Читати книгу - "Етюди про звичаї"

Обидва юнаки увійшли в кімнату, де лежав старий. Ежен злякався, побачивши, як змінилося його перекривлене стражданням, бліде й змарніле обличчя.

— Ну що, татусю? — спитав він, схиляючись над злиденним ліжком.

Горіо звів на Ежена каламутні очі, уважно подивився на нього, але не впізнав. Студент не витримав цього видовища, й очі його взялися слізьми.

— Б'яншоне, чи не треба позапинати вікна?

— Ні, зовнішнє середовище на нього вже не впливає. Було б дуже добре, якби він відчував холод або тепло. Та все одно доведеться затопити, щоб приготувати відвари. Я тобі пришлю трохи дров, топитимеш ними, доки роздобудемо ще. Вчора й сьогодні вночі я спалив твої дрова і весь торф цього бідолахи. Було так вогко, що аж капало зі стін, насилу просушив кімнату. Крістоф позамітав, бо тут було як у стайні. Я покурив ялівцем — надто вже смерділо.

— Боже мій! — скрикнув Растіньяк. — А його дочки…

— Слухай, якщо він попросить пити, даси йому оцього, — сказав медик, показуючи на великий білий глечик. — Коли почне стогнати, а живіт буде твердий і гарячий, тоді хай Крістоф поможе поставити йому… ти знаєш що. Якщо він хвилюватиметься, багато говоритиме, навіть буде трохи марити, — це нічого, це навіть добра прикмета. Але все-таки нехай Крістоф піде в лікарню Кошена. Наш лікар — мій товариш — або я сам прийдемо й зробимо йому припікання. Сьогодні вранці, поки ти спав, ми зібрали великий консиліум, був учень Галля, головний лікар з Отель-Дьє і наш. Вони помітили цікаві симптоми, і ми стежимо за перебігом хвороби, щоб з'ясувати кілька важливих наукових питань. Один із цих лікарів запевняє, що коли тиск серозної рідини в одному органі вищий, ніж в інших, то це може викликати своєрідні явища. Коли він говоритиме, добре прислухайся, що то за мова буде, — спогади, думки про життя, про щось матеріальне чи духовне, а може, він робитиме підрахунки. Одне слово, постарайся зробити нам докладний звіт. Можливо, що стався крововилив у мозок, тоді він умре в такому самому стані отупіння, який у нього зараз. Перебіг подібних хвороб має багато незвичайного. Коли удар трапляється отут, — Б'яншон показав на потилицю хворого, — то бувають дивні явища: робота мозку частково відновлюється і смерть настає повільніше. Серозна рідина може відлинути від мозку й піти шляхами, які можна встановити тільки при розтині. В лікарні для невиліковно хворих є один божевільний старий, у якого крововилив стався вздовж хребта. Він страшенно мучиться, але живе.

— Ну, як вони веселилися? — спитав батько Горіо, впізнавши Ежена.

— О, він тільки про своїх дочок і думає, — мовив Б'яншон. — Він мені разів сто казав уночі: «Вони танцюють. Вона в новій сукні!» Називав їхні імена. Він довів мене до сліз. Хай йому чорт! «Дельфіна! Моя Дельфіна! Назі!» Слово честі, було від чого розревітися.

— Дельфіна, — мовив старий, — вона тут, правда ж? Я знав! — І його очі стали гарячково оглядати стіни й двері.

— Я піду скажу Сільвії, щоб готувала гірчичники, — крикнув Б'яншон, — момент сприятливий.

Растіньяк сів у ногах хворого, не зводячи очей з цього старечого обличчя, на яке страшно й боляче було дивитись.

«Пані де Босеан зникла, цей умирає, — подумав він. — Прекрасні душі не можуть довго лишатися в цьому світі. Та й справді, як можуть великі почуття примиритися з таким мізерним, дріб'язковим, обмеженим суспільством?»

Картини балу, на якому він щойно побував, постали перед його очима, контрастуючи з видовищем цього смертного ложа. Несподівано повернувся Б'яншон.

— Слухай, Ежене, я щойно розмовляв із нашим головним лікарем і оце прибіг тобі сказати: якщо побачиш у старого симптоми свідомості, якщо він заговорить, постав йому довгий гірчичник, так, щоб обгорнути його від потилиці до крижів, і сповісти нас.

— Який ти добрий, Б'яншоне! — сказав Ежен.

— О! Тут ідеться про науковий дослід, — відповів студент з усім запалом неофіта.

— Що ж, виходить, тільки я доглядаю бідного старого від щирого серця?

— Якби ти мене бачив сьогодні вранці, ти б цього не казав, — зауважкв Б'яншон, не ображаючись. — Досвідчені лікарі бачать тільки хворобу, а я, хлопче, поки що бачу й хворого.

Він залишив Ежена біля Горіо і пішов, передчуваючи близьку кризу, яка й справді незабаром настала.

— А-а, це ви, синку, — мовив батько Горіо, впізнавши Ежена.

— Вам краще? — спитав студент, беручи його за руку.

— Так, у мене голова була мов у лещатах, а тепер полегшало. Ви бачили моїх дочок? Вони скоро прийдуть, вони прибіжать, тільки-но почують, що я хворий. Як вони доглядали мене на вулиці Жюсьєн! Боже мій! Я б хотів, щоб у кімнаті було чисто, коли вони прийдуть. Тут приходив один молодик, він спалив увесь мій торф.

— Ось Крістоф несе вам дрова від того молодика.

— Це добре! Тільки чим же заплатити? У мене, синку, немає жодного су. Я все, геть усе віддав. Я тепер — старець. А сукня хоч гарна була? (Ох, як болить!) Дякую, Крістофе, хай тобі Бог дає, а в мене вже нічого нема.

— Я тобі добре заплачу, і тобі, і Сільвії, — шепнув Ежен на вухо Крістофові.

— Мої дочки казали, що приїдуть, правда ж, Крістофе? Піди до них іще, я тобі дам сто су. Скажи їм, що мені погано і що я хотів би їх пригорнути, побачити хоч перед смертю. Скажи обережно, не лякай їх.

Растіньяк кивнув Крістофові, і той вийшов.

— Вони приїдуть, — мовив старий, — я знаю їх. Якого горя я завдам моїй любій Дельфіні, коли помру! І Назі теж. Я не хочу вмирати; щоб вони не плакали. Вмерти, добрий мій Ежене, це — більше не бачити їх. Я дуже нудьгуватиму там, куди відходять люди. Бути далеко