняються, але й ті, й інші – люди.

– Тобто я все-таки людина? Кодло Ньепи з чужого світу? Як таке можливо?

Він дотягнувся до подушок і примудрився жодну не розпороти. Підштовхнув їх до мене, відгороджуючи мене від твердого поручня ліжка.

– Після смерті Дракона Нордеса Ньепа втекла до вашого світу. Пам’ятаєш, ти розповідала дізнавачу про дівчат, яких Аріна Керейра називала «варіантами»? Ми думаємо, що вони – далекі нащадки Ньепи.

– Ми?

– Кано єдиний, хто не вважає мене проблемою.

Я недовірливо похитала головою. Все збігалося, крім одного – в моєму світі про лускатих людей галасувало б телебачення.

– Там було вісім дівчат. По-твоєму, одного разу вони всі прокинуться такими, як… Ну, як я?

По підвіконню несподівано затарабанив дощ. Через дикого дракона, що осявав темне небо вогняними стрілами, я не звернула уваги на наближення хмар і зміну погоди, тому гуркіт важких крапель по металу змусив мене злякано здригнутися і щільніше притиснутись до Ріка.

– Не всі, – відповів він, прибираючи подалі небезпечні леза. – Можливо, хтось, крім тебе, справді успадкував здатності Ньепи. Якщо ця людина потрапить у Долінею… І якщо її спровокують… Наприклад, якщо одного разу посеред ночі її до напівсмерті налякає якийсь ідіот… Не будемо показувати пальцем, добре? Я зробив дурницю тоді, в музеї. Хотів внести свою лепту в залякування ластонської шпигунки, про яку базікав весь палац, але замість дурної фанатичної маріонетки зустрів тебе.

– Що ти говорив таким урочистим тоном? Я не зрозуміла ні слова.

Рік розсміявся:

– Краще тобі не знати. Чесно.

– Якісь вульгарності?

– Промову Теренса Освіченого, героя поеми Оріейми «Зцілення вогнем». Дуже відомий твір про ритуальне спалення принцеси Еріноль. В юності я не раз брав участь у студентських постановках.

– Сподіваюсь, я потрапляла у фрази принцеси?

– Щодо диби було навіть вдаліше за оригінал.

Дощ прогнав дикого дракона з горизонту. Стало темно, і лише вдалині зрідка проскакували слабкі спалахи блискавок. Грому я поки не чула, і починала підозрювати, що то палахкотять не електричні розряди, а пустує виводок малих дракончиків.

– Мені час, Аню. Я маю піти, перш ніж мене помітять.

Рік зник. Я відчула швидкий дотик гарячих губ до свого лоба, а потім виявилося, що мої руки обіймають порожнечу.

– Ріку!

Марно.

Я поспішила витягнутися на ліжку і насолодитись хвилинами лежання без луски. Зауважила, що ковдра на подив ціла, хіба що порізана по краях. Побачила за вікном стрімкий політ дракона і вирішила вважати його місцевим аналогом падаючої зірки. Бажання загадала, уявіть собі. Не про повернення додому – це залежало не стільки від удачі, скільки від докладених зусиль. Я хотіла знову зустріти Ріка, і начхати, що романтиці в моєму долінейському житті не було місця.