Читати книгу - "Сибіріада польська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ну побачимо, побачимо... А ти, малий, завези одну бочку води до дитсадка і повертайся додому. Тільки поспішай, бо мені завідуюча голову одірве.
Поляків набили у кілька камер, без будь-якої селекції. Люди з Червоного Яру опинилися разом. Тільки Мантериса з ними не було. Майже протягом цілої ночі не заплющили очей, ламаючи собі голову, як вибратися з ситуації, в якій опинилися. Передбачували два виходи, але обидва погані: візьмуть радянські паспорти, прощай тоді надіє на повернення до Польщі. Не візьмуть, найпевніше потраплять тоді за кару до гулагу або знов загонять їх кудись до глухої тайги. А окрім цього, в кожного були якісь особисті справи й клопоти: сім’ї, малі діти. Що робити, що робити?
— Холера, і так зле, і так недобре! Пане Майку, ви тут найстарший із нас, що ви про це все думаєте?
Старий Майка сидів у кутку камери з приплющеними очима, мовчав. Зібралися навколо нього.
— Ви цікаві, що я собі думаю? Не знаєте, на що зважитися? Я також не знаю. Обидва виходи собаці на буду можуть придатися. Але одне знаю напевно: важко передбачити, що з людиною за хвилину може статися, а що допіру колись там, після війни. Всіляко ще на цьому світі може бути. З нами також. І то з тими руськими паспортами або без них...
— То що тоді радите?
— Анічого. Чекати. Вони також там, мабуть, радяться, турбуються, що з нами робити. А може, тільки на передержання нас беруть?
— А як нам не уступлять?
— Кажуть, важко! Тільки нерозумна нетля сама у полум’я летить.
На цей раз Сташек вирішив забрати з собою Тадека, не мав його біля кого залишити, ну і про себе розраховував на те, що коли завезе воду до дитячого садка, то може дістануть там щось поїсти. Поставив малого на полоз саней ззаду бочки і наказав йому міцно триматися. Сам, правлячи Карим, сів спереду. З допомогою знайомих баб набрав води з ополонки. Сонце пригрівало сильно вже кілька днів. Довкола ополонок лід поволі починав кришитися. Вода збиралася в глибоких упадинах, розливалася по льоду великими калюжами. Баби остерігали Сташека наввипередки:
— Уважай, синку, надто близько до ополонки не підходить, борони, Боже, не під’їжджай. Бачиш, який лід став крихкий?
У завідуючій дитсадка не розчарувався. Не тільки накормила їх густим круп’яним супом, але на додаток ще по шматку хліба дала. Була явно у кращому настрої, ніж учора, бо підсіла до них, коли їли, і розпитувала про все. Вже від’їжджав з порожньою бочкою, коли завідуюча вибігла на ґанок.
— Знаєш що, хлопче, а може б ти сьогодні привіз мені ще одну бочку, щоб я завтра вранці не мала з водою клопоту? Зможеш?
— Добре, прошу пані, привезу.
— Ну то дуже добре. А батькові скажи, що твого брата можу прийняти у дитячий садок. Шкода, що раніше ти мені про це все не сказав.
— Добре, прошу пані, скажу. А воду зараз привезу. Віо, Карий, віо!..
Сонце схилялося до заходу. Як завжди перед вечором вхоплював раптовий, гострий приморозок. Хрустіли заледенілі стежки, водяні калюжі замерзали під морозом. Слизько. Сташек радів, що йому сьогодні все так удалося. Тадек накормлений і, може, навіть до того дитсадка буде ходити. А коли цю додаткову бочку води привезе, то, може, завідуюча ще їм щось дасть? Директор Рудих буде задоволений. Тато також. Але ж здивується, що він з усім справився. І навіть Тадека до дитсадка влаштував.
— Віо, Карий, віо!
Карого не треба було підганяти. З пустою бочкою дорогою з горбика бігти йому було легко. Тільки що було надто слизько, особливо, що вже давно позагублював підкови, а ніхто своєчасно не завів його до коваля. Та окрім цього, саньми погано завертало на слизьких стежках, шарпало хомутом, било посторонками по боках. Стрімкий з’їзд до ріки біля кінотеатру. Мабуть, Санька зі своєю бандою там стоїть. Санька! Напевно Санька. Дивиться, бачить і певно Сташеку заздрить, як той конем справно поводить.
Різкий поворот до ріки. Бочка небезпечно захиталася на слизькому ПІВКОЛІ.
— Держись, Тадзю, міцно держись!
Наляканий Сташек з усією силою потягнув віжки. Але Карий вже зірвався у галоп.
— Тпрри, Карий, тпрри. Стій, Карий!
Кінь галопував. Явно наляканий хропів, іржав. Копита задніх ніг, витягнуті в галопі, ритмічно били в бочку спереду. На мить Сташек побачив ще відкритий простір обледенілої ріки, кілька бочковозів і прірви ополонок у віддалі. Сильний удар бочки у високий схил, хлопець стрілою вилетів із саней і упав обличчям на обледенілу стежку. Заболіло, запаморочилося в голові, зірки в очах. «Тадзю, Тадзю, Тадзю». Пробував підвестися. Щось тепле заливало йому очі, на губах відчув солоний смак крові! Карий! Карий! Сташек дряпався рачки, витріщував баньки у напрямі великої ополонки. Крізь сльози і кров, з шумом у розболілій голові встиг ще помітити, як тоне в ріці обледеніла бочка, як втягує за собою Карого, який дико іржав, розпачливо бив копитами об край ополонки. А потім уже тільки темрява...
12Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сибіріада польська», після закриття браузера.