Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

зрозумів, розлучатися складніше, ніж проголошувати себе дбайливцями вітчизни. Хтось, зараз уже не важливо хто, запропонував попроситися під крило, під захист сильної Пруссії, і це відразу стало головною ідеєю безпеки країни. Але ж свого часу Фрідріх витрачав 80 % державного бюджету на зміцнення військової могутності країни. Чомусь наші патріоти вирішили, що німці підуть проливати кров за нашу свободу. Пруссія уже при підписанні договору про дружбу ставила умову приєднання до неї нашої території. Чи не так, кузене?

Станіслав Костка ствердно кивнув.

— Але й це не найголовніше. Після Першого поділу Польщі імператриця Катерина II посадила на наш трон Станіслава Августа. І тепер я хочу поставити просте запитання: невже вона потерпить такий плювок на свою адресу з боку Польщі? Станіслав Август зрадив її, і цього вона йому не простить. Його дні як короля полічені. Сподіваюся, вам не потрібно нагадувати, що Катерина зробила зі своїм чоловіком, законним спадкоємцем трону Росії. Другий розділ Польщі практично неминучий, тим більше що Росія відвоювала у Порти майже всю південну частину України, і тепер її погляди спрямовані на захід. Фактично, розділ Польщі вже почався. Росія завжди починала (і тепер не відступає від своїх правил) експансію з церковного вторгнення. Російські служителі церкви заполонили всю польську Україну і налаштовують усе православне населення проти католицького уряду Польщі, стверджуючи, що щастя своє вони знайдуть під крилом московського патріархату. У всіх церквах уже публічно моляться за імператрицю і царюючий дім. А далі один кивок імператриці — і війська перетинають наш кордон. За цих умов для мене логічніше було б підтримати нашу нову Конституцію, примкнути до короля і, сидячи у Варшаві з келихом вина та проголошуючи нескінченні «вівати», чекати, коли війська нашої сусідки в союзі з Австрією і Пруссією почнуть шматувати наші землі. Я багатий, у мене є все, і повірте: коли Росія відірве весь схід Речі Посполитої і мої володіння опиняться на території Росії, я не постраждаю ні в економічному, ні в земельному плані. Імператриця завжди виявляла до мене найтепліші почуття, а я був лояльний до неї, — Потоцький зробив паузу, — тому я і мої товариші (він поглянув на Северина Ржевуського) хочемо використати останній шанс для порятунку нашої батьківщини: поїхати до Санкт-Петербурга до імператриці Катерини II і просити дозволити нам самим вирішити наші національні питання. Ми хочемо створити конфедерацію і, хай навіть за участю російських військ, навести порядок у країні, щоб потім Польща могла відродитися з новою силою. Мені абсолютно не потрібна влада. Я говорив це вже не раз, і ще повторюю вам, моїм близьким. Я розумію, що це майже авантюра, і 99 %, що нас можуть обдурити. Але ми повинні використати цей один-єдиний відсоток заради нашої свободи. Більш того, знаю, що якщо нам це не вдасться, вся провина ляже на мене, і я буду проклятий поляками як зрадник. Зараз уже ніщо не в змозі змінити мої погляди на справу, мучеником за яку я буду щасливий стати.

Станіслав Костка пробув в Яссах ще тиждень, але брати більше не обговорювали політичні питання.

У лютому графу Станіславу повідомили, що сейм незначною більшістю голосів позбавив його і гетьмана Ржевуського всіх державних посад.

Тепер руки графа були розв’язані. Він провів переговори з графом Безбородьком, попередньо діставши добро на свої починання, і виїхав до Санкт-Петербурга для отримання остаточних гарантій від імператриці Катерини.

Перед від’їздом він попрощався з Софією.

— Я не хочу розлучатися з тобою, Софіє, але повір мені, це буде наша остання з тобою розлука. Я завершу свої справи в Петербурзі, і після цього ми завжди будемо разом.

— Молитимуся за тебе, коханий! Бажаю, щоб Катерина не ошукала твоїх очікувань. Хай уже краще відмовить відразу, ніж використає твої чисті помисли у своїх корисливих цілях і зробить тебе зрадником батьківщини в очах народу Польщі. Особисто я їй не вірю.

— Будемо оптимістами, Софі. Ми належимо одне одному, і це допоможе нам подолати всі життєві негаразди.

— Так, Стасе. А я вирушаю до Херсона для нелегкої розмови з графом де Вітте.

У Петербурзі до графа Потоцького і гетьмана Ржевуського приєднався гетьман Браницький. Після успішних переговорів із Зубовим і Поповим граф Станіслав Потоцький був прийнятий імператрицею Катериною II.

Імператриця відразу взялася за обговорення подій у Польщі.

— У нас трактати з Польщею. Трактати завжди мали для нас священну обов’язковість, і так як від цього залежить безпека імперії з боку Польщі, у нас не буде інших правил, крім наших трактатів. Усе, що суперечить нашим трактатам з Польщею, противно нашому інтересу. Уклавши трактат з республікою, гарантувавши pacta conventa (обмежувальні умови) нинішнього короля, що порушені Конституцією 3 травня, я не погоджуся ні на що з цього нового порядку речей, при затвердженні якого не тільки не звернули ніякої уваги на Росію, а й обсипали її образами, задирали її щохвилини. Але якщо інші не хочуть знати Росію, то чи випливає з цього, що і Росія також повинна забути власні інтереси? Відносно особи короля польського — слабка його поведінка нам досить відома; крім нас, він завжди мало мав підтримку з боку інших країн, але ми до нього, як і до всієї нації, зберігаємо всі належну повагу, однак і самі хочемо поваги не меншої. Я даю знати панам членам іноземної колегії, що ми можемо зробити все, що нам завгодно в Польщі, тому що суперечливі напівволі дворів Віденського та Берлінського протиставлять нам тільки стоси списаного паперу, і ми покінчимо наші справи самі. Я висловлююся вороже тільки до тих, хто хоче мене налякати.

— Чи означає це, ваша величносте, що я даремно приїхав сюди і що доля моєї вітчизни вже вирішена? — з тривогою в голосі спитав граф Станіслав.

— Не гарячкуй, графе. Я не хочу змішувати весь польський народ з відомою його частиною. Те, що ви, багато хто з поляків, знаменитих походженням, саном і особистими чеснотами, хочете створити законну конфедерацію проти незаконної варшавської, зобов’язує мене сприяти відновленню старовинних прав і вольностей польських.

— Ваша величносте, ви знаєте, що я до вас ставлюся дуже приязно, але боюся одного: чи не буде використано наше добре ім’я для введення військ на нашу територію,