Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"

«Може, Інґрида у себе? — подумав він. — Просто поки що немає потреби вмикати світло?»

Клаудіюс зупинився перед дверима, на яких з’явилася металева емальована табличка з іменем «Беатріс» блакитними літерами на білому тлі. Засмучено похитав головою. Постукав двічі в двері і, не дочекавшись відповіді, піднявся до себе.

Ласло і Тиберій зустріли його похмуро. Обоє сиділи за столиком біля вікна, на столику дві відкриті пляшки пива. Не привіталися.

Клаудіюс відчув себе винним перед угорцями. Перспектива жити в одній кімнаті з двома сусідами, у яких тепер є до нього претензії, його не втішила.

— Я нічого у нього не просив. Він мені сам віддав ключі від кроликів, — сказав миролюбно Клаудіюс.

Тиберій підняв погляд на прибульця, на обличчі невдоволена, гірка посмішка.

— Пішли в паб, я пригощаю! — запропонував Клаудіюс.

Ласло і Тиберій здивовано перезирнулися і звелися на ноги.

«Все ж таки вони непогані хлопці», — міркував Клаудіюс, спуска­ючись сходами та прислухаючись за спиною до їхніх кроків.

Десять хвилин, які розділяли колишній готель і найближчий до них паб, пройшли мовчки. Але вже всередині, в затишній, неяскраво освітленій залі, прикрашеній розвішеними по стінах ключками для гольфу та спортивними кубками, які стояли безконечними рядами на полицях, прибитих під самою стелею, угорці розслабилися. Взявши три пінти «Ґіннесса», майстри кролячих кліток сіли за кутовий столик. Цокнулися голосно пивом і зробили по вагомому ковтку. Балакали угорці англійською гірше за Клаудіюса, і це тільки додало йому впевненості.

Уперше за весь час спільної роботи всі троє змогли потеревенити вільно, розповісти про себе та свої проблеми.

Тиберій раніше жив у Будапешті, точніше, в Пешті, бо Буда міститься по інший бік Дунаю. Працював у китайців у забігайлівці.

— Уявляєш, скільки вони мені платили, якщо вони собі майже нічого не платять?! — збуджено питав він, нависаючи над столом із гальбою «Ґіннесса» в руці. — Двісті євро на місяць! Це при тому, що звичайна зарплата у нас — чотириста! Тут хоч до восьмисот виходить, плюс оплачене ліжко!

Ласло приїхав із села. Поскаржився тільки на те, що угорською, крім Тиберія, нема з ким поговорити.

— Може, ви погано шукали? — припустив Клаудіюс. — Тут, мабуть, є багато інших угорців.

Тиберій похитав головою.

— Угорці зазвичай за кордон не їдуть, — сказав він. — Вони залишаються вдома і п’ють. А потім вішаються від депресії! У нас перше місце в світі за самогубствами!

— Ні, перше місце у Литви! — не погодився Клаудіюс. — У нас точно перше місце! У нас про це постійно в газетах пишуть.

Ласло і Тиберій поглянули на Клаудіюса з недовірою.

— Кожна жаба своє болото хвалить, — сказав після хвилинного мовчання Тиберій.

— А чому в Угорщині стільки самогубств? — поцікавився Клаудіюс, допивши пиво.

— Люди знають, що раніше, коли ми були імперією, жилося краще. А тепер криза. Будинки в Будапешті всі сірі, у міста немає грошей на ремонт, на фарбу. Та й узагалі, на якого дідька нам ця Європа здалася?! Можна було б і так сюди гастарбайтерами їздити.

— Ні, те, що ми в Європі — добре, — долучився до розмови Ласло. — Та Європу треба годувати, а у нас, крім сільського господарства, в країні нічого не залишилося. А самогубства, гадаю, ще через те, що нас ніхто із сусідніх народів не розуміє. Усе через мову! Ніхто з іноземців угорську не вчить, а це означає, що нам доводиться вчити чужі мови, щоб нас розуміли. А мови нам не дуже даються. Хіба що німецька...

— Так, англійська у вас не дуже, — погодився Клаудіюс. — Ще по пиву?

Хлопці погодилися.

Рудий бородатий бармен налив ще три пінти. Клаудіюс поставив їх на стіл, і розмова продовжилася.

— Мова у нас не європейська, звісно, — зітхнув Ласло. — Якби її якось спростити...

— А як буде угорською «дурень»? — поцікавився Клаудіюс.

— Bolond.

— А «мудак»?

— Faszfej. А як буде литовською: «Я тебе кохаю?» — своєю чергою, спитав Ласло.

— Aš тave myliu. А як буде угорською: «Пішов на хер!»?

— Menj a picsába!

— О-о, — багатозначно протягнув Клаудіюс, і його рука сама потягнулася за пивом. — Треба буде запам’ятати!

— Добряче пиво, у нас такого не роблять, — змінив тему Ласло. — Англійці все ж таки багато чого вигадали!

— Атож, — підтвердив Тиберій. — Тільки я ще ні разу тут із англійцем не балакав, не зустрічався! Самі румуни, поляки, болгари, литовці, — при останньому слові він зиркнув на Клаудіюса і змінив серйозний вираз обличчя на посмішку.

Клаудіюс задумався і збагнув, що він також ще жодного англійця тут не зустрів. Тобто він їх, мабуть, бачив серед перехожих у Лондоні, може, за кермом машин, які проїжджали по Гай-стрит в Ішері, але щоб так — обличчям до обличчя, та ще й із розмовою! Ні, не було ще такого!

— Я теж, — сказав він. — Ми тут із грудня! І жодного англійця!

— Вони на півночі живуть, — тоном знавця заявив Ласло. — Коли з півдня сюди такі, як ми, понаїхали, то вони на північ перебралися. Точно!

Клаудіюс озирнувся навсібіч. За одним столиком сиділи і пили пиво пристойно одягнені негри, за іншим — чи то корейці, чи то японці, троє чоловіків, також пристойно одягнених. За третім — явно слов’яни, бо з їхнього боку раз по раз долинала російська лайка, але з легким акцентом, що свідчило, що вони користувалися матюками «за ліцензією», вони не були для них рідними.

Погляд Клаудіюса зупинився на барменові. Рудий чолов’яга з рудою бородою, з широким обличчям і великим носом, імовірно, був англійцем.

— О, давайте вперше побалакаємо зі справжнім англійцем, — весело запропонував Клаудіюс, показуючи на бармена рукою. — Ми ж усе таки в Англії!

Всі троє піднялися з-за столу і з пивом у руках сіли за барну стійку навпроти бородатого бармена.

— З вами можна порозмовляти? — ввічливо запитав Клаудіюс. — Ви ж англієць?

— Який я вам на хрін англієць? — обурився бармен. — Я ірландець, із Кірка! Про що хочете балакати?

Настрій спілкуватися у Клаудіюса вивітрився. Але угорці все ж були налаштовані на продовження бесіди, їм було байдуже, з ким теревенити.

— А яке ще є темне англійське пиво, крім «Ґіннесса»? — поцікавився Тиберій.

— «Ґіннесс» — ірландське пиво, — твердо заявив бармен. Але потім цілком миролюбно порадив спробувати два інших сорти ірландського темного.