Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

А стосовно Дерека Ідена, про якого Сінді думала більшість часу, поки делегація з Медоувуда перебувала в кабінеті, то вона не мала наміру розкривати його існування ні Мелові, ні Лайонелу.

Пролунав легкий, але впевнений стук у двері.

— Та заради Бога! — буркнула Сінді. — Тут є право на хоч якусь приватність?

Мел роздратовано гукнув:

— Хто там?

Двері відчинилися.

— Тільки я, — сказала Таня Лівінґстон. — Меле, потрібна твоя порада… — Коли вона побачила Сінді, то різко замовкла. — Перепрошую. Я думала, ти тут сам.

— Скоро залишиться, — сказала Сінді. — З хвилини на хвилину.

— Будь ласка, не варто! — Таня розчервонілася. — Я зайду пізніше, місіс Бейкерсфелд. Не знала, що вас потурбую.

Сінді не зводила погляду з Тані, яка досі була в уніформі «Транс Америки».

— Мабуть, ви саме вчасно нас потурбували, — сказала Сінді. — Зрештою минуло цілих три хвилини, відколи пішли попередні люди, а це довше, ніж нам узагалі випадає побути разом. — Вона обернулася до Мела. — Чи не так?

Він похитав головою, залишивши запитання без відповіді.

— Між іншим, — Сінді знову обернулася до Тані, — мені дещо цікаво. Звідки ви знаєте, хто я?

Таня миттєво втратила звичну впевненість. Намагаючись повернутися до норми, вона слабко усміхнулася.

— Думаю, я вгадала.

Сінді підняла брови.

— А я теж маю вгадувати, чи як? — Вона глянула на Мела.

— Ні, — сказав він і познайомив їх.

Він бачив, як Сінді оцінює Таню Лівінґстон. Аніскілечки не сумнівався, що його дружина вже сама сформувала певні висновки стосовно Тані; Мел давно знав, що інстинкти Сінді в питаннях стосунків чоловіків та жінок моторошно точні. Крім того, він був упевнений, що те, як представив Таню, чимсь його виказало. Чоловіки та дружини надто добре знають нюанси мовлення одне одного та відчувають такі речі. Він би навіть не здивувався, якби Сінді здогадалася про його рандеву з Танею, яке має відбутися сьогодні пізні­ше, хоча, ймовірно, подумав він, то вже відверта гра уяви.

Та, що б там Сінді не знала чи вгадувала, Мел припускав, що це вже не має значення. Врешті-решт це вона попросила про розлучення, то чому має ставити якісь вимоги щодо інших людей в його житті, яку б велику чи малу роль Таня в ньому не відігравала, в чому він сам не був певен до кінця. Але тоді Мел нагадав собі, що це логічно. Жінки — включно з Сінді та, можливо, й Танею — рідко керуються логікою.

Остання думка виявилася правильною.

— Як це мило, — вдавано солодким голосом сказала Сінді, — що до тебе заходять не тільки нудні делегації зі своїми проблемами. — Вона свердлила поглядом Таню. — Ви сказали, що маєте якусь проблему?

Таня також не зводила погляду із Сінді.

— Я сказала, що мені потрібна порада.

— Ой, справді! І яка ж це порада? Професійна, особис­та?.. Чи ви, можливо, забули?

— Сінді, — різко озвався Мел, — цього досить! Не варто…

— Не варто що? І чому це досить? — Дружина глузувала з нього; Мелові здавалося, що вона дістає від цієї розмови якесь бісівське задоволення. — Ти ж завжди кажеш, що я недостатньо цікавлюся твоїми проблемами, хіба не так? А зараз я просто горю, так хочу дізнатися, що ж за проблеми у твоєї подруги… за умови, що взагалі є якась там проблема.

Таня твердо промовила:

— Це стосовно Рейсу Два. — Тоді додала: — Це рейс «Транс Америки» до Рима, місіс Бейкерсфелд. Він вилетів пів години тому.

Мел запитав:

— І що з Рейсом Два?

— Чесно кажучи, — завагалася Таня, — я не зовсім упевнена.

— Вперед, розповідайте, — сказала Сінді. — Придумайте щось.

Мел гаркнув:

— Та замовкни! — Він звернувся до Тані: — То в чому справа?

Таня перевела погляд на Сінді, а тоді розповіла йому про свою розмову з митним інспектором Стендішем. Вона описала чоловіка з підозрілим дипломатом, якого Стендіш запідозрив у контрабанді.

— Він на борту Рейсу Два?

— Так.

— Ну, навіть якщо той чоловік справді щось везе, — зазначив Мел, — то до Італії. Американських митників це не обходить. Вони кажуть, що інші країни мають самі за цим наглядати.

— Знаю. Те саме сказав і наш керівник ТУО. — Таня переповіла розмову з керівником транспортного управління округу, включно з твердим наказом: «Забудь про це!»

Мел видавався здивованим.

— Тоді я не розумію, чому…

— Я ж кажу, я невпевнена, і, можливо, це все дурниці. Але я все думала над тим і почала перевіряти.

— Перевіряти що?

Вони обоє забули про Сінді.

— Інспектор Стендіш, — почала Таня, — сказав мені, що той чоловік — з дипломатом — був мало не останній, хто потрапив на борт. Мабуть, що так, бо я сама перед тим стояла на