Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Привіт, Лісбет, — сказала від дверей адвокат Анніка Джанніні.

— Привіт.

— За кілька хвилин тебе забере поліція. Я принесла тобі одяг. Сподіваюся, розмір підійде.

Лісбет з підозрою поглянула на кілька пар акуратних темних брюк і світлі блузки.

Забирати Лісбет Саландер прибули дві одягнені у форму жінки з ґетеборзької поліції. До слідчого ізолятора вона відправилася у супроводі свого адвоката.

Коли вони, вийшовши з палати, проходили по коридору, Лісбет помітила, що за нею з цікавістю спостерігає кілька чоловік з персоналу. Вона їм привітно кивнула, і хтось помахав у відповідь рукою. Біля стійки чергового ніби випадково виявився Андерс Юнассон. Вони поглянули одне на одного і кивнули. Лісбет відзначила, що не встигли вони завернути за ріг, як Андерс Юнассон попрямував у бік її палати.

Під час усієї поїздки Лісбет Саландер не обмовилася з поліцейськими жодним словом.

У неділю о сьомій годині ранку Мікаель Блумквіст закінчив роботу, закрив ноутбук і трохи посидів за письмовим столом Лісбет Саландер, спрямувавши перед собою невидющий погляд.

Потім пішов до її спальні і поглянув на гігантське двоспальне ліжко. За хвилину він повернувся назад у кабінет, узяв мобільний телефон і подзвонив Моніці Фігуеролі.

— Привіт. Це Мікаель.

— Привіт. Ти вже встав?

— Я тільки-но закінчив працювати і збираюся лягати спати. Хотів просто відзначитися.

— Чоловіки, які телефонують просто відзначитися, завжди мають задні думки.

Він засміявся.

— Блумквісте, якщо хочеш, можеш приїжджати спати сюди.

— З мене буде кепська компанія.

— Я вже якось це переживу.

Він узяв таксі і поїхав на Понтоньєрґатан.

Еріка Берґер провела неділю в ліжку з Ґреґером Бекманом. Вони лежали, розмовляючи або дрімаючи, а ближче надвечір одяглися і зробили довгу прогулянку до пристані і навколо селища.

— Перехід до «СМП» був помилкою, — сказала Еріка Берґер, коли вони повернулися додому.

— Не говори так. Зараз тобі важко, але ж ти знала, що так буде. Коли ти освоїшся, все владнається.

— Річ не в роботі. Впоратися з нею я можу. Річ у ставленні.

— Гм.

— Мені там не подобається. Але кинути все через кілька тижнів не можна.

Вона похмуро сіла за кухонний стіл і втупилася прямо перед собою байдужим поглядом. Такою пригніченою Ґреґер Бекман дружину ще ніколи не бачив.

Інспектор кримінальної поліції Ханс Фасте вперше особисто зустрівся з Лісбет Саландер у неділю, о пів на першу, коли жінка-поліцейський з Ґетеборґа ввела її до кабінету Маркуса Ерландера.

— До тебе, одначе, виявилося нелегко добратися, — привітав підозрювану Ханс Фасте.

Лісбет Саландер зміряла його довгим поглядом і вирішила, що він ідіот і факт його існування не вартий її уваги.

— Інспектор поліції Гунілла Верінґ супроводжуватиме вас під час транспортування до Стокгольма, — сказав Ерландер.

— Ага, — відповів Фасте. — Тоді відразу й поїдемо. Саландер, там є багато охочих з тобою серйозно поговорити.

Ерландер попрощався з Лісбет Саландер, але вона не відповіла.

Для простоти вони вирішили відвезти ув’язнену службовою машиною. Гунілла Верінґ сіла за кермо. На початку дороги Ханс Фасте сидів на передньому сидінні, повернувши голову назад і намагаючись розмовляти з Лісбет Саландер. Але на той час, як вони проїздили Алінґсос, у нього затерпла шия і він од цієї затії відмовився.

Лісбет Саландер розглядала пейзаж за бічним склом і, здавалося, взагалі не помічала, що на світі є інспектор Фасте.

«Телебор'ян має слушність, — подумав Фасте. — Вона ж, чорт забирай, справді розумово відстала. Нічого, в Стокгольмі ми це поправимо».

Він періодично косився на Лісбет Саландер, намагаючись скласти собі уявлення про жінку, за якою так довго ганявся. Навіть у Ханса Фасте виникли деякі сумніви, коли він побачив цю тендітну дівчину. Він задумався над тим, скільки ж вона важить, але потім згадав, що вона лесбіянка і, отже, не справжня жінка.

Разом з тим із сатанізмом, мабуть, вийшло перебільшення — на сатаністку вона якось не тягнула.

Хоч як це смішно, але він відчував, що з набагато більшим задоволенням заарештував би її за ті три вбивства, через які її спочатку розшукували, позаяк упоратися з пістолетом може і тендітна діваха, проте там підозри вже були з неї зняті. Тепер же її заарештували за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ватажкам «Свавельшьо МК», у чому вона безперечно винна, і є технічні докази на випадок, якщо вона спробує відмагатися.

Моніка Фігуерола розбудила Мікаеля Блумквіста близько години пополудні. Перед цим вона сиділа на балконі, дочитуючи книжку про античне сприйняття бога, і хропіння Мікаеля, що доносилося із спальні, давало їй відчуття спокою. Увійшовши до спальні і поглянувши на нього, вона усвідомила, що захопилася Мікаелем так, як уже кілька років жодним чоловіком не захоплювалася.

Це відчуття здавалося приємним, але тривожним — адже навряд чи можна було сподіватися, що Мікаель Блумквіст стане постійною частиною її життя.

Коли він прокинувся, вони пішли на Північну набережну озера Меларен і випили кави. Потім повернулись до неї додому і до вечора кохалися. Мікаель пішов о сьомій годині, і в ту ж мить, коли він поцілував її в щоку і зачинив за собою двері, на Моніку найшла журба.

О восьмій вечора неділі до Еріки Берґер навідалася Сусанн Ліндер. Оскільки Ґреґер Бекман повернувся, ночувати у них вона не збиралася, і її візит з роботою був ніяк не пов’язаний. За ті кілька діб, поки вона жила у Еріки на правах нічного гостя і годинами розмовляла з нею на кухні, вони встигли здружитися. Сусанн симпатизувала Еріці і бачила, що та в цілковитому розпачі, хоча і намагається не подавати виду. З удавано незворушним виглядом Еріка щодня вирушала на роботу, але насправді все її єство було переповнене страхом.

Сусанн Ліндер підозрювала, що цей страх викликано не лише діями «Отруйного пера». Проте опіку над Ерікою Берґер ніхто на неї не покладав і проблеми останньої її не стосувалися. Сусанн поїхала до Берґер, просто щоб її відвідати і дізнатися, чи все гаразд. Вона побачила Еріку з чоловіком на кухні, тихих і пригнічених. Здавалося, вони провели неділю за обговоренням якихось серйозних речей.

Ґреґер Бекман поставив каву. Не встигла Сусанн Ліндер пробути в них і кілька хвилин, як у Еріки задзвонив мобільний телефон.

Кожного разу, як лунав дзвінок, Еріка Берґер брала слухавку з очікуванням раптом вибухлої катастрофи.

— Берґер.

— Привіт, Ріккі.

Мікаель Блумквіст. Дідько. Я не повідомила йому про зникнення папки з документами Берґшьо.

— Привіт, Мікке.

— Саландер сьогодні увечері перевезли до слідчого ізолятора Ґетеборґа, щоб чекати завтрашнього транспортування до Стокгольма.

— Ясно.

— Вона передала… повідомлення для