Читати книгу - "Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст."

Розумовський, далі живучи у Петербурзі або за кордоном, тільки в останні роки життя повернувся в Україну. Помер у 1803 р. в Батурині; похований тут же, у завершеній того самого року на його кошт Воскресенській церкві, що існує донині (прах гетьмана в пошуках коштовностей потривожили вже за радянських часів, тож його гріб не зберігся). Місцевий переказ, пов'язуючи двох батуринських гетьманів – Мазепу і Розумовського, оповідає, що церкву побудовано з цегли так званого Мазепиного стовпа – башти, яка уціліла після погрому Батурина 1708 р.

56

Вона скінчилася Кучук-Кайнарджійським миром 1774 р., згідно з яким Росія отримувала частину Чорноморського узбережжя, а Кримський ханат оголошувався незалежним від Туреччини, тобто фактично підпадав під контроль імператриці. У 1783 р., спровокувавши в Криму внутрішні усобиці, російський уряд скинув останнього хана Шагін-Гірея з престолу і приєднав Крим до володінь імперії. На той час припадає величезна хвиля еміграції з Криму до Туреччини: з приблизно 400 тис. його населення виїхало близько 200 тис.; ще близько 40 тис. осіб християнського віросповідання у 1778 р. було примусово переселено в Приазов'я.

57

Мається на увазі Табель про ранги – законодавчо встановлений Петром І у 1722 р. порядок проходження служби державними чиновниками. Табель встановлював 14 рангів (чинів) по трьох видах: військові, штатські і придворні, що асоціювалося з належністю до дворянського стану.

58

Варто нагадати, що така сукупність прав діяла в українських землях з кінця XIV – середини XV ст. як законодавчо оформлена і в Короні Польській, і у Великому князівстві Литовському, поширюючись не лише на шляхту, але й на решту вільних прошарків населення (пор. розд. III, § 1–2).

59

Ідеї "Історичної довідки" згодом у публіцистичній формі знайдуть вияв у часто згадуваній "Історії Русів", що дало підставу багатьом історикам вважати Полетику автором цього твору (за іншими гіпотезами, ним міг бути його син Василь або могутній царедворець, канцлер Катерини II Олександр Безбородько).

60

На середину XVIII ст. справді припадає особливо велика хвиля освітніх мандрівок юнаків з України за кордон – до університетів Німеччини, Швеції, Франції та ін. Тим-то в наказі глухівської старшини згадується, що иные, отсылая детей своих в иностранные земли, приходят в оскудение, а багато хто не имеет к тому способу.

61

Рапорт цитується у перекладі з французької Ярослава Дашкевича.

62

Так впродовж XVI – першої половини XVIII ст. офіційні московські документи називають українське козацьке населення. За правління Петра І для мешканців Гетьманської України звичнішою стає назва малоросіяни, тим часом як слобожан ще довгий час продовжували іменувати черкасами.

63

Поблизу сучасного с. Покровського Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл.

64

Так, Петро Калнишевський з невеликою перервою був кошовим отаманом протягом 10 років – з 1765 по 1775 рр.

65

Січова церква перебувала під патронатом Києво-Межигірського монастиря, звідки прибували сюди ченці-священики в обмін на багату милостиню; сам монастир вважався запорозьким шпитальним, як колись Трахтемирівський. У Межигірському монастирі доживали віку самотні літні запорожці; тут, зокрема, померли і були поховані Остафій Гоголь, Семен Палій, Самійло Самусь та ін.

66

Цитується у перекладі Івана Драча.

67

Цитована тут "Книжечка Плутархова о спокойствии души"(1790) присвячувалась Якову Донцю-Захаржевському, нащадкові харківських полковників.