Читати книгу - "Віннету І"

не радилися. Єдине, що мені доручили зробити, — це запакувати вимірювальні пристрої, і для цього Віннету дав мені багато м’яких вовняних ковдр. Ми, як завжди, сиділи разом протягом усього вечора, але про заплановану подорож не було сказано жодного слова. А коли я лягав спати, то зовсім не почувався так, ніби збираюся в далеку дорогу. Спокій і незворушність індіанців передалися й мені. Вранці мене розбудив Гоукенс, сказавши, що все готово і можна вирушати. День щойно почався, і холод осіннього ранку доводив, що з поїздкою не варто зволікати.

Після короткого сніданку всі ми у супроводі мешканців пуебло спустилися до річки, де мала відбутися ще не знана мені церемонія — шаман мав передбачити, чи вдало пройде наша подорож.

На цю церемонію зійшлися й апачі, які мешкали по сусідству з пуебло. Наш великий віз усе ще стояв на місці. Його ми не могли взяти зі собою, бо він був надто важким і завадив би нам швидко пересуватися. Та й віз той уже використовувався як «святилище» шамана, який обвішав його ковдрами і сам заховався всередині.

Глядачі оточили віз колом. І тут почалося «священнодійство» червоношкірих, яке я подумки охрестив «виставою». Під час цієї вистави з воза долинало голосне ричання і повискування, ніби там билася сотня котів із сотнею псів.

Я стояв поміж Віннету і його сестрою. В ту мить було особливо помітно, наскільки вони схожі, бо Ншо-чі була вбрана у чоловічий одяг. Її вбрання дуже нагадувало одяг брата. Вона не мала нічого на голові, а волосся було заплетене у тугу косу, як і його волосся. На поясі в неї висіли численні мішечки з різним умістом. Окрім того, з-за пояса стирчав ніж і пістолет, а за спиною висіла гвинтівка. Її стрій був новенький і прикрашений кольоровими китицями та вишивкою. Вона мала войовничий вигляд, але водночас настільки жіночний, що всі погляди були звернені тільки на неї. А оскільки я вбрався у подарований мені костюм, то ми всі втрьох виглядали майже однаково.

Я не намагався надати своєму обличчю урочистого виразу, коли почалася церемонія, бо Віннету прошепотів мені:

— Мій брат ще не знає цього звичаю, тож він потай сміятиметься з нас.

— Я ніколи не сміюся з релігійних обрядів, навіть якщо не розумію їх, — відповів я.

— «Релігійний» — це правильне слово. Те, що ти побачиш тут, — не просто поганське бурмотіння, кожен жест і кожне слово шамана мають сенс. Те, що ти зараз чуєш, — це голоси добра і зла, які розмовляють одне з одним.

Так само він пояснював мені значення танцю шамана.

Після ричання з воза почулося виття, яке то гучнішало, то затихало. Гучніше виття означало, що шаман бачив погане, а тихіше — що на зміну поганому приходило добре. Так тривало доволі довго, а після цього шаман раптом вискочив із воза і з лютими криками почав бігати по колу. Згодом його рухи ставали все повільнішими. Крики припинилися. Страх, який йому так добре вдавалося імітувати, перестав ганяти його по колу, і шаман почав повільний чудернацький танець, химерності якому додавала страшна маска на його обличчі, а також дивні, а часом і страшнуваті предмети, якими було обвішане все тіло шамана. Цей танець він супроводжував монотонним співом. І спів, і танець спершу були рухливими, але поволі ставали спокійнішими, аж поки цілком не втихли, тоді шаман сів на землю, опустив голову, низько схиливши її між колінами. Досить довго просидівши так цілком нерухомо, він раптом підскочив і оголосив підсумки свого провидницького ритуалу.

— Слухайте, слухайте уважно, сини і доньки апачів! Я розповім вам те, що показав мені Великий Дух Маніту. Інчу Чуна і Віннету, вожді апачів, а разом з ними і Вбивча Рука, наш білий вождь, їдуть геть зі своїми червоними й білими воїнами, щоби супроводжувати юну доньку нашого племені Ншо-чі до житла блідолицих. Добрий Маніту готовий захищати їх. З ними трапляться різні пригоди, але вони без втрат повернуться до нас цілими і здоровими. Ншо-чі, яка залишиться серед блідолицих на довший час, також щасливо повернеться додому, і тільки одного з них ми ніколи більше не побачимо.

Він зупинився і опустив голову, щоб продемонструвати свій сум із цього приводу.

— Уфф, уфф, уфф! — вигукнули червоношкірі, засмучені і зацікавлені, але ніхто не наважився запитати, кого ж він має на увазі.

Оскільки шаман довший час був зігнутий, мій друг Сем Гоукенс урешті не витримав.

— Хто це має не повернутися? — запитав він. — Нехай шаман скаже нам!

І той, до кого звернувся Сем, махнув на нього рукою, витримав ще одну тривалу паузу, а потім підняв голову і подивився на мене.

— Було б краще не питати про це, — вигукнув він. — Я не хотів називати імені. Але Сем Гоукенс, цей допитливий блідолиций, змусив мене. Вбивча Рука не повернеться до нас більше ніколи! Незабаром його спіткає смерть. Усі, кому я обіцяв щасливе повернення додому, нехай стережуться і тримаються не надто близько від Убивчої Руки, якщо не хочуть і самі піти з життя. Поряд із ним вони в небезпеці, а вже трохи оддалік їм нічого не загрожує. Так сказав Великий Дух. Хуґ!

Після цих слів він повернувся назад до воза. А червоношкірі ніяково дивилися на мене і знаками показували, що їм страшенно прикро. Відтепер я був для них чужаком, якого слід було уникати.

— Що таке сказав цей чоловік? — запитав Сем. — Ви маєте померти? Нікому, крім цієї баранячої голови, таке і на думку не спаде! Ця маячня могла народитися