Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

New Dimension in Money Laundering Cases» російського корпоративного юриста, який став науковцем, Дмітрія Гололобова; вона є в доступі на вебсайті Університету Лондона. Тоді, як трагічна метушня Боріса Єльцина у спробі реформувати російську економіку й політику також широко висвітлювалася московськими журналістами, наукова робота Гололобова — повчальний путівник від особи, яка спостерігала за перебігом зсередини.

Досить ґрунтовна передісторія епохи Єльцина й вознесіння Путіна міститься в докладі сенатора Бена Кардіна (Ben Cardin) «Putin’s Asymmetric Assault on Democracy in Russia and Europe: Implications for U.S. National Security».

Книжка Карен Давіша (Karen Dawisha) «Putin’s Kleptocracy: Who Owns Russia?» серед усього іншого надає уявлення і подробиці путінського зростання від апаратника КДБ до президента Російської Федерації. Я в особливому боргу за переклад «Реформи адміністрації президента Російської Федерації» Центром російських і пострадянських досліджень Університету Маямі (Огайо), де Карен Давіша тривалий час обіймала посаду директорки. Професорки Давіша не стало, коли я працювала над цією книжкою. Її інтелекту і розуміння сучасної Росії надзвичайно бракує.

Тут варто повторити, що найкращим репортажем про історію «Морган Стенлі» в Росії, зокрема його сприяння «Роснєфті», є роботи таких авторів, як Ян Кац (Ian Katz), Джесс Друкер (Jesse Drucker), Ірина Рєзнік (Irina Reznik) і Рон Боуссо (Ron Bousso) в «Блумберг» влітку 2014 року.

Це було не завжди просто, але я змогла отримати доступ до стенограм, матеріалів і фотографій Міжнародного інвестиційного форуму в Сочі 2009 року в «Архіві офіційного сайта прем’єр-міністра Російської Федерації 2008–2012 років Владіміра Путіна», який має ось саме таку незграбну назву і абияк підтримується російським урядом.

Розділ 4

Обрі Макклендон витратив чимало часу й сил, щоб привернути увагу до себе і свого бізнесу. Упродовж двадцяти років про нього вийшли десятки матеріалів у газетах у журналах, кожен з яких для мене на вагу золота. Найбільше стали у нагоді такі: Терзах Евінг (Terzah Ewing), «Chesapeake Energy Is a Gusher», «Волл-стріт джорнал», 27 лютого 1997; Джері Шоттенкірк (Jerry Shottenkirk), «Hard Work, Luck Make Billions for Oklahoma Executive», «Оклахома сіті джорнал рекорд», 13 серпня 2007; Девід Віторд (David Whitford), «Meet Mr. Gas: Aubrey McClendon», «Форчун», 12 травня 2008; Ґрант Слатер (Grant Slater), «Chesapeake’s Aubrey McClendon Aims to Cement Legacy with Sprawling Campus», «Оклахома газетте», 6 серпня 2009; Крістофер Гелман (Christopher Helman), «The Two Sides of Aubrey McClendon, America’s Most Reckless Billionaire», «Форбс», 5 жовтня 2011; Крістофер Гелман (Christopher Helman), «In His Own Words: Chesapeake’s Aubrey McClendon Answers Our 25 Questions», «Форбс», 5 жовтня 2011; Джефф Ґуделл (Jeff Goodell), «The Big Fracking Bubble: The Scam Behind Aubrey McClendon’s Gas Boom», «Роллінг стоун», 1 березня 2012; Джонн Шиффмен (John Shiffman), Анна Драйвер (Anna Driver) і Брейн Ґроу (Brian Grow), «The Lavish and Leveraged Life of Aubrey McClendon», «Рейтерс», 7 червня 2012; Мурен Фарел (Maureen Farrell), «Aubrey McClendon: Pioneer of the U.S. Shale Boom», «Волл-стріт джорнал», 2 березня 2016. Усі ці матеріали та репортажі дуже прислужилися в цьому й подальшому розділі про Макклендона і «Чесапік».

Щорічні звіти і документи для голосування акціонерів (за довіреністю) також непоганий спосіб відстежити, як Макклендон і його команда переповідали історію компанії, так само, як і скільки вона виробляла, як розвивалася і що було з фінансами у будь-який момент часу.

Розділ 5

Тривале, дивне (і зрештою успішне) прагнення Оклахома-Сіті отримати статус міста першої ліги — ретельно задокументована сага. Але є кілька особливих, примітних джерел. Справжня перлина — інтерв’ю 2013 року Сари Роджерс-Дьюберрі (Sara Rogers-Dewberry) для «Сі-Бі нейшнл» з письменником і політиком Девідом Холтом (David Holt). Приводом до інтерв’ю став вихід книжки Девіда Холта «Big League City: Oklahoma City’s Rise to the NBA». Робота місцевих журналістів Мері Джо Нельсон (Mary Jo Nelson) і Стіва Лекмеєра (Steve Lackmeyer) дуже допомагає зрозуміти історію й матеріальні наслідки плану Юймін Бея. Видання «Оклахомець» з його подеколи дивовижною редакційною політикою, тим не менше, було й залишається чудовою організацію з висвітлення новин, якій не бракує репортерів, які справді тямлять у місцевому бізнесі й політиці. Сучасний, знятий міським управлінням з реконструкції Оклахоми рекламний фільм «Growing with Pride» варто подивитися — хоча б заради тематичної пісні, що там звучить. Його можна знайти на ютубі.

Велике й вичерпне інтерв’ю 2009 року колишнього мера Рона Норіка в проєкті розказаних історій «Голоси Оклахоми» (www.voicesofoklahoma.com) додало трохи закулісних барв в історію капітального ремонту Оклахома-Сіті, який почався в 1993 році і триває до наших днів.

Підрив федеральної будівлі Альфреда П. Мурра був найбільш висвітлюваною подією 1995 року і добре задокументований ФБР. Але якщо ви й досі не були в Національному меморіалі і музеї Оклахома-Сіті, наполегливо рекомендую. Це дуже важливо для розуміння усього тягаря трагедії для міста та його мешканців; це також те, що кожний американець повинен побачити й осягнути.

Розділ 6

Про Рекса Тіллерсона було зроблено низку справді хороших репортажів — як про його біографію, так і про перебування в «ЕкксонМобіл», — які побачили світ упродовж тижнів і місяців після його більше, ніж несподіваного, обрання на пост державного секретаря США. Серед найкращих була команда «Нью-Йорк таймс», до якої увійшли Кліфорд Краусс (Clifford Krauss), Джон Шварц (John Schwartz), Девід Е. Сангер (David E. Sanger), Бен Хуббард (Ben Hubbard), Діонн Сірсі (Dionne Searcy) та Ніколас Кейсі (Nicholas Casey). Також був неперевершеним матеріал Декстера Філкінса (Dexter Filkins) у «Нью-Йоркері» від 2017 року «Rex Tillerson at the Breaking Point». Дивовижно красномовним було інтерв’ю Тіллерсона в «Скаутингу» — офіційному виданні американських бойскаутів. Але коли йдеться про розуміння Тіллерсона, про те, як він сформував «Екксон», і як допоміг сформувати «ЕкксонМобіл», найкращим національним здобутком можна вважати книжку Стіва Колла (Steve Coll) «Private Empire: ExxonMobil and American Power». Ця книжка є найкращим джерелом для розуміння стандартних виробничих процедур і провідної місії «ЕкксонМобіл». Будь-хто, хто писав про компанію та її керівників після того, як Private Empire побачила світ, у великому боргу перед Коллом. Мене це тепер також стосується.

Щодо рейтингів щорічного чистого прибутку міжнародних компаній, то я не внесла туди компанії, які повністю належать владі й публічно не торгуються, такі як «Сауді Арамко». Варто зауважити, що коли «Арамко» вперше 2019 року оголосила про свої прибутки, озвучена цифра склала 110 мільярдів доларів. Чистий прибуток «ЕкксонМобіл» того року становив приблизно 21 мільярд. Що може розповісти про державне підприємство в тоталітарній державі. Особливо в цій конкретній тоталітарній державі.