Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

39.1

Я готовий, і “допомагав” з першого дня, як він отримав спадок, на який не заслуговував. І тепер не заслуговує, але заповіт не перепишеш, тому я просто хочу знищити. Щоб батько там, у пеклі, дивився і розумів, як він помилився, прийнявши цього байстрюка і подарувавши йому половину того, що мало належати мені.

— Привіт, брате, — Дор зустрічає мене біля сходів. 

Темні очі випромінюють гнів, але не здивування. Ніби іншого він від мене не очікував. Що ж, Андрій ніколи не вмів стримувати власних емоцій.

— Брат?! — цідить Андрій у відповідь.

Але так і не встигає продовжити речення, бо наші погляди приковує Тетяна. Вона стоїть на другому поверсі й, усміхнувшись нам, починає спускати донизу.  Чому вона так усміхається? Начебто привітно, але в очах такі вогники палають, наче прибити когось хоче. 

“Вродлива, сучка породиста”, — думаю, дивлячись на неї. Забрав би собі, вона була б розкішною іграшкою. Той самий варіант, коли і сам милуєшся, і в люди не соромно вивести. Та хто ж віддасть? Стас, певно, з неї не злазить. А Андрій очима трахає. А можливо, не тільки очима. У них такі стосунки, біс їх розбереш. І Тетяна між ними пів життя, як між двома вогнями. Але вона все ще тут. 

Переводжу погляд на Андрія. Ледь не втрачаю маску на обличчі, зустрівшись з його поглядом, сповненим гніву. Я ж розраховував, що він попливе від вигляду жінки, адже білявочка постаралась — он як нарядилась! Туфлі взула, зачіска, макіяж. Певен, що перед тим, як вийти з кімнати, бирки від білизни відрізала!

І тут я чітко розумію: Доронін надто злий, як  вовк, адже овечка почала зазіхати на його! 

Доронін за таке карає! От тільки я не овечка. Я такий самий хижак, як і він.

— Привіт, Тетяно, — швидким кроком прямую до неї. 

Жінка якраз ступає на останню сходинку, і я подаю їй руку, щоб не впала. Зламати її тоненьку шию не входить у мої плани. Поки що. Бо, як я вже встиг усвідомити, мені не варто планувати, однаково ні чорта не виходить.

Скільки планував — все дарма. Скільки раз намагався втопити корабель під назвою “Доронін” — нічого не вийшло. Він немов завжди на запас має рятувальну шлюпку. 

Стас — ось його острів стабільності, рятувальна команда і надійно прикритий тил. А я занадто пізно це зрозумів. 

От і я не планую. Хіба що образно, а далі по ситуації, як сьогодні. Навіщо псувати собі настрій через те, що все сталось не так, як було прописано у голові? 

— Маєш чудовий вигляд, — підіймаю руку Тетяни до свого обличчя і цілую тильну сторону її долоні, — неперевершений, — не знаю, чи бачить Таня мій хижий вищир, але він відображається у її великих очах, варто нам зіткнутися поглядами.Однак жінка в мить опановує себе і знову усміхається, наче нічого не помітила. Можливо, так вихована, а можливо, подумала, що їй здалося.

— Привіт, Костю, — її мила усмішка награна, ніби кричить одним поглядом: “Козел”. — Я так розумію, ти у справах зайшов?

Коле у саме серце, стерво, знущається, а я ще ширше усміхаюся. Так само награно.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно