Читати книгу - "Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст."

24

Припускають, що кипчаки, серед яких був доволі поширеним європеоїдний антропологічний тип – це тюркізований сако-іранський етнос.

25

Матір'ю Мстислава, ймовірно, була одна з дочок Ярослава Осмомисла, що давало право претендувати на галицький княжий стіл.

26

З канцелярій галицько-волинських правителів збереглися переважно акти, написані по-латині, і саме вони використані тут для прикладів.

27

Ladimiria – досл. Володимирія, тобто Володимирська (ширше – Волинська) земля.

28

В українській історіографії його звичніше називають Людвіком Анжуйським. Після смерті Юрія-Болеслава король Лайош заявив претензії угорського трону на Русь, відштовхуючись від прецеденту правління в Галичині у першій половині XIII ст. королевича Коломана.

29

У повторних війнах 1365–1366 та 1376–1377 рр. Холм і Белз перейшли до Польщі, і саме такий розподіл територій між нею і Великим князівством Литовським усталився аж до Люблінської унії.

30

Слово шляхтич походить від німецького Geschlecht – походження, рід, що в чеській мові дало šlechtic, а в польській – szlachtic, тобто людина відомого, благородного походження.

31

Гетьман – від нім. гауптманн за посередництвом чеського гейтман – воєначальник. У Польщі згадується з 70-x років XV ст. в значенні ватажка найманих загонів, згодом – заступника короля у військових справах, головнокомандувача (гетьман коронний); першим гетьманом Великого князівства Литовського у 1497 р. став князь Костянтин Іванович Острозький. Щодо козацтва, то в офіційній урядовій термінології частіше вживалося поняття старший Війська Запорозького, a термін гетьман послідовно почав прикладатися тільки до Богдана Хмельницького.

32

Направа – тут у значенні ремонт, відбудова (пор.: направа замку).

33

Книга з текстами церковних служб і викладом порядку проведення треб, тобто тих чи інших молитов і обрядів.

34

Горе переможеним. Крилатий латинський вислів яким традиційно констатують вседозволеність переможців і беззахисність переможених.

35

Хроніку Софоновича видали друком Юрій Мицик і Володимир Кравченко аж у 1992 р.; у XVII–XVIII ст. ходила в численних списках-копіях, один з яких 1687 р. був навіть вивезений до Швеції, де зберігається донині (у XVIII ст. окремі розділи з цього списку були перекладені шведською мовою).

36

Сюди належить додати ще три листи мазепинських часів, схоже, справді автентичні.

37

Яскравим дидактизмом саме такого змісту наповнена знаменита картина славетного польського художника Яна Матейка "Вернигора", написана між 1875–1883 рр.: постать натхненного віщуна розділяє дві групи персонажів – поляків та українців, проте на передньому плані художник зобразив дитя в білій одежі – символ з'єднання обох народів у щасливому майбутньому.

38

Саме так у польській вимові стало звучати старовинне родове ім'я князів Чорторийських. Оскільки гучна політична слава членів цього роду, здобута впродовж XVIII – першої половини XIX ст., асоціюється вже з польським варіантом прізвища, вживаю його в не українізованому написанні.

39

Нагадаю, що сейми Речі Посполитої спиралися на принцип одноголосного прийняття рішень. Таким чином, незгода одного-єдиного з послів, який міг оголосити veto на ту чи іншу сеймову ухвалу, зривала засідання сейму в цілому. Вперше такий прецедент був зафіксований, як уже згадувалося, на сеймі 1651 р., коли через це не була ратифікована Білоцерківська угода. У XVIII ст. liberum veto (вільне вето) стало хронічною хворобою сеймування.

40

Як сказано у відповідному маніфесті, справедливо остерігаючись цілковитого розпаду держави через анархію та дух угруповань (l'esprit de faction).

41

Свобода, Рівність, Братерство.

42

Наприклад, Катерина II в одному зі своїх приватних листів напередодні Великого сейму пише про це з граничною відвертістю: "Слід відкласти усі особисті наміри і короля, і його міністрів, зберігши таку конституцію, яка зараз є, бо, правду кажучи, для Росії немає ні потреби, ні користі, щоб Польща стала дієздатною".

43

До цього місця текст супліки складено польською мовою, а далі погрози орендарів селяни викладають по-українськи (латинською, звичайно, абеткою).

44

Фрагменти цього лісового масиву донині існують між містами Смілою, Кам'янкою і Чигирином.

45

Так згодом стали називати гайдамацький вибух червня 1768 р. (від слова колій, яким на Черкащині й Київщині називають різників, що спеціалізуються на забиванні свиней). Говорячи про Коліївщину, не можна оминути прислужницької аморальності радянської історіографії, яка навіть "Етимологічному словнику української мови" нав'язала пояснення терміну Коліївщина не від слова колій, а від слова кіл, тобто дрючок, бо, мовляв, коли були зброєю більшості повстанців (пор.: УРЕ, т. VII, с.5).

46

Чин Святого Василія Великого Русинів (ЧСВВР).

47

У 1814 р. орден був відновлений. Катерина II не визнала касації єзуїтів на території Білорусі, тож єзуїтські колегіуми діяли там і після 1773 р.

48

Як уже оповідалося, резиденцією лівобережних гетьманів був спершу Гадяч, а згодом Батурин.

49

Цією повинністю зловживано з часів Петра І. Наприклад, у 1715 і 1721 рр. на так звані ладозькі канальні роботи під Санкт-Петербурґ було вивезено 20 тис. козаків; на будівництво Української лінії – системи фортифікацій між Дніпром і Дінцем довжиною близько 400 км – протягом 1732–1736 рр. залучалося понад 25 тис. козаків і т. д.

50

Про рангові маєтності див. розд. V, § 3. За підрахунками Михайла Слабченка, на середину XVIII ст. вольних сіл залишалося дещо більше 10 %, а решта вже перебувала у приватній власності старшинських родин; деякі з них володіли сотнями, а то й тисячами підданих (як, наприклад, Апостоли, Розумовські, Полуботки, Скоропадські).

51

Під час російсько-турецької війни 1735–1739 рр. на Лівобережжі і Слобожанщині протягом шести років квартирувала майже вся діюча армія, її обслуга та командний корпус.

52

Російсько-турецька війна справді розпочалася 1735 р. і тривала до 1739 р., супроводжуючись безглуздими втратами людей та коштів і мізерним військовим результатом. Лояльність козацької старшини добре придалася уряду, бо територія України служила і базою розміщення, і джерелом матеріально-технічного забезпечення усієї діючої армії.

53

Цей звід під назвою "Права, по которим судится малороссийский народ" був опублікований 1879 р. відомим істориком права, київським професором Олександром Кистяковським.

54

Українські суди в поточній практиці спиралися на праці місцевих юристів: "Суд и росправа в делах малороссийских" Федора Чуйкевича (1750), "Книга Статут и прочие права малороссийские" Кондратьєва (1764) та ін.

55

Кирило